ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
26 квітня 2011 року 13:31 № 2а-3621/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Головань О.В. та Баранова Д.О., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
доМіністерства внутрішніх справ України,
Управління МВС України в Житомирській області
проскасування наказів та поновлення на посаді
У судовому засіданні 26 квітня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -також «Позивач») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі -також «Відповідач 1»), Управління МВС України в Житомирській області (надалі -також «Відповідач 2») про скасування наказу Міністра внутрішніх справ України від 7 грудня 2010 року № 2081 о/с в частині звільнення Позивача з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Житомирській області; скасування наказу начальника Управління МВС України у Житомирській області від 15 грудня 2010 року № 474 о/с про звільнення Позивача з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області; зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення Позивача із посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Житомирській області, є таким, що відбулося із порушенням вимог чинного законодавства України, а Наказ Міністра внутрішніх справ України від 7 грудня 2010 року № 2081 о/с в частині звільнення Позивача та Наказ начальника Управління МВС України у Житомирській області від 15 грудня 2010 року № 474 о/с про звільнення, -є протиправними, а, відтак, підлягають скасуванню.
Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, всупереч вимогам Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, при визначенні виду дисциплінарного стягнення щодо Позивача не було враховано тяжкість його проступку, кваліфікацію та попередню поведінку. Крім того, представник Позивача посилався на те, що всупереч вимогам чинного законодавства, наказ про звільнення не було доведено Позивачу під підпис, а витяг з наказу він отримав лише у березні 2011 року.
Позивач також звернув увагу на те, що в період з 22 листопада 2010 року по 11 грудня 2010 року він перебував на лікуванні, що підтверджується відповідними листками непрацездатності, а тому відповідно до вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України його не могло бути звільнено з посади в період тимчасової втрати працездатності.
Крім того, представник Позивача звернув увагу на те, що відповідно до вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарне стягнення не може бути накладене, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. Видача закордонного паспорта громадянину ОСОБА_2 з порушеннями порядку його видачі відбулася ще у 2008 році, а порушення, пов'язане з визнанням недійсним цього ж паспорту сталося 27 січня 2010 року. Оскаржувані накази відповідачів про накладення дисциплінарного стягнення було видано у грудні 2010 року, тобто з дня настання обох юридичних фактів і до дня накладення стягнення пройшло більше півроку, що, на думку представника Позивача, є безумовною підставою про скасування оскаржуваних наказів в тому випадку, якщо суд прийде до висновку про скоєння Позивачем дисциплінарного правопорушення.
Відповідач 1 -Міністерство внутрішніх справ України, -явку уповноваженого представника в судове засідання 26 квітня 2011 року не забезпечило, про дату та час судового засідання повідомлене належним чином, письмових заперечень по суті позовних вимог суду не надало. В попередніх судових засіданнях 28 березня 2011 року та 30 березня 2011 року та в судовому засіданні 13 квітня 2011 року представник Відповідача 1 проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.
Представник Відповідача 2 -Управління МВС України в Житомирській області, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Письмових заперечень по суті позовних вимог суду не надав.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 2 було зазначено про те, що при звільненні Позивача з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.
Як зазначив представник Відповідача 2, 2 червня 2008 року ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав та всупереч вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231, було видано громадянину ОСОБА_2 закордонний паспорт серії НОМЕР_1. В подальшому Позивач, зловживаючи службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, на користь підполковника міліції ОСОБА_3, надав протиправну вказівку своїй підлеглій безпідставно скласти завідомо підроблене повідомлення до Адміністрації державної прикордонної служби України від 27 січня 2010 року № 4/400 про те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 30 травня 2008 року на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вважається недійсним у зв'язку з його втратою, яке особисто підписав та направив адресату.
Вищевказані дії ОСОБА_1, на думку представника Відповідача 2, дискредитують звання працівника міліції, порушують конституційні права громадянина України, підірвали авторитет органів внутрішніх справ України та заподіяли матеріальні збитки цивільній особі, а тому заслуговували звільнення із займаної посади.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача та його представника, представника Відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Пунктом 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба -це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Наказом Управління МВС України в Житомирській області № 193 о/с від 31 травня 2007 року «По особовому складу»призначено підполковника міліції ОСОБА_1 (Н-988352), начальником відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС.
Наказом Управління МВС України в Житомирській області № 525 від 22 листопада 2010 року «Про неналежне виконання службових обов'язків працівниками ВГІРФО УМВС та притягнення до дисциплінарної відповідальності винних»вирішено клопотати перед керівництвом МВС України про увільнення із займаної посади начальника відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Житомирській області полковника міліції ОСОБА_1.
Наказом міністерства внутрішніх справ України № 2081 о/с від 7 грудня 2010 року «По особовому складу»(надалі -також «Наказ № 2081 о/с від 7 грудня 2010 року») звільнено за пунктом 45 «д»(у порядку дисциплінарного стягнення) полковника міліції ОСОБА_1 (Н-988352) з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області.
Наказом Управління МВС України в Житомирській області № 474 від 15 грудня 2010 року «По особовому складу» (надалі -також «Наказ № 474 від 15 грудня 2010 року») звільнено за пунктом 45 «д»(у порядку дисциплінарного стягнення) полковника міліції ОСОБА_1 (Н-988352) з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб та зараховано його в розпорядження УМВС України в Житомирській області.
Як зазначено в Наказі № 474 від 15 грудня 2010 року, підставою його прийняття є Наказ МВС від 7 грудня 2010 року № 2081 о/с.
Позивач вважає Наказ № 2081 о/с від 7 грудня 2010 року та Наказ № 474 від 15 грудня 2010 року такими, що підлягають скасуванню. Крім того, на думку Позивача, звільнення його із посади відбулося із порушенням вимог чинного законодавства України, а тому ОСОБА_1 просить поновити його на посаді.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є, зокрема, позовні вимоги про скасування Наказу № 2081 о/с від 7 грудня 2010 року та Наказу № 474 від 15 грудня 2010 року, як рішень суб'єкта владних повноважень у правовідносинах публічної служби. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних наказів з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (у тому числі, і у правовідносинах щодо звільнення з публічної служби), передусім, досліджує його на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, а, зокрема, принципу обґрунтованості, закріпленому в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Закріплений частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення, в тому числі, рішення про звільнення особи з публічної служби, повинно бути мотивованим, прийнятим з дотриманням встановленої чинним законодавство процедури та ґрунтуватися на чітких правових підставах.
Зазначені критерії-принципи, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, колегія звертає увагу на наступне.
За загальним правилом будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену чинним законодавством України.
Адміністративний суд, оцінюючи відповідність законодавству рішення про звільнення, в першу чергу досліджує його на предмет відповідності принципу обґрунтованості, закріпленого пунктом 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вже було зазначено, закріплений частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, в тому числі і рішення про звільнення особи, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення, в тому числі рішення про звільнення з посади, обов'язково повинно бути мотивованим.
Підставою звільнення Позивача із займаної посади в оскаржуваних наказах відповідачів зазначено пункт 45 «д»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (надалі -також «Положення № 114»).
Пунктом 45 Положення № 114 визначено порядок переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі.
Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться:
а) при скороченні штатів;
б) за станом здоров'я згідно з висновком військово-лікарської комісії;
в) за особистим проханням;
г) за службовою невідповідністю, виходячи з професійних моральних і особистих якостей;
д) у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ або за клопотанням товариського суду честі середнього і старшого начальницького складу (пункт 45 Положення № 114).
В той же час, Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 на підставі вищевказаного пункту було звільнено із посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а не переміщено з вищої посади на нижчу.
Таким чином, застосування відповідачами при звільненні Позивача з посади пункту 45 Положення № 114, як підстави звільнення, є необґрунтованим та протиправним, оскільки вказаний пункт 45 Положення № 114 не регулює правовідносин щодо звільнення особи з посади та не встановлює підстав звільнення.
Стосовно висновку відповідачів про вчинення Позивачем дисциплінарного проступку та притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі -особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень, визначено Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (надалі -«Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»).
Службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України (частина 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Згідно з частиною 2 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України -службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.
Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету (стаття 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Згідно з статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України дисциплінарний проступок -невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
За вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику (стаття 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
Види дисциплінарних стягнень визначення статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.
Так, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до частини 4 статті 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України правом накладання дисциплінарних стягнень користуються тільки прямі начальники.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено порядок накладання дисциплінарних стягнень.
З метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць (частина 1, 2 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).
За результатами службового розслідування відносно працівників ВГІРФО, начальником УМВС України в Житомирській області 29 вересня 2010 року було затверджено Висновок службового розслідування, яким встановлено, зокрема, «за дії, які дискредитують звання працівника міліції, порушили конституційні права громадянина України, підірвали авторитет органів внутрішніх справ України та заподіяли матеріальні збитки цивільній особі, систематичне ігнорування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 № 231 та наказу МВС України від 21.12.2004 № 1603, надання протиправних вказівок своїм підлеглим, начальника відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Житомирській області полковник міліції ОСОБА_1 заслуговує звільнення з займаної посади».
Як встановлено Відповідачем 2 в ході проведеного службового розслідування, 30 травня 2008 року, незважаючи на відсутність необхідних документів, ОСОБА_1 особисто підписав заяву громадянина ОСОБА_2 щодо надання дозволу на виготовлення останньому закордонного паспорта. 2 червня 2008 року Позивачем було видано громадянину ОСОБА_2 паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 30 травня 2008 року. ОСОБА_1, зловживаючи службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, на користь підполковника міліції ОСОБА_3, надав протиправну вказівку своїй підлеглій безпідставно скласти завідомо підроблене повідомлення до Адміністрації державної прикордонної служби України від 27 січня 2010 року № 4/400 про те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 30 травня 2008 року на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, вважається недійсним у зв'язку з його втратою, яке особисто підписав та направив адресату.
На підставі зазначеного Висновку службового розслідування, пояснень ОСОБА_1 відповідачами було прийнято оскаржувані накази про звільнення Позивача в порядку дисциплінарного стягнення.
Відповідно до частини 15 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Статтею 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України встановлено строки накладання дисциплінарних стягнень.
Так, дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, провадження в кримінальній справі або справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення.
Як встановлено Відповідачем 2 в ході проведеного службового розслідування, дії, які, на думку відповідачів, містять ознаки дисциплінарного проступку, вчинювалися Позивачем 30 травня 2008 року, 2 червня 2008 року та 27 січня 2010 року відповідно.
Заяву ОСОБА_2, на підставі якої проведено службове розслідування, датовано 28 липня 2010 року, а висновок службового розслідування -29 вересня 2010 року.
Оскаржувані накази відповідачів про звільнення Позивача, як наслідок застосування дисциплінарного стягнення, було прийнято 7 грудня 2010 року та 15 грудня 2010 року, тобто з порушенням імперативно визначеного статтею 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України строку накладання дисциплінарних стягнень.
Таки чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів звертає увагу на те, що при застосуванні відповідачами щодо Позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, ними було порушено імперативну вимогу статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині строку накладання дисциплінарних стягнень, оскільки з моменту вчинення Позивачем, на думку Відповідача 2, дисциплінарного проступку (30 травня 2008 року, 2 червня 2008 року та 27 січня 2010 року) та до моменту звільнення його з посади минуло більше, ніж півроку (в тому числі, не включаючи строку проведення службового розслідування).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що приймаючи оскаржувані накази про звільнення Позивача з посади, відповідачі діяли не на підставі та не у спосіб, визначений чинним законодавством України, оскільки строки притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності станом на момент звільнення вже минули.
Крім того, згідно з частиною 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Колегія суддів звертає увагу на те, що станом на час звільнення Позивача, - 7/15 грудня 2010 року, -Позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується Довідкою № 733/25630 від 10 грудня 2010 року (діагноз -стенокардія напруги ІІ ФК (два), Листком непрацездатності серія АВГ № 890869 (діагноз -хронічний панкреатит в стадії загострення), копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 16).
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що доведеність факту перебування особи на лікарняному є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог і поновлення особи на посаді, в тому числі, і у відносинах публічної служби.
Таким чином, в силу імперативної вимоги закону, у відповідачів були відсутні правові підстави для звільнення Позивача з відповідної посади, оскільки у вказаний період Позивач був тимчасово непрацездатним, що підтверджується належними засобами доказування.
За таких обставин, враховуючи вищезазначені висновки, колегія суддів дійшла висновку про те, що при звільненні Позивача з посади відповідачами було порушено вимоги чинного законодавства України, в результаті чого звільнення є незаконним. Відтак, Наказ № 2081 о/с від 7 грудня 2010 року та Наказ № 474 від 15 грудня 2010 року є такими, що прийняті без достатніх правових підстав, а тому підлягають скасуванню.
Враховуючи висновок суду про незаконність Наказу № 2081 о/с від 7 грудня 2010 року та Наказу № 474 від 15 грудня 2010 року, Суд, враховуючи вимоги частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, приходить до висновку про необхідність зобов'язання Відповідача поновити Позивача на посаді начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що Відповідачами, які є суб'єктами владних повноважень, не було виконано обов'язку щодо доказування правомірності рішень про звільнення Позивача, як і не було надано жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваних наказів про звільнення Позивача.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
1. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 7 грудня 2010 року № 2081 о/с в частині звільнення за пунктом 45 «д»Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 (Н-988352) з посади начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області.
2. Скасувати наказ Управління МВС України у Житомирській області від 15 грудня 2010 року № 474 о/с.
3. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України поновити ОСОБА_1 (Н-988352) на посаді начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області.
4. Відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України у Житомирській області -підлягає негайному виконанню.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Д.О. Баранов
О.В. Головань