"16" червня 2011 р. м. Київ К-11207/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
Рецебуринського Ю.Й.,
при секретарі Кравченко Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 вересня 2007 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області, третя особа - ОСОБА_7 про скасування рішення, -
У серпні 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області про скасування рішення Нетішинського міськвиконкому №283 від 27 липня 2006 року «Про надання суб'єктам господарювання дозволу на реконструкцію об'єктів нерухомості»в частині надання ОСОБА_7 дозволу на реконструкцію шляхом добудови магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власницею квартири №149 за вказаною адресою і є співвласницею допоміжних приміщень, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою будинку, що передбачено частиною 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Зазначала, що пунктом 4.3 Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004року № 4-рп/2004 передбачено, що ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпорядитися допоміжними приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та інше.
Питання щодо згоди власників квартир та співвласників допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку на добудову магазину з використанням конструктивних елементів будинку, на її думку повинно вирішуватись відповідно до вимог Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»та Цивільного Кодексу України.
Тому, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення без її згоди на добудову магазину, порушив її право власності на майно, що є у спільній сумісній власності, та конституційні права, передбачені статтею 41 Конституції України та статтями 2,4 Закону України «Про власність».
Крім того вказувала на те, що при винесенні оскаржуваного рішення з нею не вирішувалось питання добудови магазину на прибудиноковій території, співкористувачем якої вона є.
Просила суд скасувати зазначене рішення Нетішинського міськвиконкому №283 від 27 липня 2006 року.
Постановою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2008 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено повністю.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_6 є власницею квартири №149, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Нетішинського міськвиконкому №283 від 27 липня 2006 року «Про надання суб'єктам господарювання дозволу на реконструкцію об'єктів нерухомості», яке є предметом спору у вказаній справі, згідно з договором оренди земельної ділянки від 27 липня 2006 року ОСОБА_7 надано дозвіл на реконструкцію магазину шляхом добудови, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, з чим погодився апеляційний суд, що Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків.
Враховуючи те, що магазин, дозвіл на реконструкцію якого надано відповідачем спірним рішенням, не належить до допоміжних приміщень, суд дійшов висновку про безпідставність застосування до вказаних правовідносин зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Судом зазначено і те, що позивач не є співвласником багатоквартирного будинку, а тому в даному випадку не підлягає і застосуванню Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Однак, з такими висновками судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з огляду на наступне.
У пункті 4.3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_8 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) № 4-рп/2004, 02.03.2004 зазначено наступне:
Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.
Аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Суд належним чином не перевірив доводи позивачки про те, що здійснення добудови до магазину здійснюється за допомогою конструктивних елементів будинку.
Крім того, судом не досліджувалось питання щодо того, чи розташований магазин, дозвіл на реконструкцію якого надано відповідачем спірним рішенням, у допоміжному приміщенні будинку.
Для правильного вирішення спору суд повинен був виходити з того, чи є це приміщення допоміжним; в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.
Від вирішення зазначених питань залежить те, чи є спірне приміщення спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди -спір вирішується судом.
Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Оскільки у справі потрібно досліджувати нові докази та встановлювати нові обставини, судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтею 220,221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 вересня 2007 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2008 року -скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 КАС України.
Судді: