"16" червня 2011 р. м. Київ К-3094/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіСороки М.О. (суддя-доповідач),
суддів:Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
Рецебуринського Ю.Й.,
при секретарі Кравченко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Прокуратура Одеської області, ОСОБА_8, про визнання дій суб'єкта владних повноважень незаконними, за касаційними скаргами ОСОБА_8, виконавчого комітету Одеської міської ради, Заступника прокурора Одеської області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2008 року,
встановила:
У січні 2007 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пред'явили до виконавчого комітету Одеської міської ради позов про скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 липня 2006 року № 292 “Про розгляд протесту прокурора Одеської області на розпорядження Жовтневої районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 21 березня 2002 року № 280 “Про затвердження протоколу громадської комісії з житлових питань від 21 березня 2002 року”, яким задоволено протест прокурора щодо надання РЕП-5 під службове житло ізольованої квартири АДРЕСА_1 та скасоване розпорядження Жовтневої районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 21 березня 2002 року № 280 “Про затвердження протоколу громадської комісії з житлових питань від 21 березня 2002 року”.
Зазначали, що вказана квартира надана їх сім'ї на підставі ордера на службове жиле приміщення, виданого згідно з розпорядженням Жовтневої районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 21 березня 2002 року № 280. Квартира на той період відповідала усім вимогам до житлових приміщень, була вільною, із житлового фонду в нежитловий не переводилася. Тому оспорене рішення відповідача про скасування статусу квартири як службової є незаконним.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2008 року, позов задоволено.
В касаційних скаргах виконавчий комітет Одеської міської ради та Заступник прокурора Одеської області просять скасувати судові рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Зазначають, що рішенням від 21 березня 2002 року № 280 сім'ї ОСОБА_7 під службове житло надана квартира № 4, розміщена в цокольному поверсі жилого будинку АДРЕСА_1, що є порушенням пункту 143 СНиП 2.08.01-89 “Жилые здания” і пункту 2.5 ДБН В.2.2-15-2005. Відповідно до пункту 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37, до числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення, тоді як спірну квартиру за договором оренди нежилого приміщення від 1 березня 1990 року займав ОСОБА_8 і вона не була вільною. Спірне приміщення знаходиться нижче рівня землі на 1,2 м та не відповідає технічним вимогам щодо житлових приміщень.
На думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно послався на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2004 року, оскільки воно скасоване ухвалою апеляційного суду Одеської області від 5 червня 2007 року.
В касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилається на те, що спірне приміщення, як підвальне і нежиле, за договором оренди від 1 березня 1990 року було надане йому в користування під творчу майстерню до 31 грудня 1992 року, однак, після закінчення договору він продовжував користуватися ним, тому згідно з пунктом 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року і статті 260 Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 7 липня 1992 року договір вважається поновленим на невизначений строк. Користувався приміщенням майстерні до 21 вересня 2002 року, тобто того моменту, коли воно було захоплене працівниками РЕП-5 Жовтневого району м. Одеси. По цьому факту порушена кримінальна справа.
В провадженні Приморського районного суду м. Одеси з серпня 2006 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до сім'ї ОСОБА_7 про визнання недійсним ордеру і документів про приватизацію квартири.
Вважає, що між ним і ОСОБА_7 є спір про право цивільне , тому дана справа підлягає закриттю. Про це також йдеться в ухвалі апеляційного суду Одеської області від 17 червня 2005 року у справі за заявою прокурора Приморського району м. Одеси про скасування розпоряджень Жовтневої райдержадміністрації м. Одеси щодо передачі квартири АДРЕСА_1 до РЕП-5 як службового жилого приміщення, надання цієї квартири ОСОБА_6 під житло за ордером на службове жиле приміщення і виключення її з числа службових.
За доводами ОСОБА_8, суддя Бітов А.І. не мав права на апеляційний розгляд цієї справи, оскільки він уже приймав участь у вирішенні справи апеляційним судом Одеської області 1 червня 2004 року.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Судами на підставі довідки організації, яка обслуговує житловий фонд, акта перевірки, висновку про технічний стан квартири, виданих у 2007 року, встановлено, що приміщення за АДРЕСА_1 є квартирою, розташованою на цокольному поверсі двохповерхової будівлі, що складається з двох житлових кімнат площею 24,8 кв.м і 16,2 кв.м, двох коридорів площею 2,2 кв.м і 2,5 кв.м, кухні площею 7,3 кв.м, санвузла площею 2,9 кв.м, кладової площею 10 кв.м; загальна площа становить 65,9 кв.м, висота приміщень -2,75 м.
До 1984 року квартиру займала сім'я ОСОБА_9, яка 17 жовтня 1984 року звільнила це житлове приміщення.
На підставі рішення Жовтневої районної адміністрації м. Одеси від 16 лютого 1990 року № 75 приміщення передано в оренду ОСОБА_8 під художню майстерню на строк з 1 березня 1990 року до 31 грудня 1992 року, про що укладено відповідний договір.
У зв'язку із закінченням строку оренди розпорядженням Жовтневої районної адміністрації м. Одеси від 21 березня 2002 року № 280 квартиру АДРЕСА_1 передано РЕП-5 під службове житло.
В подальшому, розпорядженням голови Жовтневої районної адміністрації від 26 квітня 2002 року № 38 квартира передана працівникові РЕП-5 ОСОБА_6 і членам його сім'ї, як службове житло. На підставі розпорядження Жовтневої районної адміністрації Одеської міської ради від 16 грудня 2002 року № 1404 ця квартира виключена з числа службових РЕП-5, а за розпорядженням органу приватизації від 23 грудня 2002 року № 162943 квартира передана в спільну часткову власність ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 в рівних частинах, видано свідоцтво про право власності на житло.
Суд апеляційної інстанції зазначив також, що в лютому 2004 року прокурор Приморського району м. Одеси звернувся в суд з позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання незаконними розпоряджень Жовтневої районної адміністрації м. Одеси від 21 березня 2002 року № 280 в частині передачі квартири АДРЕСА_1 під службове житло РЕП-5 Жовтневого району м. Одеси, від 26 квітня 2002 року № 386 в частині надання службової жилої площі ОСОБА_6, від 16 грудня 2002 року № 1404 в частині виключення квартири АДРЕСА_1 з числа службового житла. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 червня 2004 року, в задоволенні позову відмовлено. В 2006 році прокурор Одеської області звернувся до Одеської міської ради з протестом на вказані розпорядження Жовтневої районної адміністрації м. Одеси з аналогічних підстав, що й у позові прокурора Приморського району м. Одеси від 5 лютого 2004 року, стосовно якого вже постановлено судове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2004 року. Однак рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 липня 2006 року № 292 протест прокурора задоволено, розпорядження Жовтневої районної адміністрації м. Одеси щодо квартири АДРЕСА_1 скасовано.
Задовольняючи позов і скасовуючи рішення виконкому Одеської міської ради від 27 липня 2006 року № 292, суди виходили з того, що спірна квартира з 1984 року відносилась до державного житлового фонду; органом місцевого самоврядування не приймалося рішення про переведення квартири до нежитлового фонду; на час прийняття скасованих рішень районної адміністрації жиле приміщення відповідало вимогам частини 1 статті 118 Житлового кодексу України; відповідно до ДБН В.2.2.15-2005 “Житлові будинки” допускається влаштування житлового приміщення в цокольному поверсі за певних умов; ОСОБА_8 не вправі вимагати повернення йому квартири, так як не є стороною в договорі оренди і дія цього договору закінчена 31 грудня 1992 року; на теперішній час квартира є спільною власністю позивачів і ОСОБА_10, тому розгляд питання без участі цих осіб порушує їх права та законні інтереси.
З такими висновками неможливо погодитись в повному обсязі, оскільки вони ґрунтуються на неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для вирішення справи, і з порушенням норм матеріального права.
Рішення, яке оспорюється позивачами, стосується законності розпоряджень Жовтневої районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради щодо надання квартирі АДРЕСА_1 статусу службового житлового приміщення, видачі ордера на цю квартиру сім'ї ОСОБА_6, скасування статусу службового житла.
Згідно з частиною 1 статті 50, частиною 1 статті 63, частиною 1 статті 118 Житлового кодексу України під службові жилі приміщення надаються квартири (ізольовані жилі приміщення), які повинні бути благоустроєними стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим самітним і технічним вимогам.
За пунктом 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37, до числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення у вигляді, як правило, окремої квартири, розташованої, переважно, на першому поверсі.
Як свідчать матеріали справи, найближчою подією до прийняття Жовтневою районною адміністрацією в 2002 році розпоряджень, які скасовані оспореним рішенням виконкому Одеської міської ради, було укладення з ОСОБА_8 договору оренди приміщення нежилого фонду площею 27,0 кв.м по АДРЕСА_1, із строком дії угоди з 1 березня 1990 року по 31 грудня 1992 року.
Статтею 19 Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” від 10 квітня 1992 року, який набрав чинності 2 червня 1992 року, передбачалось, що при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно із статтею 260 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній в 2002 році) в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши другу сторону за один місяць.
У зв'язку з цим суди мали достеменно встановити, чи було спірне приміщення жилим до 1990 року, чи відповідало воно санітарним і технічним вимогам та чи було благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, чи визнавалось воно непридатним для проживання відповідно до затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання.
Для з'ясування статусу спірного приміщення (жилого чи нежилого) на певну дату, необхідно було отримати дані з підприємства бюро технічної інвентаризації, яке веде облік всіх прийнятих в експлуатацію приміщень.
Окрім того, підлягали перевірці доводи позивачів про те, що надане в оренду ОСОБА_8 підвальне приміщення площею 27,0 кв.м не є квартирою АДРЕСА_1
Якщо предметом укладеного з ОСОБА_8 договору оренди від 1 березня 1990 року фактично було житлове приміщення, то необхідно дати оцінку правомірності цієї угоди, а також навести мотиви щодо закінчення чи продовження дії вказаного договору після 31 грудня 1992 року і до березня 2002 року, тобто визначити, чи було приміщення вільним в розумінні пункту 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР.
Потребували правової оцінки доводи прокурора і відповідачів стосовно протиправного включення приміщення до числа службових через його розміщення на цокольному поверсі, з урахуванням можливих обставин про те, що це приміщення є жилим (квартирою), яке не визнавалось непридатним для проживання.
Суд апеляційної інстанції порушив норму матеріального права, так як в обґрунтування правомірності облаштування житлового приміщення в цокольному поверсі послався на ДБН В.2.2.15-2005, які не регулюють спірних правовідносин, що виникли в березні 2002 року. Окрім того, апеляційний адміністративний суд не перевірив, чи має законну силу рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2004 року, яким він обґрунтовував висновок про незаконність оспореного рішення міськвиконкому.
Таким чином, зазначені прогалини у встановлені фактичних обставин справи та порушення норм матеріального права призвели до передчасних висновків судів обох інстанцій про протиправність рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 липня 2006 року № 292.
Згідно із статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За наведених обставин оскаржені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи необхідно більш повно встановити фактичні обставини, правильно застосувати норми матеріального права, у тому числі щодо повноваження органів місцевого самоврядування на скасування своїх актів з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування).
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ухвалила:
Касаційні скарги ОСОБА_8, виконавчого комітету Одеської міської ради, Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 КАС України.
Головуючий суддяСорока М.О.
Судді:Зайцев М.П.
Олексієнко М.М.
Черпак Ю.К.
Рецебуринський Ю.Й.