33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"21" червня 2011 р. Справа № 5004/358/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Гудак А.В. суддів Сініцина Л.М.
при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватна фірма "Скорпіон-Сервіс" на рішення господарського суду Волинської області від 05.04.11 р.
у справі № 5004/358/11 (суддя Черняк Любов Олександрівна )
позивач Приватний підприємець ОСОБА_2
відповідач Приватна фірма "Скорпіон-Сервіс"
про визнання недійсними правочинів між позивачем та ПФ "Скорпіон-сервіс" за 2002 - 2008 роки
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_3,ОСОБА_4,ОСОБА_5представників ( довіреності в справі )
відповідача - ОСОБА_6 (довіреність в справі )
третьої особи -не з"явилась
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Заяв про відвід суддів не надходило.
За клопотанням представників позивача судом здійснювалась технічна фіксація судового процесу.
Рішенням господарського суду Волинської області від 05 квітня 2011 року у справі № 5004/358/11 ( суддя Черняк Л.О. ) задоволено позов фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до приватної фірми «Скорпіон-сервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Луцька міська рада, та визнано недійсними угоди, укладені між Приватною фірмою “Скорпіон-сервіс” та підприємцем ОСОБА_2 : від 01.07.2002 року, укладену по 01.07.2003 року; від 30.12.2002 року з терміном дії з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року; від 15.12.2005 року з терміном дії з 01.01.2006р. на невизначений термін; від (без числа) 2007 року на термін дії з 01.06.2007 року на 1 рік; від 01.06.2008 року з терміном дії з 01.06.2008 року по 31.12.2008 року.
Задовольняючи позов, суд керувався положеннями ст.256 Цивільного кодексу Української РСР, ст.184,760 Цивільного кодексу України, Інструкцією щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №12-торг "Про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них", затвердженої наказом Держкомстату України 26.07.2005р. №209 та дійшов висновку, що угоди про оренду торгової площі від 01.07.2002р., від 30.12.2002р. та угоди про надання в користування торгових площ від 15.12.2005р. за своєю правовою природою не є договорами оренди (найму), оскільки предметом цих угод є торгова площа, площею 17,5 кв.м. без визначення її індивідуальних ознак як речі, а вимоги позивача про визнання недійсними правочинів між ним та ПФ “Скорпіон-сервіс” за 2002-2008 роки підлягають до задоволення.
Не погодившись із означеним рішенням, представником приватної фірми «Скорпіон-сервіс» подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та вказує, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права. На думку апелянта, суд не обґрунтував своє рішення відповідними доказами та нормами законодавства, які діяли на час укладання оспорюваних угод, та проігнорував доводи відповідача та вимоги ст.203 ЦК України , ст.207 ГК України щодо правочинів та підстав, при яких правочин (господарське зобов»язання) може бути визнане недійсним. Не погоджується із висновками суду першої інстанції і вказує, що суд не врахував доводів відповідача та необґрунтовано і безпідставно послався на ст.ст. 184, 256, 760 ЦК України та постановив рішення, яке суперечить Правилам торгівлі на ринках, ст. 207 ГК України, ст.203, 229-231 ЦК України, главі 58 ЦК України.
Просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Заявою № 5 від 16.06.2011 року позивач та його представники наводять свої міркування в заперечення доводів апеляційної скарги .Просять рішення суду залишити без змін,а апеляційну скаргу без задоволення.
Попередньо, рішенням господарського суду Волинської області від 23.07.2010 року у даній справі у задоволенні позову відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року скасовано рішення Господарського суду Волинської області та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду від 27 січня 2011 року рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції у даній справі були скасовані, а справу 5/24-92 передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.
У судовому засіданні представник приватної фірми «Скорпіон-сервіс» апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які у ній викладені, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові ФОП ОСОБА_2.
Під час апеляційного перегляду справи позивач та його представники проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПФ «Скорпіон-сервіс», а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Луцькою міською радою письмового відзиву на апеляційну скаргу не надіслано .
Також, Луцька міська рада не скористалася правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечила явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду,хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялась належним чином .
Суду не заборонено розглянути справу за наявними в ній матеріалами, і, відсутність представника сторони не є обов'язковою підставою для відкладення розгляду справи, а лише в тому випадку, якщо це перешкоджає вирішити спір в даному засіданні (ст. 77 ГПК України).
Зважаючи на викладене ,апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи без участі представника Луцької міської ради.
У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватної фірми «Скорпіон-сервіс» не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Розпорядженням Голови Луцької міської ради №383РР від 16.11.2000 року, яке в подальшому затверджено рішенням Луцької міської ради №16/9 від 18.01.2001 року, приватній фірмі "Скорпіон-сервіс" надано статус ринку.
22.04.2002 року між ПФ "Скорпіон-сервіс" та Луцькою міською радою, на підставі рішення міської ради 20/8 від 29.03.2002 року, укладено договори оренди земельної строком на 25 років для будівництва та обслуговування торгово-пішохідної зони в районі Завокзального ринку між вул. Кравчука та Карпенка-Карого. Рішенням Луцької міської ради від 10.06.2004р. №17/17 приватній фірмі продовжено договір оренди на новий термін 5 років.
12.08.2004 року між Луцькою міською радою та ПФ "Скорпіон-сервіс" укладено договір оренди землі, за яким відповідачу передано в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на вул. Кравчука, для обслуговування кіосків.
В подальшому, між відповідачем (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_2 (орендар) на оренду торгової площі 17,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул..Кравчука, для використання під торгівлю промисловими та продовольчими товарами з кіоску №88 були укладені : угода від 01.07.2002 року з терміном дії по 01.07.2003р. (т.3, а.с.62), угода від 30.12.2002 року на період з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року (т.3, а.с. 63), угода надання в користування торгових площ від 15.12.2005 року між тими самими сторонами і на тих самих умовах укладалася на термін дії з 01.01.2006р. на невизначений строк (т.3, а.с.64), угода без дати 2007 року між фірмою та підприємцем укладалася з 01.06.2007 року на 1 рік (т.3, а.с.65), в угоді від 01.06.2008 року зазначено, що вона укладається з 01.06.2008 року по 31.12.2008 року (т.3, а.с.66). Означені правочини вказують те, що орендодавець передає, орендар приймає в орендне користування торгову площу 17,5 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, торговий ряд пішохідно-торгової зони між вул. Кравчука та Карпенка-Карого для використання під торгівлю промисловими товарами з магазину №88.
У пунктах 2.12 угод від 01.07.2002 року та від 30.12.2002 року , та пунктах 2.1 угод від 15.12.2005 року , угоди без дати 2007 року та від 01.06.2008 року покладено в обов»язки орендаря здійснювати оплату за оренду торгової площі виходячи з вартості одного квадратного метра площі ( різні розміри) та сплату щоденно ринкового збору у розмірах, встановлених цими угодами.
Як вбачається із накладної на відвантаження № 10 від 12.12.2001 року, позивачем придбано у позивача металоконструкцію № 3 та інші складові металевого кіоску (т.1,а.с.28).
Поясненнями представників позивача ,які не заперечувались представником відповідача підтверджується, що саме на торговій площі 17,5 м2 в 2002 році ФОП ОСОБА_2 поставлено куплену ним у фірми "Скорпіон-сервіс" металоконструкцію (торговий павільйон) та проведено облаштування його своїми силами та за власний кошт.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу Української РСР (яка діяла на час укладення угод від 01.07.2002р., 30.12.2002р.) за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування.
Приписами статті 256 Цивільного кодексу Української РСР та частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Тобто, лише індивідуально визначені речі можуть передаватися в користування за договором майнового найму (оренди).Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так із способами їхньої індивідуалізації. Відповідно до ст. 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Таким чином, індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині в своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього ж роду. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою, тобто якщо річ визначена тільки кількістю (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду.
Оренда майна та надання послуг регулюються відповідними договорами (ст.ст.759, 901 ЦК України), в яких сторони повинні обумовити певні умови, передбачені діючим законодавством, що регулює вказані правовідношення.
Окрім загального законодавства, спірні правовідносини регулюються і спеціальним.
Наказом Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України N 157, 12.03.1996 року затверджено Правила торгівлі на ринках. В подальшому, Спільним Наказом Міністерства економіки України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Держкомстату України №57/188/84/105 від 26.02.2002 року затверджені Правила торгівлі на ринках та визнано наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 N 157 таким, що втратив чинність.
Однак, вказані Правила не містять визначення торгової площі, що є предметом оренди за спірними угодами.
Між тим, згідно з п. 1.8 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження №12-торг"Про наявність і використання торгової мережі на ринках та реалізацію сільськогосподарської продукції на них", затвердженої наказом Держкомстату України 26.07.2005р. №209, торгове місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.
Тобто, торгове місце (торгова площа) це площа, яка не наділена визначеними індивідуальними ознаками, оскільки не наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж однорідних речей.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що угоди про оренду торгової площі від 01.07.2002р., від 30.12.2002р. та угоди про надання в користування торгових площ від 15.12.2005р. за своєю правовою природою не є договором оренди (найму), оскільки предметом цієї угоди є торгова площа, площею 17,5 кв.м. без визначення її індивідуальних ознак як речі.
Стаття 901 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Пункти 2.7, 2.8, 2.9 угод на оренду торгових площ, пункти 4.7, 4.8, 4.9 угод про надання в користування торгових площ передбачають, що Приватна фірма "Скорпіон-Сервіс" зобов'язана проводити своєчасне прибирання території ринку та вивіз сміття, утримувати прилеглу територію в належному санітарному та екологічному стані, проводити своєчасний ремонт твердого покриття та інженерних комунікацій, сприяти підприємцю в організації та здійсненні охорони майна, а згідно з підпунктом 2.12 договорів на оренду торгових площ та підпунктом 2.2 договорів про надання в користування торгових площ підприємець (Позивач) зобов'язаний сплачувати певну грошову суму.
Між тим, пунктом 22 Правила торгівлі на ринках передбачено, що господарюючий суб'єкт за окрему плату надає продавцям послуги: прокат торгового інвентаря і обладнання, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, на складах і в холодильниках, зважування на товарних вагах, розрубку м'яса, інформаційні оголошення рекламного або довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках при наявності їх на ринку, перевірка стану технічно складних товарів, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги, приймання для подальшого продажу сільгосппродуктів та інших товарів в бюро торгових послуг тощо. Тарифи плати за послуги встановлюються господарюючим суб'єктом на підставі калькуляції.
За пунктом 18 цих Правил господарюючий суб'єкт зобов'язаний забезпечувати розвиток матеріально-технічної бази ринку, оснащення необхідним обладнанням та інвентарем, належну організацію і додержання правил торгівлі, санітарний стан, правильне використання засобів вимірювання, недопущення до продажу товарів, що заборонені, додержання громадського порядку.
Колегія суддів вважає, що спірні угоди не містять ознак елементів (умов) надання послуг, що притаманні договорам такої категорії, так як обов»язки відповідача, що визначені в спірних угодах, кореспондуються із переліком зобов'язань, покладених на господарюючого суб'єкта пунктом 18 Правил торгівлі на ринках.
Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.
За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що укладені між позивачем та відповідачем угоди від 01.07.2002 року, від 30.12.2002 року, від 15.12.2005 року, від (без числа) 2007 року, від 01.06.2008 року не відповідають вимогам законодавства та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність визнання них угод недійсними.
Колегія суддів погоджується з доводами місцевого господарського суду про те, що посилання позивача в позовній заяві на те, що п'ять оспорюваних угод були укладені під впливом обману та шляхом насильства, не заслуговують на увагу ,оскільки він не підтвердив та не довів суду, що угоди були вчинені ним проти його волі, внаслідок застосування до нього фізичного та психічного тиску, а також обману зі сторони відповідача щодо обставин, які мають істотне значення. Не знайшла свого підтвердження і та обставина, що оспорювані договори оренди порушують публічний порядок, укладені на вкрай невигідних для позивача умовах, фіктивно чи удавано.
Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представника скаржника не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у рішенні.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги приватної фірми «Скорпіон-сервіс» та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 05 квітня 2011 року у справі № 5004/358/11.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги у зв»язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Волинської області від 05 квітня 2011 року у справі № 5004/358/11 залишити без змін,а апеляційну скаргу приватної фірми "Скорпіон-сервіс " без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку .
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Сініцина Л.М.