02 серпня 2010 року 2а-5769/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Славутицького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про скасування розпорядження та стягнення матеріальної шкоди,
27 квітня 2009 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Славутицького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач) про скасування розпорядження № 2 від 18.03.2008 року Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області та стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 18336,74 грн., в тому числі моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при винесенні спірного розпорядження порушено вимоги чинного законодавства, що призвело до порушення прав позивача, а тому вказане розпорядження підлягає скасуванню.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, та зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом щодо питань звільнення з публічної служби, встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України, а тому позов не підлягає задоволенню.
Вислухавши позивача та представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
18.05.2005 року між Національною академією внутрішніх справ України в особі виконуючого обов'язки ректора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено угоду № НА-05/ск-139 про підготовку фахівця в Національній академії внутрішніх справ України за державним замовленням та працевлаштування в органах внутрішніх справ України.
Згідно з направленням на роботу № 46/103-1-130 ОСОБА_1 20.07.2005 року прибув до Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області для працевлаштування на посаду слідчого.
27.07.2005 року наказом ГУМВС України в Київській області № 150 о/с ОСОБА_1 був прийнятий на посаду слідчого СВ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області.
10.12.2007 року ОСОБА_1 подав на ім'я начальника ГУМВС України в Київській області рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням через сімейні обставини та просив питання звільнення розглядати на кадровій комісії за його відсутності.
29.12.2008 року ОСОБА_1 подав на ім'я заступника начальника ГУМВС України в Київській області рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням через низьку заробітну плату та ненормований робочий день і просив питання звільнення розглядати на кадровій комісії за його відсутності. Як зазначено ОСОБА_1 у вказаному рапорті, претензій до працівників СКЗ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області та УКЗ ГУМВС України в Київській області він не має, поновлюватися на роботі в органах внутрішніх справ не бажає.
29.12.2008 року наказом ГУМВС України в Київській області № 720 о/с на підставі рапорту слідчого СВ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_1 у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено в запас згідно з п. 65 «ж»(за власним бажанням).
29.12.2008 року позивачу видано трудову книжку, в якій зазначено, що відповідно до наказу ГУМВС України в Київській області № 720 о/с від 29.12.2008 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, про що зроблено запис за № 2 від 29.12.2008 року у трудовій книжці.
01.04.2009 року позивачем до відповідача була відправлена заява з вимогою розрахувати. Листом за вих. № 1677 від 16.04.2009 року позивача було повідомлено, що згідно розпорядження начальника Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області № 2 від 18.03.2008 року з грошового забезпечення позивача проводилось стягнення за відсутність на роботі без поважних причин за період з 12.03.2008 по 29.12.2008 рік загалом на суму 12342,82 грн.
З приводу наведеного суд зазначає наступне.
Відповідачем зазначено, що п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду, від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»визначено, що відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (оскарження розпорядження від 18.03.2008 року № 2) застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У відповідності до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, відповідач вважає, що позивачем пропущений місячний строк для звернення до суду, встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України, оскільки дана справа є справою про звільнення з публічної служби.
Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача, оскільки у даній адміністративній справі оскаржується не звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого СВ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області, тобто звільнення з публічної служби, а розпорядження начальника Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області № 2 від 18.03.2008 року щодо стягнення з грошового забезпечення позивача через відсутність на роботі без поважних причин. Таким чином, у даній адміністративній справі спір виник щодо рішення суб'єкта владних повноважень (правового акту індивідуальної дії), а тому місячний строк звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у даному випадку застосуванню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 звільнений в запас згідно з п. 65 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України 29.12.2008 року наказом ГУМВС України в Київській області № 720 о/с, в цей же день ОСОБА_1 видано трудову книжку, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією розписки про отримання трудової книжки ОСОБА_1
Враховуючи викладене, суд не бере до уваги твердження позивача про затримку видачі трудової книжки з вини ГУМВС України в Київській області.
Крім того, суд вважає необхідним зауважити на наступному.
Відповідно до пп. 2.2.7 п. 2.2 угоди № НА-05/ск-139 від 18.05.2005 року про підготовку фахівця в Національній академії внутрішніх справ України за державним замовленням та працевлаштування в органах внутрішніх справ України, укладеної між Національною академією внутрішніх справ України в особі виконуючого обов'язки ректора ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останній зобов'язувався після закінчення навчання прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу, та приступити до службової діяльності за місцем вказаним в протоколі державної комісії з персонального розподілу фахівців і відпрацювати не менше 3-х років.
Згідно з п. 3.2 вказаної угоди підставою відшкодування до державного бюджету вартості навчання та компенсації витрат замовнику є, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення 3-річного терміну перебування на службі за власним бажанням без поважних причин.
Вказана угода була підписана Національною академією внутрішніх справ України в особі виконуючого обов'язки ректора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 18.05.2005 року та діяла до 24.06.2008 року.
Таким чином, з наведеного вбачається, що порядок звільнення молодого фахівця з органів внутрішніх справ здійснюється з урахуванням положень укладеної угоди про підготовку фахівця за державним замовленням та працевлаштування в органах внутрішніх справ України.
Подаючи перший рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням від 10.12.2007 року, ОСОБА_1 не відпрацював визначений угодою № НА-05/ск-139 від 18.05.2005 року 3-річний термін. При цьому ОСОБА_1 був зроблений висновок про те, що відповідно до п. 68 постанови КМУ від 29.07.1991 року № 114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»після закінчення 3-місячного терміну після подання рапорту, тобто 10.03.2008 року, він є звільненим з органів внутрішніх справ. При цьому позивачем не враховано положення угоди № НА-05/ск-139 від 18.05.2005 року, строк дії якої закінчився тільки 24.06.2008 року.
Крім того, у рапорті про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням від 10.12.2007 року позивач вказав причину звільнення: «за сімейними обставинами», тобто не пояснив поважності причин свого звільнення, що є обов'язковою умовою звільнення за угодою № НА-05/ск-139 від 18.05.2005 року.
Таким чином, суд не бере до уваги твердження позивача про звільнення ОСОБА_1 10.03.2008 року, як це зазначено у позовній заяві.
Також, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 29.12.2008 року на ім'я заступника начальника ГУМВС України в Київській області було подано другий рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням через низьку заробітну плату та ненормований робочий день. Як зазначено ОСОБА_1 у вказаному рапорті, претензій до працівників СКЗ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області та УКЗ ГУМВС України в Київській області він не має.
Позивачем не пояснено суду причин подання другого рапорту та не оскаржено у судовому порядку звільнення або не звільнення з органів внутрішніх справ на підставі рапортів від 10.12.2007 року та 29.12.2008 року.
Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач працював у СВ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області до 29.12.2008 року і був звільнений 29.12.2008 року наказом ГУМВС України в Київській області № 720 о/с на підставі рапорту слідчого СВ Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_1 у відповідності до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено в запас згідно з п. 65 «ж»(за власним бажанням), а тому мав бути присутнім за вказаним місцем роботи до видання зазначеного наказу.
Проте, судом встановлено та сторонами у справі не заперечується, що позивач не знаходився на роботі та не виконував покладених на нього обов'язків у період з 10.03.2008 року по 29.12.2008 року, а тому можливості ознайомити позивача із спірним розпорядженням № 2 від 18.03.2008 року начальника Славутицького МВ ГУМВС України в Київській області у останнього не було. Тому суд не бере до уваги твердження позивача про не ознайомлення з розпорядженням № 2 від 18.03.2008 року, як на причину скасування вказаного розпорядження.
У оскаржуваному рішенні відповідач посилається на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої Наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896, відповідно до якої, як стверджує відповідач, виплачене грошове забезпечення може бути стягнуто за розпорядженням начальника органу внутрішніх справ з особи, яка його отримала, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин.
Однак, суд зауважує така відповідальність була передбачена Методичними рекомендаціями про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та умов оплати праці працівників, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, затвердженими наказом МВС України «Про скасування окремих наказів МВС України з питань грошового забезпечення та заробітної плати»від 30.06.2005 року № 501, які, в свою чергу, були скасовані наказом МВС України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ»від 31.12.2007 року № 499. А останній наказ такої норми щодо відповідальності за час відсутності на службі без поважних причин не містить.
Разом з тим п. 12 Розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114, встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не передбачена будь-яка матеріальна відповідальність працівника органів внутрішніх справ за відсутність на службі без поважних причин.
Проте, така відповідальність передбачена, зокрема, Тимчасовим положенням про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу МНС України, затвердженої наказом МНС України від 27.04.2005 року № 139. Так, п. 1.9 вказаного положення передбачає, що виплачене грошове забезпечення може бути стягнуто за розпорядженням начальника органу управління (підрозділу), якщо особа була відсутня на службі без поважних причин. Пунктом 1.12 цього ж положення передбачено, що за час відсутності на службі без поважних причин (прогулу), особам рядового і начальницького складу грошове забезпечення не виплачується.
Таким чином, суд вважає можливим застосувати у даному випадку аналогію закону, що передбачено ч. 7 ст. 9 КАС України - у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість винесення розпорядження № 2 від 18.03.2008 року, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Славутицького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про скасування розпорядження та стягнення матеріальної шкоди відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.
Суддя В.О. Спиридонова
Постанову складено у повному обсязі 03.08.2010 року.