20 квітня 2011 року 2а-8353/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Волощука О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Людмила НБМ»до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування рішень,
14 жовтня 2010 року до суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Людмила НБМ»(далі - позивач, підприємство) до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції (далі -відповідач, Рокитнянська МДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.03.2010 № 0000022301/0, № 0000042301/0, № 0000052301/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 01.03.2010 № 0000212351.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийняті відповідачем вищевказаних рішень були порушені норми чинного законодавства, а саме: пп. 11.3.1. п. 11.3 ст. 11, п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР (далі -Закон № 283/97-ВР), у зв'язку з чим неправомірно було нарахована ПП «Людмила НБМ»сума податкового зобов'язання у розмірі 6 287 981,00 грн.; положення постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»від 15 грудня 2004 року № 637 (далі -Положення № 637), оскільки відповідачем застосовано штрафну санкцію у сумі 65 127,86 грн. в порушення ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України (далі -ГК України); п. 17.1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі -Закон № 2181-III), всупереч якому відповідачем без зазначення правових підстав лише визначив суму штрафної (фінансової) санкції у розмірі 32 645,00 грн.; положень Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327 (далі -Порядок № 327), Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 02.07.1997 № 209/72, положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР), в результаті чого відповідач дійшов неправомірних висновків щодо завищення позивачем бюджетного відшкодування на суму 244 203,00 грн.
Відповідач позов не визнав, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, та просив у задоволенні позову відмовити. У своїх запереченнях відповідач посилається на: безпідставне завищення підприємством податкового кредиту на суму 45 000,00 грн. в порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, включення до податкового кредиту звітного періоду податкових накладних, виписаних в інших звітних періодах, без підтвердження надходження податкових накладних у даному звітному періоді у сумі 199 203,00 грн.; відсутність права у СПД ОСОБА_1 заключати договір комісії з підприємством від 15.01.2009 № 01/01-09 та на порушення ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»від 23.02.2006 № 3492/ІV (далі -Закон № 3492/ІV), зокрема, відсутність ліцензії у СПД ОСОБА_1 для здійснення вантажних перевезень, товарно-транспортних накладних, відсутність у підприємства власних транспортних засобів та договорів оренди автотранспортних засобів для перевезення продукції; Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»від 12.06.1995 № 436/95, яким передбачені фінансові санкції у вигляді штрафу, що застосовуються податковими органами і обмеження строків застосування таких санкцій законодавчо не встановлено, а строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 250 ГК України, не поширюються на фінансові санкції у вигляді штрафу, які застосовуються органами ДПС до порушників вимог Положення № 637.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення № 8, виданого Рокитнянською МДПІ, проведено планову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 19.02.2010 за № 3/230/33208466 (далі -акт перевірки).
В ході проведення перевірки встановлено порушення вимог пп. 11.3.1. п. 11.3 ст. 11, п.5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону № 283/97-ВР у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств»у розмірі 6 287 981,00 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2010 № 0000022301/0, виходячи з наступного.
При проведенні документальної перевірки встановлено факт придбання горіхів грецьких чищених, горіхів грецьких нечищених, гарбузового насіння, плодів шипшини та чорносливу на підставі договору комісії від 05.01.2009 за №01/01-09, укладеного між СПД ОСОБА_1 та ПП"Людмила НБМ" на загальну суму 9715071,33 грн. (далі -договір комісії) відповідно до звітів комісіонера та видаткових накладних за №№ 2-21.
СПД ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність шляхом сплати фіксованого податку та придбання фіксованого патенту. З моменту реєстрації в органах ДПС до 15.02.2010 не перебував на обліку в Рокитнянській МДПІ як СПД зі сплатою податку з доходів фізичних осіб на загальних підставах, декларацію про доходи за вказаний період до МДПІ не подавалась, у зв'язку з чим СПД ОСОБА_1 не мав право заключати даний договір комісії.
Крім того, як зазначено в письмовому поясненні СПД ОСОБА_1, наданого Рокитнянській МДПІ вх. № 415/П від 17.02.2010, транспортування товару на виконання умов договору комісії здійснювалось транспортом СПД ОСОБА_1 та за його рахунок.
Факт передачі ТМЦ за результатами виконання умов договору комісії оформлено лише первинними документами у вигляді видаткових накладних, звітів комісіонера та самого договору комісії. Тобто товарно-транспортні накладні на перевезення ТМЦ відсутні, чим порушено вимоги ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі -Закон № 996-ХІV) та абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР.
У звітах, наданих комісіонером за результатами виконання умов договору комісії, не визначено виконання ним всіх умов цього договору, а саме: на виконання п. 2.1.3 договору, яким передбачений обов'язок комісіонера оглянути товар, перевірити його якість та упаковку з супровідними листами постачальника, будь-яких супровідних документів постачальника не надано; на виконання п. 2.1.4 договору, яким передбачений обов'язок комісіонера кожні 30 днів інформувати комітента про виконання доручення, інформування про кількість укладених угод, а також надавати копії укладених угод, інформація про кількість укладених угод у звіті комісіонера відсутня та копії укладених угод не надані; на виконання п. 2.1.5, яким передбачений обов'язок комісіонера надати звіт комітенту та передати йому всі права та документи відносно постачальників протягом 10 днів, жодного документу стосовно взаємовідносин комісіонера з постачальниками продукції, вказаної у п. 1.1 договору, надано не було.
З огляду на викладені факти Рокитнянська МДПІ дійшла висновку про безпідставне віднесення підприємством до складу валових витрат декларацій з податку на прибуток суми витрат на придбання ТМЦ за договором комісії всього в сумі 9 715 071,33 грн.
Аналогічної позиції дотримувався представник відповідача в суді.
Позивач вважає, що відповідачем неправомірно була нарахована сума податкового зобов'язання у розмірі 6 287 981,00 грн. та зазначає, що укладений договір відповідає визначенню договору комісії, яке міститься в ст. 1011 Цивільного кодексу України та не суперечить вимогам ст. 1012 цього ж Кодексу щодо умов договору. Документи, взяті відповідачем для огляду під час перевірки складені відповідно до норм Закону № 996-ХІV, та не позбавляє їх сили первинного документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує їх здійснення. Акти приймання-передачі виконаних робіт, звіти про виконану роботу та видаткові накладні є достатньою підставою для відтворення господарської операції з придбання товару у податковому обліку з податку на прибуток та податку на додану вартість у розумінні спеціальних законів. Оскільки між підприємством та ФОП ОСОБА_1 не було укладено договору на перевезення вантажів, Закон України «Про автомобільний транспорт»від 23.02.2006 № 3492/ІV (далі -Закон № 3492/ІV) застосовано не вірно. Відповідно до звітів комісіонера всі витрати по виконанню умов договору комісії враховані до вартості товару. Отже у підприємства були всі підстави включити витрати по договору комісії до складу валових витрат на підставі пп. 5.2.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР. Крім того, Рокитнянською МДПІ було неправомірно, з порушенням пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ нарахована сума штрафних санкцій.
В судовому засіданні представник позивача повідомив, що згідно з постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2010 року у справі №2а-6201/10/1070 за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 до Рокитнянської МДПІ визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції №0000231701/0 від 4 червня 2010 року. Предметом дослідження у вказаній справі був договір комісії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Так, Київським окружним адміністративним судом у постанові від 15 грудня 2010 року у справі №2а-6201/10/1070 за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_1 до Рокитнянської МДПІ, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, встановлено наступне.
5 січня 2009 року приватне підприємство “Людмила НБМ” (далі - комітент), в особі директора Носирь Борис Миколайовича, діючого на підставі статуту, з одного боку, і СПД ОСОБА_1 (далі - комсіонер), в особі ОСОБА_1, діючого на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, з іншого боку, уклали договір за №01/01-9, предметом якого є:
1.2 Комісіонер зобов'язується по дорученню комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоди по заготівлі і купівлі товару.
1.3 Діючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договори купівлі і заготівлі з третіми особами.
1.4 Строк комісії: до повного виконання зобов'язань сторін.
Відповідно до пункту 2.1.1 договору комісіонер зобов'язаний самостійно здійснювати всю комерційно-маркетингову діяльність, пов'язану з виконанням доручень, знайти постачальників і підписати з ними договори купівлі чи заготівлі відповідно до побажань комітента на найбільш вигідних для нього умовах.
До обов'язків комісіонера згідно з договором також входило:
підпункт 2.1.2 - Прийняти від постачальників товар, і прийняти всі необхідні умови для зберігання його.
підпункт 2.1.3 - Оглянути товар, перевірити його кількість і обгортку із супровідними документами.
підпункт 2.1.4 - Кожні 30 днів інформувати комітента про хід виконання доручення, інформувати про кількість укладених угод, а також надавати копії укладених договорів.
Відповідно до пункту 2.2 комітент зобов'язаний передати комісіонеру грошові кошти на закупівлю товару на протязі 90 днів з дня підписання договору та прийняти звіт комісіонера та затвердити його на протязі 5 днів.
Згідно з пунктом 3.1 договору за виконання доручення комітент виплачує комісіонеру винагороду в розмірі 0,2% від суми виконання угоди.
На виконання укладеного договору комісії СПД ОСОБА_1 були отримані кошти у сумі 9 715 071,33 грн., відповідно прибуткових касових ордерів. Актом приймання-виконання робіт СПД ОСОБА_1 було передано, а підприємством прийнято по видаткових накладних товар на загальну суму 9 715 071,33 грн. та переданого товару 451 695 кг.
Також судом у справі №2а-6201/10/1070 встановлено, що СПД ОСОБА_1 отримав готівковими коштами винагороду за комісійну торгівлю на загальну суму 14841,13 грн.
Як зазначалось вище, предметом розгляду у справі №2а-6201/10/1070 була чинність та виконання договору комісії, сторонами за яким є СПД ОСОБА_1 та ПП «Людмила НБМ», тобто обставини у справі №2а-6201/10/1070 стосуються позивача у даній справі.
З огляду на викладене, обставина виконання договору комісії сторонами встановлена судом та доказуванню не підлягає, а отже є правомірним включення підприємством витрат по договору комісії до складу валових витрат на підставі пп. 5.2.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 01.03.2010 № 0000022301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «Податок на прибуток приватних підприємств»у розмірі 6 287 981,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 01.03.2010 № 0000212351 з підстав застосування штрафної санкції у сумі 65 127,86 грн. в порушення ч. 1 ст. 250 ГК України, суд виходить з наступного.
В ході перевірки, встановлено порушення абзацу 3 п. 2.3 Положення № 637, а саме: підприємством були проведені розрахунки з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму (10000,00грн), закуплено "деталі для пам'ятників та будівництва" в ПП ОСОБА_3 12.08.2008 - 15338,00 грн., 12.08.2008 - 19334,00 грн.; ПП ОСОБА_4 01.09.2008 - 18370,80 грн., 03.09.2008 - 10441,13 грн.; ПП ОСОБА_2 04.09.2008 - 19080,00 грн. Загальна сума понадлімітних коштів становить 32563,93 грн. За результатами перевірки було прийнято рішення № 0000212351 від 01.03.2010 року про застосування штрафних санкцій ведення касових операцій у національній валюті в Україні на суму 65127,86 грн. (двократний розмір сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день 32563,93 x 2 = 65127,86). Відповідно наданих пояснень керівником підприємства ліміт готівкових коштів каси на кінець дня не затверджувався протягом 2008, 2009 років. Порушено абзац 3 п. 2.3 Положення № 637 в сумі 32563,93 грн. Підстава для застосування штрафних фінансових санкцій: абз.1 п.1 Указу Президента України №436/95.
Позивач вважає, що штрафи, встановлені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки»є адміністративно-господарською санкцією (адміністративно-господарським штрафом).
Відповідно до ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Суд не бере до уваги твердження позивача щодо застосування строку, визначеного ст. 250 ГК України, оскільки згідно з п. 4 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців 2, 3 п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України від 27.03.2002 року № 7-рп/2002 ст. 106 Конституції України закріпила конкретний перелік повноважень Президента України, який на основі та на виконанні Конституції і законів України видає обов'язкові до виконання на території України укази і розпорядження. За юридичними ознаками ці акти глави держави можуть мати як нормативно-правовий, так і індивідуально-правовий характер. Виходячи зі змісту ст. 106, ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 150, ст. 152 Конституції України Конституційний Суд України дійшов висновку, що укази і розпорядження Президента України є правовими актами.
Статтею 238 Господарського кодексу України встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Указ Президента № 436/95 є правовим актом, який є обов'язковим до виконання на території України, але оскільки він не належить до законодавчих актів, то штрафні санкції, передбачені цим Указом, не відносяться до адміністративно-господарських санкцій, визначених ГК України, а тому на них не поширюються строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені зазначеним кодексом.
Таким чином, підстав для визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 01.03.2010 № 0000212351 не вбачається, отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 7.2.3. п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у зв'язку з чим зменшено бюджетне відшкодування на суму 244 203,00 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2010 № 0000052301/0, виходячи з наступного.
Згідно з актом перевірки повноти визначення податкового кредиту за період з 01.01.2008 по 30.09.2009 встановлено завищення податкового кредиту за перевіряємий період всього ПДВ в розмірі 247 203,00 грн., в тому числі по періодах: березень 2008 року в сумі ПДВ 151 041,00 грн., травень 2008 року -36 650,00 грн., червень 2008 року -368,00 грн., листопад 2008 року -14 144,00 грн. та травень 2009 року -45 000,00 грн.
За результатами перевірки зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 3 000,00 грн.
Для з'ясування обґрунтованості сум податкового кредиту, відображених підприємством у податковій декларації з ПДВ за перевіряємий період, на виконання вимог пп. 7.2.3., 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до державних податкових інспекцій, де перебували на обліку постачальники, направлено запити про надання загальних відомостей по основним постачальникам з питання підтвердження повноти та своєчасності декларування ними обсягів податкових зобов'язань.
В ході проведення перевірки, здійснено аналіз бази даних ДПА України за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за перевіряємий період відповідно до вимог наказу ДПА України від 18.04.2008 № 266 та встановлено розбіжності по задекларованому податковому кредиту підприємства із податковими зобов'язаннями із контрагентами у вказаних вище періодах.
Під час перевірки були надані усі первинні бухгалтерські та податкові документи на вимогу посадових осіб Рокитнянської МДПІ.
Зокрема, на підставі журналів-ордерів по рахунках 361, 631, 644, 301 встановлення завищення задекларованих підприємством показників у рядку 10.1 Декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою»всього на суму 1 483 218, 00 грн., в тому числі ПДВ 247 203,00 грн.
На порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР підприємством до податкового кредиту за листопад 2008 року включено податкову накладну № 1410 від 01.10.2008 від ЗАТ «Белком»за послуги доступу до Інтернет, яка задекларована підприємством у складі податкового кредиту жовтня 2008 року; за квітень 2009 року включено податкову накладну № 650 від 03.04.2009 від ВАТ «Комбінат Тепличний», а за травень 2009 року включено податкову накладну № 722 цієї ж дати ВАТ «Комбінат Тепличний», факт надходження товару підтверджуються накладною № 26 від 04.04.2009, тобто підприємством до податкового кредиту квітня та травня 2009 року включено податкові накладні, які дублюють одна одну; у березні 2008 року підприємством задекларовано до податкового кредиту звітного місяця податкові накладні, виписані в іншому ніж звітний (податковий) період, а саме: за липень -грудень 2007 року; у травні 2008 року підприємством задекларовано до податкового кредиту податкові накладні за лютий 2008 року; у червні 2008 року - за лютий 2008 року; у листопаді 2008 року -за червень 2007 року.
Позивач, посилаючись на Порядок № 327, Порядок відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 02.07.1997 № 209/72, положення ст. 7 Закону № 168/97-ВР, вважає висновки відповідача про зменшення суми ПДВ на суму 244 203,00 грн. неправомірними, та зазначає, що податкові накладні є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких у платника виникає право на податковий кредит.
Надаючи правову оцінку зменшенню бюджетного відшкодування, суд виходить з наступного.
Відповідно до пп. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Підпунктом 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно з пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР).
Таким чином, у разі отримання податкових накладних, що виписані в різних податкових періодах, а надійшли із запізненням в одному періоді (за наявності документального підтвердження такого запізнення), платник податку -покупець товару (робіт, послуг) повинен на дату отримання зазначених документів відобразити їх у графі 2 реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого Порядком № 244, та за умови виконання норм 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР має право відобразити такі податкові накладні в податковій декларації з ПДВ у поточному періоді.
Відображення у податковій звітності таких податкових накладних має здійснюватись шляхом відображення їх у рядку 16.3 «Інші видатки»(в тому числі несвоєчасне включення до податкового кредиту) податкової декларації з ПДВ, а не у рядку 10.1 «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою».
Позивачем не надано суду жодних документів на спростування висновків відповідача, зокрема, документи, які підтверджують надходження отриманих у інших податкових періодах, ніж дата виписки податкових накладних, суми ПДВ на підставі яких включені до складу податкового кредиту, а саме: лист з рекомендованим повідомленням про вручення із зазначенням на ньому відбитку календарного штемпеля, тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, відповідачем доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 01.03.2010 № 0000052301/0, а отже підстави для його скасування відсутні.
Як зазначалось вище податковим повідомленням-рішенням № 0000042301/0 встановлено порушення п. 17.1.3 Закону № 2181-III, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 32 645,00 грн.
Позивач, посилаючись на пп. «б»п. 4.2.2 ст. 4 та п. 17.1.3 Закону № 2181-III, зазначає, що відповідач всупереч вказаним нормам закону у цьому рішенні не зменшує та не збільшує податкове зобов'язання позивача за основним платежем, а без зазначення правових підстав визначає лише штрафну (фінансову) санкцію.
Розглядаючи позовну вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042301/0, суд дійшов висновку про її необґрунтованість, з огляду на таке.
Судом встановлено, що вказане податкове повідомлення-рішення визначає суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем «Податок на додану вартість».
Відповідно до пп. 17.1.3. п. 7.1. ст. 17 Закону № 2181-III, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Так, пунктом 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Як вбачається з матеріалів справи, у акті перевірки встановлено порушення вимог пп. 7.2.3. п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, а саме: завищення бюджетного відшкодування на суму 244 203,00 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.03.2010 № 0000052301/0.
Частиною другою ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, Рокитнянська МДПІ правомірно застосувала штрафну (фінансову) санкцію у сумі 32 645,00 грн. на підставі пп. 17.1.3. п. 7.1. ст. 17 Закону № 2181-III, тобто підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042301/0 немає.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення адміністративного позову.
Частинами 1, 3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000022301/0 від 1 березня 2010 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Людмила НБМ» частину судового збору у сумі 0,85 грн.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.
Постанова у повному обсязі виготовлена 26 квітня 2011 року.