ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 травня 2011 року 17:52 № 2а-3913/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Головань О.В. та Винокурова К.С., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»
доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень
У судовому засіданні 23 травня 2011 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»(надалі - також «Позивач», «ТОВ «Дабл-Ю Нет») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі -також «Відповідач»або «ДПІ») про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0005382303/2 від 27 січня 2010 року про сплату 928927,00 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій 772447,00 грн. (загальна сума 1 701 374,00 грн.) та № 0005392303/2 від 27 січня 2010 року про сплату 700912,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій 350456,00 грн. (загальна сума 1 051 368,00 грн.).
Позовні вимоги мотивовані тим, що податкові повідомлення-рішення № 0005382303/2 від 27 січня 2010 року та № 0005392303/2 від 27 січня 2010 року, на думку представника Позивача, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, на підставі невірних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства, а тому вказані рішення підлягають визнанню недійсними.
Як зазначив представник Позивача, ТОВ «Дабл-Ю Нет»діяло у відповідності до чинного законодавства, укладало належні угоди для здійснення господарської діяльності, а, відтак, в Акті перевірки, на думку представника Позивача, викладено неправдиві дані, що не відповідають дійсності, а висновки про порушення положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та завищення валових витрат на загальну суму 229 380,84 грн. є абсолютно безпідставними та надуманими.
Представник Позивача також посилався на те, що чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на телекомунікаційні послуги, які придбавалися та отримувались Позивачем від його контрагентів.
Крім того, представник ТОВ «Дабл-Ю Нет»посилався на необґрунтованість висновків посадових осіб ДПІ щодо фіктивності договірної діяльності контрагента Позивача -ТОВ «Фішкаріш», -оскільки, як вказав представник Позивача, на момент укладання Договору від 4 лютого 2008 року № 0204/1 установчі документи ПП «Фішкаріш»не було визнано недійсними та воно було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Під час укладання вищезазначеної угоди сторонами було дотримано всі вимоги цивільного та господарського законодавства України щодо укладання договорів, а відповідні дії не були спрямовані на порушення інтересів держави і суспільства (не порушували публічний порядок і не були спрямовані, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави тощо).
Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача було зазначено про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а висновки перевірки повністю відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються належними доказами та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.
Як вказав представник Відповідача, ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року. Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Дабл-Ю Нет»положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, як вказав представник Відповідача, ТОВ «Дабл-Ю Нет»було укладено з СП ТОВ «Метроком Ел.Ел.Си.»договір від 1 червня 2008 року № ДК-01-06.08, згідно з яким ТОВ «Дабл- Ю Нет»отримувало телекомунікаційні послуги, проте в акті виконаних робіт не було зазначено переліку наданих телекомунікаційних послуг, що не дає змогу визначити, чи такі телекомунікаційні послуги в подальшому використовувались платником податку у власній господарській діяльності. Крім того, ТОВ «Дабл-Ю Нет»виплачувало агентську винагороду підприємству за найдених клієнтів, які в подальшому користувалися наданими ТОВ «Дабл-Ю Нет»послугами. Таку винагороду було оплачено ТОВ «Форум менеджмент»згідно з рахунками -фактурами. В ході перевірки було встановлено, що за знаходження підприємств (ТОВ «Туртесс Тревел», ТОВ «Снек») сплачувалась винагорода з 1 липня 2006 року по 31 липня 2008 року ТОВ «Славутич», що дає змогу визначити, що дані послуги в подальшому не використовувались платником податку у власній господарській діяльності. Таким чином, як вказав представник Відповідача, ТОВ «Дабл-Ю Нет»завищено валові витрати на загальну суму 7714,17 грн.
Представник Відповідача також вказав на те, що між ТОВ «Дабл-Ю Нет»(Споживач) в особі директора Павлової Євгенії Валентинівни та ПП «Фішкаріш»(Виконавець) в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір від 4 лютого 2008 року № 0204/1 на надання телекомунікаційних послуг доступу до глобальної мережі Інтернет. В той же час, представник Відповідача посилався на факт порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ПП «Фішкаріш», в ході досудового слідства в якій встановлено фіктивність створення ПП «Фішкаріш»та не здійснення ним господарської діяльності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Станом на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (станом на час розгляду справи закон втратив чинність частково), Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі -також «Закон № 2181»).
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дабл-Ю Нет»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт від 23 липня 2009 року № 1329/23-03/30603588, яким встановлено порушення ТОВ «Дабл-Ю Нет», зокрема:
- пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;
- підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
На підставі вищевказаного акту перевірки Відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0005382303/0 від 14 серпня 2009 року про сплату 928927,00 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій 772447,00 грн. (загальна сума 1701374,00 грн.) та № 0005392303/0 від 14 серпня 2009 року про сплату 700912,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій 350456,00 грн. (загальна сума 1114265,00 грн.).
Позивачем, в порядку, передбаченому Законом № 2181, було оскаржено вищезазначені податкові повідомлення - рішення в адміністративному порядку до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва та до Державної податкової адміністрації в місті Києві.
Рішенням ДПІ про результати розгляду первинної скарги № 7258/10/25-026 від 23 жовтня 2009 року частково задоволено скаргу ТОВ «Дабл-Ю Нет»: залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2009 року № 005382303/0, скасовано податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2009 року № 0005392303/0 у частині 41931 грн. донарахованого податку на додану вартість та 20 966 грн. застосованої штрафної санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення рішення залишено без змін.
Рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві про результати розгляду скарги № 22/10/25-114 від 11 січня 2010 року скаргу ТОВ «Дабл-Ю Нет»залишено без задоволення: залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 14 серпня 2009 року № 0005382303/0 про сплату 928927,00 грн. податку на прибуток та 772447,00 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій; залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 14 серпня 2009 року № 0005392303/0 з врахуванням рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 11 січня 2010 року № 2/10/25-026 про внесення змін до рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 23 жовтня 2009 року № 7258/10/25-026 про результати розгляду первинної скарги.
27 січня 2010 року ДПІ у Шевченківському районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0005382303/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток/доходи/приватних підприємств»в загальному розмірі 1701374 грн. (за основним платежем -928927 грн., штрафні (фінансові санкції -772447 грн.), а також податкове повідомлення-рішення № 0005392303/2, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»в загальному розмірі 1051368 грн. (за основним платежем -700912 грн., штрафні (фінансові) санкції -350456 грн.).
Позивач вважає податкові повідомлення-рішення № 0005382303/2 від 27 січня 2010 року про сплату 928927,00 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій 772447,00 грн. (загальна сума 1 701 374,00 грн.) та № 0005392303/2 від 27 січня 2010 року про сплату 700912,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій 350456,00 грн. (загальна сума 1 051 368,00 грн.) таким, що суперечать вимогам чинного станом на час їх винесення податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.
Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень № 0005382303/2 від 27 січня 2010 року та № 0005392303/2 від 27 січня 2010 року, як рішень суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.
Як підтверджується актом перевірки, складеним за результатами документальної перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваних повідомлень-рішень став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:
- пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;
- підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, щодо Податку на додану вартість, Суд звертає увагу на наступне.
1. Як встановлено Відповідачем в ході проведення перевірки, ТОВ «Дабл-Ю Нет»у періоді, який перевірявся (з 1 липня 2006 року по 31 березня 2009 року) здійснювало операції з реалізації інтернет-послуг, придбання послуг інтернет у постачальників для подальшої реалізації, телекомунікаційні послуги для подальшої реалізації, рекламні послуги, послуги оренди нежитлових приміщень та комунальних послуг, придбання сервісних послуг та обладнання (МШП) для виконання сервісних послуг, інформаційні послуги, придбання основних засобів та інші.
Так, між ТОВ «Дабл-Ю Нет»та СП ТОВ «Метроком Ел.Ел.Си.»було укладено Договір від 1 червня 2008 року № ДК-01-06.08 на надання телекомунікаційних послуг.
Суд звертає увагу на те, що належним чином завіреної копії вищевказаного договору представником Позивача протягом судового розгляду справи Суду надано не було. В той же час, відповідно до закріпленого Кодексом адміністративного судочинства України принципу диспозитивності, який надає право кожній особі, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами та процесуальними правами на власний розсуд, сторона є вільною у наданні суду доказів для доведення факту дотримання вимог податкового законодавства України та спростування висновків Відповідача, викладених в акті перевірки від 23 липня 2009 року № 1329/23-03/30603588.
Так, як зазначено в акті перевірки, отримання телекомунікаційних послуг підтверджено податковими накладними, в яких зазначено надання телекомунікаційних послуг, але не зазначено перелік наданих телекомунікаційних послуг.
Правову основу діяльності у сфері телекомунікацій визначено Законом України «Про телекомунікації».
Для цілей даної адміністративної справи Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні визначення понять в сфері телекомунікацій, які містяться в статті 1 Закону України «Про телекомунікації».
Телекомунікаційна послуга (послуга) -це продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.
Споживач телекомунікаційних послуг (споживач) -юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє та/або отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб.
Абонент -це споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі.
Кінцеве обладнання -обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг;
Передавання даних -передавання інформації у вигляді даних з використанням телекомунікаційних мереж.
Інформація -відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.
Дані -інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки.
Телекомунікації (електрозв'язок) -передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.
Телекомунікаційна мережа -комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.
Відповідно до положень статті 40 Закону України «Про інформацію»організація обліку інформаційної продукції ґрунтується на обов'язковому документуванні. Під інформаційною продукцією розуміють матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про інформацію»одержана інформаційна продукція (послуги) надається Замовнику на матеріальних носіях.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про інформацію»факт одержання, зберігання наданої інформації засвідчують матеріальні носії інформації та первинні документи.
Порядок обчислення і плати податку на додану вартість визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження) (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника. Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.
У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду (підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до вищевказаних норм права податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відтак, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит або валові витрати у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.
Таким чином, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності надання ТОВ «Дабл-Ю Нет» телекомунікаційних послуг із з'ясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виробника вказаних послуг, умов їх виробництва, передачі тощо. Сам по собі факт сплати коштів за надання телекомунікаційних послуг не є безумовним свідченням того, що надання таких послуг мало місце.
При цьому, у спірних правовідносинах правова оцінка та встановлення вищевказаних обставин повинні здійснюватися з урахування спеціальних норм Закону України «Про телекомунікації»в частині специфіки такого виду послуг як телекомунікаційні послуги. А також Закону України «Про інформацію», яким визначено особливості інформаційної діяльності.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартіть господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).
Відтак, враховуючи вищенаведене та, зокрема, встановлені Законом України «Про телекомунікації»особливості телекомунікаційних послуг, а також специфіку видів інформації, визначену Законом України «Про інформацію», Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності надання та отримання телекомунікаційних послуг за Договором від 1 червня 2008 року № ДК-01-06.08, укладеного між ТОВ «Дабл-Ю Нет»та СП ТОВ «Метроком Ел.Ел.Си.»має не лише зазначення в податкових накладних переліку та виду телекомунікаційних послуг (як вірно зазначено Відповідачем), а й докази на підтвердження наявності у Позивача технічних можливостей на отримання відповідного виду телекомунікаційних послуг: наявність кінцевого обладнання, підключення кінцевого обладнання до телекомунікаційної мережі, отримання відповідного виду інформації (даних) у встановленій формі, яка отримувалася Позивачем за договором тощо; докази на підтвердження форм зберігання та подальшого використання телекомунікаційних послуг в господарській діяльності Позивача.
В той же час, Суд звертає увагу на те, що жодних доказів на підтвердження факту наявності технічних можливостей на отримання телекомунікаційних послуг у відповідній матеріалізованій формі та використання отриманих телекомунікаційних послуг в подальшій господарській діяльності ТОВ «Дабл-Ю Нет» представником Позивача Суду надано не було.
Таким чином, представником Позивача не доведено факту реальності господарської операції за договором від 1 червня 2008 року № ДК-01-06.08, як і взагалі не надано навіть копії зазначеного договору. Суд повторно акцентує увагу на тому, що наявність податкових накладних та рахунків про сплату є необхідними, але не достатніми доказами реального здійснення відповідної господарської операції.
2. Проведеною Відповідачем перевіркою встановлено, що ТОВ «Дабл-Ю Нет»згідно рахунків-фактури сплачено агентську винагороду за надання послуг зв'язку ТОВ «Форум-Менеджмент груп».
Отримання агентської винагороди за надання послуг зв'язку підтверджено актами виконаних робіт надання (послуг), в якому зазначена агентська винагорода за надання послуг зв'язку. В розшифровці до актів зазначено перелік підприємств, які ТОВ «Форум-Менеджмент груп»знаходило в якості клієнтів для ТОВ «Дабл-Ю Нет», яким в подальшому надавалися послуги Інтернету та інші. За послуги по знаходженню таких підприємств (ТОВ «Туртесс Тревел», ТОВ «Снек») сплачувалася винагорода з 1 липня 2006 року по 31 липня 2008 року ТОВ «Славутич», що свідчить про те, що дані послуги в подальшому не використовувалися платником податку у власній господарській діяльності.
Суд звертає увагу на те, що жодних належних доказів на підтвердження того, що отримані послуги, за які виплачувалася агентська винагорода (послуги по знаходженню клієнтів), в подальшому використовувалися Позивачем в його господарській діяльності, представником Позивача Суду надано не було.
За таких обставин, Суд звертає увагу на те, що висновок Відповідача про порушення ТОВ «Дабл-Ю Нет»вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є такими, що підтверджуються фактичними обставинами справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0005392303/2 від 27 січня 2010 року про сплату 700912,00 грн. податку на додану вартість та штрафних санкцій 350456,00 грн. (загальна сума 1 051 368,00 грн.) є законним, а підстави для його скасування відсутні.
Щодо податку на прибуток, Суд звертає увагу на наступне.
Порядок визначення валових витрат врегульовано статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Пунктом 5.2 визначено види витрат, які відносяться до валових.
До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Види витрат, які не включаються до валових, визначено пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Так, Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною та характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього -відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.
1. 1 червня 2008 року між ТОВ «Дабл-Ю Нет»та СП ТОВ «Метроком Ел.Ел.Си.»було укладено Договір № ДК-01-06.08 на надання телекомунікаційних послуг.
Суд повторно звертає увагу на те, що належним чином завіреної копії вищевказаного договору представником Позивача протягом судового розгляду справи Суду надано не було.
Як зазначено в акті перевірки, отримання телекомунікаційних послуг підтверджено актом виконаних робіт надання (послуг), в якому зазначено надання телекомунікаційних послуг, але не зазначено перелік наданих телекомунікаційних послуг. При проведенні перевірки підприємством ТОВ «Дабл-Ю Нет»не надані первинні документи, що містять в собі вихідну інформацію про проведені заходи щодо надання телекомунікаційних послуг.
Крім того, як вже було зазначено Судом (сторінка 10 постанови), жодних доказів на підтвердження факту наявності технічних можливостей на отримання телекомунікаційних послуг у відповідній матеріалізованій формі та використання отриманих телекомунікаційних послуг в подальшій господарській діяльності ТОВ «Дабл-Ю Нет»представником Позивача Суду надано не було.
В той же час, стаття 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обумовлює право платника податків на віднесення витрат за придбання послуг до валових необхідністю обов'язкового використання таких послуг у власній господарській діяльності.
За таких обставин, для доведення правильності формування валових витрат Позивач повинен був би надати докази на підтвердження того, що отримані (придбані) ним телекомунікаційні послуги в подальшому використовувалися ним в його господарській діяльності, направленій на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, тобто, довести зв'язок валових витрат з господарською діяльністю Позивача.
В той же час, представником Позивача, окрім не доведення самого факту реального отримання телекомунікаційних послуг, не надано доказів і на підтвердження того, що такі телекомунікаційні послуги в подальшому використовувалися ним в його господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Таким чином, представником Позивача не доведено факту використання отриманих (придбаних) телекомунікаційних послуг в його господарській діяльності.
2. Крім того, в акті перевірки Відповідач також посилається на неправомірне віднесення до переліку валових витрат витрат, понесених Позивачем на отримання агентської винагороди за надання послуг зв'язку ТОВ «Форум-Менеджмент груп».
В той же час, як вже встановлено Судом, жодних належних доказів на підтвердження того, що отримані послуги, за які виплачувалася агентська винагорода (послуги по знаходженню клієнтів),в подальшому використовувалися Позивачем в його господарській діяльності, представником Позивача Суду надано не було.
Понесення Позивачем вищевказаних витрат (виплата агентської винагороди) на послуги зв'язку не обумовило отримання ним економічної вигоди, якою характеризується будь-яка господарська діяльність, оскільки господарські операції між Позивачем та ТОВ «Туртесс Тревел»та ТОВ «Снек»не є наслідком надання послуг ТОВ «Форум-Менеджмент груп», а є наслідком виконання підприємствами взаємних зобов'язань за договорами надання послуг Інтернет.
3. Як зазначено в акті перевірки, ТОВ «Дабл-Ю Нет»(Споживач) в особі директора Павлової Євгенії Валентинівни та ПП «Фішкаріш»(Виконавець) в особі директора ОСОБА_3 було укладено Договір від 4 лютого 2008 року № 0204/1 на надання телекомунікаційних послуг доступу до глобальної мережі Інтернет.
Отримання вищевказаних послуг було підтверджено актами виконаних робіт надання (послуг) згідно переліку, наведеного в таблиці (аркуші справи 32,33). Розрахунки між суб'єктами господарювання за наведені послуги проводилися у безготівковій формі.
Як зазначено в акті перевірки, в провадженні СВ Оболонського РУ ГУ МВС України у м. Києві знаходиться кримінальна справа № 55-2616, порушена за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України, за фактом фіктивного підприємництва ПП «Фішкаріш»(код ЄДРПОУ 35223905). Досудовим слідством встановлено, що згідно установчих та реєстраційних документів засновником та головним бухгалтером підприємства є громадянка ОСОБА_5 та керівником підприємства є громадянка ОСОБА_3, які за винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, зареєстрували в ДПІ у Шевченківського р-ну міста Києва ПП «Фішкаріш», всі реєстраційні та установчі документи були передані невідомим особам. З моменту реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_3 діяльністю підприємства не займалися, фінансово-господарських та звітних документів ПП «Фішкаріш»не підписували.
Представник Позивача в судовому засіданні посилався на те, що договір від 4 лютого 2008 року № 0204/1 на надання телекомунікаційних послуг доступу до глобальної мережі Інтернет, укладений між Позивачем та ПП «Фішкаріш», не було визнано недійсним в судовому порядку, а тому відповідні висновки Відповідача, на його думку, є необґрунтованими.
Враховуючи вищезазначене, Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Як вже було зазначено Судом, за означених обставин обов'язковим є аналіз реальності господарської діяльності, який повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Жодних доказів на підтвердження факту реальності (фактичності) господарських операцій між ТОВ «Дабл-Ю Нет»та ПП «Фішкаріш»за Договором від 4 лютого 2008 року № 0204/1 на надання телекомунікаційних послуг доступу до глобальної мережі Інтернет представником Позивача надано не було, зокрема, не було надано доказів наявності технічних можливостей на отримання таких телекомунікаційних послуг через телекомунікаційну мережу та подальше використання отриманих телекомунікаційних послуг в господарській діяльності ТОВ «Дабл-Ю Нет».
В той же час, посилання представника Позивача на факт закриття кримінальної справи (Постанова про закриття кримінальної справи від 5 серпня 2009 року) не спростовує висновку відповідача про те, що Позивачем не надано належних документів на підтвердження реальності відповідних господарських операцій, оскільки, як встановлено Судом зі змісту постанови про закриття кримінальної справи, її було закрито з тих підстав, що встановити дійсних посадових осіб ПП «Фішкаріш», які використовували реквізити та печатку товариства не представилось можливим.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що підставою для закриття кримінальної справи став висновок правоохоронного органу про відсутність в діях конкретних осіб -ОСОБА_5 та ОСОБА_3, -ознак складу злочину, але такий висновок не може вважатися належним доказом реальності відповідної господарської операції між Позивачем та ПП «Фішкаріш».
За таких обставин, висновок Відповідача про порушення ТОВ «Дабл-Ю Нет» пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є обґрунтованим та відповідає дійсним обставинам.
Відтак, податкове повідомлення-рішення № 0005382303/2 від 27 січня 2010 року про сплату 928927,00 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій 772447,00 грн. (загальна сума 1 701 374,00 грн.) є законним та обґрунтованим.
Таким чином, проаналізувавши матеріали адміністративної справи та вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що загалом представником Позивача не надано належних доказів, які б спростовували висновки Відповідача про порушення податкового законодавства Позивачем, так як і не надано доказів на підтвердження того, що господарські операції з контрагентами Позивача були реальними (тобто дійсно мали місце), а отримані в їх результаті послуги використовувалися Позивачем в його подальшій господарській діяльності.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді О.В. Головань
К.С. Винокуров