вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
15 червня 2011 р. (17:30) Справа №2а-5857/11/0170/21
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засіданні Кузьміній Ю.В., розглянувши за участі прокурора Котелевець М.В., посвідчення № 364, у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Військового прокурора Євпаторійського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_2
до Військової частини А1100
про стягнення.
Обставини справи: Військовий прокурор Євпаторійського гарнізону звернувся в інтересах особи ОСОБА_2 (далі позивач) до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Військової частини А1100 про стягнення 2132,10 грн. заборгованості з виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2011р.
Позовні вимоги ґрунтуються на Законі України "Про Збройні Сили України" та Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"та мотивовані тим, що відповідач всупереч цих законів не виплатив матеріальну допомогу позивачу для вирішення соціально-побутових питань за 2011р.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 08.06.2011р. надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує.
Відповідач у судове засідання явку свого представника не забозпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 08.06.2011р. надав до суду заперечення, в яких зазначив, що він є розпорядником бюджетних коштів третього ступеню, тому всі виплати здійснюються в межах фінансування. Заборгованість буде погашена, як тільки на рахунок військової частини надійдуть цільові кошти. В задоволенні адміністративного позову просив відмовити та провести розгляд справи за відсутності його представника.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд
Позивач ОСОБА_2 проходить військову службу в військовій частині А 1100 з 31.12.2004р., що підтверджується відповідною довідкою відповідача № 296 від 21.04.2011р. (а.с.8).
Позивач 03.03.2011 року подав до командира військової частини в/ч А 1100 рапорт про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік (а.с.).
Наказом командира військової частини А 1100 від 03.03.2011 № 43 наказано виплатити ОСОБА_2 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 (а.с. 7).
З довідки начальника фінансово-економічної служби Військової частини А 1100 № 41191 від 21.04.2011 року вбачається, що техніку начальнику зміни прапорщику ОСОБА_2 нарахована матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік в сумі 2132,10 грн. Вказана матеріальна допомога передбачена в кошторисі військової частини А 1100 на 2011 рік, однак, не виплачена у зв'язку з відсутністю асигнувань (а.с.8).
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону № 2011, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надати право надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 33.1 розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 р. N 260, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за N 638/15329 (надалі - Інструкція) особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.33.2 Інструкції матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до п.33.3 Інструкції розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відтак, усі особи, на яких поширюється дія пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” мають право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Матеріали справи свідчать по те, що станом на день розгляду справи зазначена допомога в розмірі 2132,10 грн. позивачеві не виплачена.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач відноситься до осіб, на яких поширюється дія пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, зазначена допомога нарахована позивачеві наказом командира військової частини А 1100 № 43 від 03.03.2011 року, суд приходить до висновку, що сума в розмірі 2132,10 грн. є заборгованістю відповідача перед позивачем, отже, зазначена сума має бути виплачена ОСОБА_2
Доводи відповідача про причину невиплати позивачу заборгованості у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, не можуть бути прийняті судам до уваги з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 3 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Суд звертає увагу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачеві.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, тому що не суперечать чинному законодавству та підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до пункту 30 частини1 статті 4 Декрету Кабінету міністрів України “Про державне мито” від сплати державного мита звільняються органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Таким чином, положення частини 1 статті 94 КАС України, щодо повернення державного мита судом не застосовуються.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 15.06.2011р.
У повному обсязі постанову складено та підписано 20.06.2011р.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з військової частини А 1100 Міністерства оборони (96574, АР Крим, Сакський район, смт. Новофедорівка, в/ч А 1100) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) суму заборгованості по виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі 2132,10 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Євдокімова О.О.