"30" червня 2011 р.Справа № 6/17-1323-2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,
Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання - Риковій О.М.,
за участю представників :
Державного підприємства „Антонов”- ОСОБА_1 (за дорученням),
ТОВ Авіакомпанії „Південні авіалінії” -ОСОБА_2 (за дорученням)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу ТОВ Авіакомпанії „Південні авіалінії” на рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2011 р. у справі № 6/17-1323-2011 за позовом Державного підприємства „Антонов”
до ТОВ Авіакомпанії „Південні авіалінії” про стягнення 171 427 грн.40коп.
05.04. 2011 р. (вх.№1812/2011) у господарському суді Одеської області Державним підприємством „Антонов” (далі -позивач) пред'явлено позов до ТОВ Авіакомпанія „Південні авіалінії” ( далі - відповідач) про стягнення 171 427 грн.40 коп. (у тому числі: 150 000,00 грн. -заборгованості за договором; 8 850,00 грн. - пені у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожний день прострочки за період з 02.02.2011р. по 01.04.2011р.; 10 500,00 грн. 7% штрафу ; 727,40 грн. -3 % річних за весь час прострочення з 03.02.2011р. по 01.04.2011р; 1350,00 грн. - інфляційних витрат за весь час прострочення з 02.02.2011р. по 25.03.2011р) а також державне мито у розмірів 1714,28 грн. та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Свої вимоги, з посиланням на ч.5 ст.261, ч.2 ст.625 ст.526 ЦК України та ч..2 ст.231 і ч.2 ст.193 ГК України, позивач обґрунтовував тим, що відповідач у порушення укладеного між ними договору від 12.12.2008р. і, незважаючи на пред'явлену йому претензію, не оплатив виконані ним (позивачем) за цим договором роботи, а тому заборгованість та нараховані на неї похідні вимоги підлягають стягненню в судовому порядку.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.04 2011р. за вказаним позовом порушено провадження у справі (а.с.1).
Відповідач заперечення на позов не надав участі у розгляді справи у суді першої інстанції не приймав.
Рішенням господарського суду Одеської області від 19.05.2011 року (суддя Демешин О.А.) позов задоволено повністю. Задовольняючи позов місцевий суд послався на те, що відповідач дійсно не виконав умови договору і має заборгованість, а тому враховуючи пред'явлення позивачем йому претензії вказана заборгованість, нараховані на неї штрафні санкції, а також 3% річних та втрати від інфляції підлягають стягненню.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю, з посиланням на те, що: по-перше, місцевий суд виклав у рішенні тільки доводи позивача, що є порушенням ст.4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу; по-друге, позивач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором (строки здачі робіт), а суд не дослідив цей факт; по-третє, суд не залучив його (відповідача) до участі у розгляді справи як сторони і він не отримав копію позову.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.06.2011р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.06.2011 р. о 15:30, про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.
У письмових запереченнях на скаргу позивач просив суд залишити її без задоволення як необґрунтовану ,а рішення місцевого суду - без змін.
Фіксація судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.
Судова колегія задовольнила клопотання представника скаржника про залучення до справи платіжного доручення №2611 від 27.05.2011р. про сплату державного мита при поданні апеляційної скарги, а вирішення питання про повернення помилково сплаченого державного мита залишила до ухвалення рішення по справі в залежності від результатів її розгляду.
Представник скаржника в усних поясненнях наданих суду просив суд задовольнити скаргу на викладених у ній підставах, скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсягу.
Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін, оскільки воно відповідає фактичним обставинам та приписам чинного законодавства.
Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши доводи викладені в апеляційній скарзі, запереченнях на неї, наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідач зазначив у скарзі наступні доводи, які на його думку є підставами для скасування рішення місцевого суду та відмови в задоволенні позову:
- суд не залучив його (відповідача) до участі у розгляді справи як сторони і він не отримав копію позову;
- суд виклав у рішенні тільки доводи позивача, що є порушенням ст..4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу;
- позивач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором (строки здачі робіт), а суд не дослідив цей факт.
Оцінюючи вказані доводи судова колегія встановили наступне.
З наявної у справі поштової квитанції та опису вкладення у лист (а.с.5) вбачається, що позивач 30.03.2011р. направив відповідачу цінним листом копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів на юридичну адресу відповідача .
Зазначені документи, на думку колегії суддів, є належними і достатніми доказами у розумінні ст.ст.33-34 ГПК України, що підтверджують факт виконання позивачем свого обов'язку по надсиланню відповідачу копії позову. Відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України не довів будь-якими доказами неотримання ним вказаної позовної заяви, а тому його доводи про неотримання копії позову не можуть прийматись до уваги.
Посилання відповідача на те, що його не було залучено до участі у справі в якості відповідача також не може прийматись до уваги, оскільки в ухвалі про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду (а.с.1) яка була направлена відповідачу та отримана відповідачем (а.с.46) його зазначено в якості відповідача і додаткового (окремого) визначення судом особи в якості відповідача не передбачено нормами ГПК України.
Доводи відповідача, стосовно того, що суд у порушення приписів ст. 4-2 ГПК України ( рівність всіх учасників процесу) виклав у рішенні тільки доводи позивача також не можуть прийматись до уваги, оскільки позивач будучи повідомлений про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду (а.с.46) не надав суду будь-яких заперечень (пояснень) на позов та будь-яких доказів які б спростовували доводи позивача, а відтак місцевий суд не мав можливості та потреби викладати у рішенні його позицію.
Доводи відповідача стосовно того, що позивач прострочив строк виконання робіт також не може прийматись до уваги, оскільки, по-перше, відповідач прийняв їх, тобто не відмовився від виконання умов договору, а по-друге, позивач розраховує строк сплати заборгованості та похідні вимоги не з дня виконання ним зобов'язання, а з урахуванням приписів ст..530 ЦК України, а тому факт затримання або не затримання позивачем строку виконання робіт не може прийматись до уваги при вирішенні питання щодо обґрунтованості цих вимог.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача викладені ним у скарги не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду.
Водночас оцінюючи рішення місцевого суду у відповідності до приписів ст.101 ГПК України в повному обсягу, тобто не тільки на підставах зазначених у скарзі, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 12.12.2008 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) було укладено договір №01-131-08-140 на виробництво науково технічної продукції ( далі -Договір) згідно до умов якого виробник зобов'язувався у другому кварталі 2009року виконати для замовника роботи (ремонт літака АН -140 № UR 1404 ) та здати їх по акту здачі приймання передачі, а замовник прийняти їх та оплатити їх вартість у сумі 384 678 ,00 грн. (в тому числі 20 % ПДВ 64 113 грн.) у наступні строки і порядку: 50 % вартості робіт на протязі 5-и днів з дати підписання Договору; остаточний розрахунок (решту суми) здійснити після підписання акту прийому передач робіт (а.с.9).
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав роботи передбачені умовами Договору і вони (роботи) були прийняті відповідачем згідно акту приймання здачі від 29.07.2009р. без будь-яких зауважень в тому числі стосовно об'ємів, якості та строків їх виконання.(а.с.15).
Відповідач виконав свої зобов'язання лише частково, а саме 05.01.2009 р. перерахував позивачу передбачений договором авансовий платіж в розмірі 192 339,00 грн. і 07.09.2010 року сплатив 42339,00 грн. (а.с.22), тобто має заборгованість у розмірі 150 000грн.
З умов договору (п.2.3) вбачається, що сторони визначили що кінцевий розрахунок проводиться після підписання акту здачі -приймання робіт .
Викладене свідчить, що умовами договору конкретна дата здійснення розрахунку не визначена як і не визначено у який строк після настання події (підписання акту) цей розрахунок повинен бути здійсненним.
За таких обставин до відносин щодо здійснення розрахунків необхідно застосовувати приписи ч.2 ст.530 ЦК України яка передбачає, що у разі якщо строк виконання зобов'язання не визначено боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся до відповідач з вимогою - претензією про погашення заборгованості 20.01.2011р. у якій просив сплатити заборгованість на протязі 5-и банківських днів і яку відповідач отримав 25.01.2011р. (а.с.23-26).
Враховуючи викладене (зміст претензії і приписи ч.2 ст.530 ЦК України) кінцевий строк виконання зобов'язання відповідачем, щодо сплати решти суми боргу настав 01.02.2011р. (25.01.2011р. (дата отримання відповідачем претензії-вимоги) + 5 банківських днів (наданих позивачем для виконання зобов'язання - вимоги), а відтак, право вимагати сплати боргу та нарахування на нього похідних вимог виникло у позивача починаючи з наступного дня після настання строку оплати , тобто з 02.02.2011р.
Приймаючи до уваги, що відповідач не сплатив вказаної заборгованості позивач мав всі правові підстави звернутись до суду з позовом про її стягнення і місцевий суд підставно задовольнив цю вимогу.
Оцінюючи інші позовні вимоги позивача колегія суддів встановила наступне.
Так позивач просив місцевий суд, а останній задовольнив його вимогу про стягнення 0,1 % пені та 7% штрафу за невиконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт, пославшись при цьому на ч.2 ст.231 ГК України
Дійсно, статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Частиною другою вказаної статті передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Проте, з системного аналізу вказаної норми, а також враховуючи сталу судову практику Вищого господарського суду України та Верховного суду України можливо зробити висновок , що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Приймаючи до уваги, що позивач нарахував вказані штрафні санкції на грошове зобов'язання у місцевого суду не було правових підстав для задоволення цих вимог.
За огляду на викладене рішення місцевого суду в частині стягнення вказаних штрафних санкцій підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих вимог.
Оцінюючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних і втрат від інфляції та висновки місцевого суду по вказаним вимогам судова колегія встановила таке.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право заявляти вимогу про стягнення з відповідача боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, тобто що його вимоги в цієї частині обґрунтовані.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок вказаних стягнень (а.с.8) судова колегія встановила наступне.
Позивач просив стягнути 3% річних в сумі 727,40грн. зазначивши період стягнення 59 днів з 02.02.2011р. по 01.04.2011р.
Проте, перевіривши вказаний розрахунок, враховуючи дату з якої повинні нараховуватись 3% річних , а саме з 02.02.2011р. по дату вказану позивачем у розрахунку -01.04.2011р. , судова колегія встановила що вказаний період складає 58 днів, а тому сума вказаних відсотків дорівнює 715 грн.07коп. і саме така сума підлягає стягненню, а відтак, рішення місцевого суду в цій частині підлягає зміні.
Позивач також просив стягнути втрати від інфляції у розмірі 1350 грн. зазначивши у розрахунку період стягнення з 03.02.2011р. по 25.03.2011р., тоді як при перерахуванні судом апеляційної інстанції вказаних втрат за цей період їх сума складає 3468,90грн. Однак, оскільки позивач просив стягнути суму меншу ніж та що підлягає стягненню, тобто проявив волю саме на таке стягнення, колегія суддів не змінює вказану ним суму.
З огляду на викладене в задоволенні скарги на викладених у ній підставах, слід відмовити, а тому сплачене скаржником платіжним дорученням №2612 від 27.05.2011р. державне мито не підлягає відшкодуванню, однак, рішення місцевого суду, враховуючи приписи ст.ст.101 та 103-104 ГПК України, підлягає частковому скасуванню, а саме в частині стягнення штрафних санкцій, а резолютивна частина рішення викладенню у зміненій редакції, в т.ч. з урахуванням зменшення сум 3% річних та судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу.
Крім того, колегія суддів встановила, що скаржник помилково двічі сплатив до Державного бюджету України державне мито в сумі 857,00 грн. при поданні скарги, а саме платіжним дорученням №2611 від 27.05.2011р. та платіжним дорученням №2612 від 27.05.2011р., а відтак, враховуючи його клопотання сплачене за платіжним дорученням №2611 від 27.05.2011р. державне мито підлягає поверненню скаржнику з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.49 ,
99,101, 103-105, 122 ГПК України колегія судів,
1) Апеляційну скаргу ТОВ Авіакомпанії „Південні авіалінії”- залишити без задоволення.
2) Рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2011 р. у справі № 6/17-1323-2011 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 8 850,00 грн. ( пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочки за період з 02.02.2011р. по 01.04.2011р.) та 10 500,00 грн. ( 7% штрафу) - скасувати та виконання за ним припинити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
„Позов Державного підприємства „Антонов” - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авіакомпанія „Південні авіалінії” на користь Державного підприємства „Антонов”:
150 000 (сто п'ятдесят тисяч ) грн. 00 коп. - боргу;
715 (сімсот п'ятнадцять ) грн.. 07 коп. -3% річних за період з 02.02.2011р.по 01.04.2011р.;
1350 (одна тисяча триста п'ятдесят) грн. 00 коп. - втрат від інфляції за період з 02.02.2011р.по 25.03.2011р.;
1520 (одна тисяча п'ятсот двадцять) грн.. 65 коп. - витрат по сплаті державного мита при поданні позову;
209 (двісті дев'ять) 33 коп. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
В решті частині позову відмовити.”
3) Доручити господарському суду Одеської області видати наказ відповідно до цієї постанови з зазначенням в ньому всіх необхідних реквізитів.
4) Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Авіакомпанія „Південні авіалінії” з Державного бюджету України помилково сплачене (повторно) цим товариством за платіжним дорученням №2611 від 27.05.2011р. державне мито при поданні апеляційної скарги у розмірі сумі 857,00 грн., про що видати відповідну довідку.
Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий: Мирошниченко М. А.
Судді: Бєляновський В. В.
Шевченко В. В.
Повний текст постанови підписано 30.06.2011 р.