ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
17 травня 2011 року 12 год. 26 хв. № 2а-5949/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Головань О.В. та Маруліної Л.О., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної митної служби України
до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання незаконною та скасування постанови та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 17 травня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Державна митна служба України (надалі також -«Позивач», «Держмитслужба», «ДМСУ») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі також -«Відповідач») про визнання незаконною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 1 квітня 2011 року ВП № 24166547; зобов'язання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснити заходи, необхідні для виконання Держмитслужбою рішення, зазначеного в виконавчому листі № 2а-5430/10/1870, виданому Сумським окружним адміністративним судом 4 січня 2011 року, а саме надати Держмитслужбі банківські реквізити, необхідні для перерахування коштів стягувачу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постанова про стягнення виконавчого збору від 1 квітня 2011 року ВП № 24166547 є протиправною та такою, яку винесено державним виконавцем із порушенням вимог чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, Держмитслужбою 8 лютого 2011 року (вх. № 2865/5.20) було отримано лист відділу ПВР ДДВС від 3 лютого 2011 року № Х-2163/25 з долученою до нього постановою про відкриття виконавчого провадження від 3 лютого 2011 року ВП № 24166547 з виконання виконавчого листа № 2а-5430/10/1870, виданого Сумським окружним адміністративним судом 4 січня 2011 року, про стягнення з Держмитслужби та Сумської митниці на користь ОСОБА_1 5000 грн. відшкодування моральної шкоди (відповідно до заяви стягувача, залишок несплаченої моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Держмитслужби складає 2500 грн.).
Як вказав представник Позивача, станом на 14 лютого 2011 року на розгляді Держмитслужби знаходилось звернення ОСОБА_1 від 7 лютого 2011 року (вх. Держмитслужби від 10 лютого 2011 року № Х-103), у якому заявник для виконання вищезазначеного рішення суду надала номер банківської зарплатної картки. Разом з цим, необхідні для виконання рішення суду банківські реквізити були відсутні як у зверненні ОСОБА_1, так і в судовому рішенні, про що Позивач повідомив Відповідача заявою про відкладення виконавчих дій.
В той же час, незважаючи на наявність незалежних від Держмитслужби обставин, що перешкоджали провадженню виконавчих дій, а саме відсутність у Держмитслужби реквізитів, необхідних для перерахування коштів на особовий картковий рахунок стягувача, Відповідачем було протиправно винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору.
Відповідач -Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, - явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, письмового відношення до заявлених позовних вимог суду не надав, про дату та час судових засідань повідомлявся належним чином.
Таким чином, керуючись вимогами частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали та, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження»(надалі також -«Закон»).
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі -рішення).
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина 1 статті 2 Закону).
Статтею 3 Закону (у редакції закону, яка була чинною станом на час відкриття виконавчого провадження) передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 24166547 від 3 лютого 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-5430/10/1870, виданого 4 січня 2011 року Сумським окружним адміністративним судом про стягнення з Державної митної служби України та Сумської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 5000 грн. відшкодування моральної шкоди. Відповідно до заяви стягувача, залишок несплаченої моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Державної митної служби України складає 2500 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вищевказаної постанови боржнику надано можливість добровільно виконати рішення Сумського окружного адміністративного суду у 7-денний строк з моменту одержання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Супровідним листом № Х-2163/25 від 3 лютого 2011 року Відповідач направив на адресу Позивача постанову про відкриття виконавчого провадження. Як підтверджується відповідним реєстраційним написом на супровідному листі, постанову про відкриття виконавчого провадження було отримано Держмитслужбою 8 лютого 2011 року.
В той же час, 14 лютого 2011 року Держмитслужба звернулася до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про відкладення виконавчих дій, в якій, посилаючись на відсутність банківських реквізитів, необхідних для перерахування коштів стягувачеві, просила відкласти провадження виконавчих дій та зобов'язати ОСОБА_1 надати реквізити, необхідні для перерахування коштів на особовий картковий рахунок стягувача.
Листом від 3 березня 2011 року № 1659-0-33-11/25 (отримано Позивачем 5 квітня 2011 року) Відповідач повідомив Держмитслужбу про те, що причини, які зазначені в заяві від 14 лютого 2011 року № 21/1-423, не можуть бути взяті до уваги як підстава для відкладення виконавчих дій, та, зокрема, зазначено, що співвідповідачем -Сумською митницею, -яка входить до складу Державної митної служби України, рішення суду в частині перерахування 2500,00 грн. вже виконано.
Статтею 28 Закону (в редакції закону від 4 листопада 2010 року) визначено порядок стягнення виконавчого збору.
Так, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина 1 статті 28/ Закону).
Оскаржуваною постановою про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 24166547 від 1 квітня 2011 року стягнуто з боржника (Державної митної служби України) виконавчий збір у розмірі 250,00 грн. Підставою для стягнення з боржника виконавчого збору державним виконавцем зазначено те, що Державною митно службою рішення суду в добровільному порядку не виконано.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом
Вищевказану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору Позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, зокрема, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 24166547 від 1 квітня 2011 року, як рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як встановлено колегією суддів, у спірних правовідносинах виконавче провадження було відкрито з виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду про стягнення з Державної митної служби України та Сумської митниці Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 5000 грн. відшкодування моральної шкоди. Відповідно до заяви стягувана, залишок несплаченої моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Державної митної служби України складає 2500 грн.
Частиною 2 та 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Вищевказані норми права визначають зміст обов'язковості судових рішень як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплюють його значення як принципу судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту.
Відповідно до частини 5 статті 124 і частини 3 статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.
Обов'язковість судових рішень гарантується згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, яких у той чи інший спосіб стосується судове рішення:
1) насамперед для осіб, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, їх представники, відповідно до статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України) та для їхніх правонаступників;
2) для органів, підприємств, установ та організацій, їхніх посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.
Як випливає із пояснень представника Позивача, Держмитслужба після отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження об'єктивно була позбавлена можливості виконати судове рішення (сплатити кошти в сумі 2500 грн.) у зв'язку із відсутністю банківських реквізитів, необхідних для перерахування коштів стягувачеві ОСОБА_1 Враховуючи вказану обставину, Держмитслужба зверталась до Відповідача із заявою про відкладення виконавчих дій.
В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на час подання заяви про відкладення виконавчих дій та прийняття державним виконавцем відповідного рішення), винесення постанови про відкладення виконавчих дій є правом державного виконавця (дискреційним повноваженням), а не його імперативним обов'язком (що підтверджується фактом вжиття законодавцем терміну «може відкласти виконавчі дії»).
Підставами для винесення постанови про відкладення виконавчих дій стаття 32 Закону передбачає:
- наявність обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій
- несвоєчасне одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм цим Законом права.
Як випливає зі змісту заяви Позивача про відкладення виконавчих дій, обставиною, яка перешкоджає провадженню виконавчих дій, ним зазначено відсутність банківських реквізитів, необхідних для перерахування коштів стягувачеві.
В той же час, Суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні представником Позивача було надано для огляду копію постанови Сумського окружного адміністративного суду, зі змісту якого Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що ОСОБА_1 (стягувач у виконавчому провадженні) була працівником Сумської митниці і, відтак, для виплати заробітної плати на її ім'я було оформлено банківську зарплатну картку.
Крім того, як встановлено Судом, станом на 10 лютого 2011 року в ДМСУ було зареєстровано звернення ОСОБА_1, в якому стягувач для виконання судового рішення надала номер саме банківської зарплатної картки № НОМЕР_1 (Райффайзен Банк Аваль) для перерахування моральних збитків (тобто, зарплатної картки, яка оформлялась їй як працівнику умської митниці ).
Як вбачається з наданих суду документів, 14 лютого 2011 року Держмитслужба звернулася до державного виконавця із заявою про відкладення виконавчих дій, посилаючись саме на відсутність банківських реквізитів, необхідних для перерахування коштів стягувачеві.
Жодних об'єктивних обставин (з посиланням на конкретні норми законодавства), які б свідчили про неможливість перерахування коштів стягувачеві на її зарплатну картку № НОМЕР_1 (Райффайзен Банк Аваль) як працівника Сумської митниці, реквізити якої ОСОБА_1 надала Позивачу листом 10 лютого 2011 року, Держмитслужбою в заяві про відкладення виконавчих дій не було наведено.
Крім того, як підтверджується матеріалами справи, Сумською митницею (іншим відповідачем в адміністративній справі) в добровільному порядку уже перераховано кошти у розмірі 2500 грн. на той же картковий рахунок стягувача.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», з для належного та добросовісного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, боржник (ДМСУ у спірних правовідносинах) мала право перерахувати відповідні кошти на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, чого Позивачем зроблено не було.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що наведені в заяві про відкладення виконавчих дій обставини не можуть вважатися такими, що перешкоджають провадженню виконавчих дій та не можуть бути підставою для відкладення виконавчих дій відповідно до статті 32 Закону.
Відтак, посилання представника Позивача на протиправні дії Відповідача щодо не прийняття постанови про відкладення виконавчих дій та прийняття оскаржуваної постанови -є необґрунтованими та спростовуються фактичними обставинами справи.
В той же час, частиною 1 статті 28 Закону (в редакції закону від 4 листопада 2010 року) визначено єдину підставу стягнення виконавчого збору -невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання.
Таким чином, у спірних правовідносинах для винесення постанови про стягнення виконавчого збору державним виконавцем повинен бути встановлений факт невиконання боржником рішення майнового характеру у строк для самостійного його виконання.
Станом на час винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору -1 квітня 2011 року -рішення Сумського окружного адміністративного суду в добровільному порядку Державною митною службою виконано не було. Доказів, які б спростовували зазначене, представником Позивача не надано, а колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи та вимоги чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 24166547 від 1 квітня 2011 року є законною та такою, що винесена Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а тому підстави для її скасування відсутні. Відтак, позовна вимога про зобов'язання Відповідача вчинити відповідні дії є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 181 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді О.В. Головань
Л.О. Маруліна