ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
31 березня 2011 року № 2а-9777/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Донця В.А. Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Віруцькій О. В. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
провизнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
Обставини справи:
Позивачем подано позов про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо продажу будинку на АДРЕСА_1, та цієї земельної ділянки в місті Одесі; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозселення відповідно до норм Житлового кодексу України зареєстрованих мешканців будинку на АДРЕСА_1, в місті Одесі, зокрема позивача та його сім'ї.
Під час судового розгляду 24.02.11 позивачем доповнено адміністративний позов вимогою про зобов'язання відповідача вчинити певні дії та за ст.ст. 1, 47, 110 та 191 Житлового кодексу України та забезпечити позивача з сім'єю, яка складається з 5 осіб, благоустроєним жилим приміщенням жилою площею не менше 5x13,65 кв. м = 68,25 кв. м плюс відповідно до ч. З ст. 6 Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки" дві додаткові окремі кімнати-кабінети або ще 2x20 кв. м = 40 кв. м. жилої площі (разом не менш як 108,25 кв. м. жилої площі).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2011 закрито провадження у справі № 2а-977/10/2670 в частині позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України вчинити певні дії та за ст.ст. 1, 47, 110 та 191 Житлового кодексу України забезпечити позивача з сім'єю, яка складається з 5 осіб, благоустроєним жилим приміщенням жилою площею не менше 5x13,65 кв. м = 68,25 кв. м плюс відповідно до ч. З ст. 6 Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки" дві додаткові окремі кімнати-кабінети або ще 2x20 кв. м = 40 кв. м. жилої площі (разом не менш як 108,25 кв. м. жилої площі).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Житловий кодекс України та зазначає про незаконність бездіяльності відповідача щодо нерозселення відповідно до норм Житлового кодексу України зареєстрованих мешканців будинку на АДРЕСА_1, в місті Одесі, зокрема позивача та його сім'ї.
Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. В якості безпідставності позовних вимог відповідач зазначає, що у Міністерстві оборони України квартирний облік військовослужбовців і членів їх сімей ведеться житловими комісіями у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах. Перебувати на квартирному обліку у військовій частині мав право батько позивача, як військовослужбовець Збройних Сил разом з членами своєї сім'ї. Але після переведення його до іншого місця служби у Прибалтійський військовий округ у 1991 році, він та члени його родини втратили право перебувати на квартирному обліку, для отримання житла у м. Одесі та мали право стати на квартирний облік за новим місцем проходження військової служби. На теперішній час батько позивача не є громадянином України, на території України постійно не мешкає, не має ніякого відношення до Міністерства оборони України, внаслідок чого на підставі п.п. 2, 3 ст. 40 Житлового кодексу Української РСР, він разом з членами своєї родини втратив право на отримання житла за рахунок Міністерства оборони України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як встановлено з матеріалів справи та доводів сторін, позивач зареєстрований в м. Одеса з 16 вересня 1990 року за адресою: АДРЕСА_1 на території військового містечка №2 за цією ж адресою знаходилось приміщення редакції газети «Слава і честь».
1989 року позивача у складі родини його батька - ОСОБА_2 було поставлено до черги на отримання житла. З 1991 року ОСОБА_2 як власника особового рахунку за наведеною адресою переведено на посаду головного редактора газети Київського військового округу «Ленинское знамя». Згодом ОСОБА_2 вибув до Білорусії.
Позивача 26.04.07 виселено із зазначеного приміщення без надання іншого житла.
Як вказує позивач та підтверджується наявними в матеріалах справи судовими рішеннями, назване приміщення у складі військового містечка продано ТОВ «Балтеко», яке в свою чергу розпродало військове майно іншим господарюючим суб'єктам.
На даний час ОСОБА_2 в списку військовослужбовців Одеського гарнізону, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку не числиться.
За адресою АДРЕСА_1, будівель та споруд, що належать Міністерству оборони України на праві оперативного управління немає. Адреса військового містечка № 2 ( раніше АДРЕСА_1 ) змінена на - АДРЕСА_2 де знаходиться 13 будівель в яких розташовані установи Міністерства оборони України. Крім того, за зазначеною адресою, на обліку не перебуває жодної будівлі які б мала статус гуртожитку.
Обставини та факти, щодо реалізації позивачем права на житло викладені в рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 24.01.09 та ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 28.04.09, якою відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва залишено без змін.
Згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається із зазначених судових рішень, ОСОБА_2 і члени його родини, в тому числі його син - позивач ОСОБА_1, у зв'язку із проходженням ОСОБА_2 військової служби проживали в м.Одеса та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.
В силу вимог ст.42 ЖК України та «Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень», житлові приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
Враховуючи переведення батька позивача - ОСОБА_2 до іншого місця служби та анулювання 26.07.99 його реєстрації у м. Одесі у наслідок відмови від громадянства України в силу положень п 2,3 ст.40 ЖК України він втратив право на отримання житла по попередньому місцю служби.
З матеріалів справи не вбачається та не підтверджується факт зарахування чи перебування позивача на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
Вказаними судовими рішеннями надана оцінка доводам позивача щодо обов'язку Міністерства оборони України забезпечити ОСОБА_1 благоустроєним житлом при виселенні його з будинку АДРЕСА_1 в м.Одесі. А саме, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення таких вимог з огляду на те, що позивач не проживав за зазначеною адресою з 1987 року, а наявність прописки (реєстрації) за юридичною адресою військової частини сама по собі не може бути підставою для визнання права ОСОБА_1 на одержання благоустроєного житла в м. Одеса за рахунок Міністерства оборони України.
Відповідно, суд не вбачає додаткових підстав для задоволення адміністративного позову в частині п.2 позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозселення відповідно до норм Житлового кодексу України зареєстрованих мешканців будинку АДРЕСА_1 у м.Одесі, зокрема ОСОБА_1.
Як пояснив позивач, зміст іншої позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України з продажу будинку АДРЕСА_1 в м.Одесі полягає у тому, що Відповідачем не вжито ніяких дій щодо контролю за підлеглими чи інших дій які б унеможливили протиправний продаж зазначеного будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, та як вже зазначалося, питання продажу цього будинку було предметом розгляду кількох справ - як в порядку господарського судочинства, так і в порядку кримінального судочинства. Зокрема, як посилався позивач та не заперечував представник відповідача, продаж зазначеного будинку у складі майнового комплексу військового містечка № 2 слугувало підставою для пред'явлення звинувачення в порядку КПК України та ухвалення Шевченківським районним судом міста Києва обвинувального вироку директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України «Укроборонбуд»В.Мельника за ч. 3 ст.365 КК України з підстав перевищення влади або службових повноважень щодо незаконного укладення від імені Міністерства оборони України низки договорів із комерційними структурами про спільну забудову військових містечок.
Рішеннями господарського суду Одеської області від 14.07.08 з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.10.08 у справі №5-3-30/52-07-1118, рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.10 у справі № 12/140-10-4125 згадані договори за якими було вилучено державне майно військового містечка №2 визнані недійсними.
При цьому, позивачем за однією із справ є Міністерство оборони України, в іншій - Військова прокуратура Одеського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України.
Зокрема, згідно Рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2007 у справі № 30/52-07-1118 Міністерство оборони звернулось до суду з позовом до ТОВ "Балтеко" та Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України про визнання недійсним договору від 10.05.2006 за № 19/05-06/01, укладеного між філією "Укроборонбуд" ЦСБУ МОУ та ТОВ "Балтеко" про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту, шляхом пайової участі сторін на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, яким позовні вимоги задоволено повністю. При вирішенні даної справи судом встановлено, що до повноважень наданих довіреністю Міністерства оборони України від 09.03.2006 № 610 директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони "Укроборонбуд" Мельнику В.Л. не надавались повноваження щодо укладання від імені Міністерства оборони України у договорах про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури та фактичний продаж військового майна. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним.
Тобто, як вбачається, відповідачем вживались дії щодо повернення незаконно вилученого майна. Відповідно факт бездіяльності відповідача щодо означеного питання матеріалами справи не підтверджується, а тому твердження позивача про протиправність бездіяльності відповідача в частині продажу будинку на АДРЕСА_1, та цієї земельної ділянки в місті Одесі є необґрунтованими.
Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України. Постанова набуває законної сили у порядок і строки, передбачені ст.254 КАС України.
Головуючий суддя В. І. Келеберда
Судді В. А. Донець
Ю. Т. Шрамко