"15" червня 2011 р. м. Київ К-18446/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів - Смоковича М.І.
Горбатюка С.А.
Мороз Л.Л.
Весельської Т.Ф.
Мироненка О.В. (суддя -доповідач)
провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської ради. виконавчого комітету Одеської міської ради, Приморської рай адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_6 про визнання рішень та розпоряджень протиправними, зобов'язання не перешкоджати у користуванні нежилим приміщенням та визнання бездіяльності протиправною за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року,
Позивач звернувся в суд із позовом до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, Приморської рай адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, ОСОБА_6 про визнання рішень та розпоряджень протиправними, зобов'язання не перешкоджати у користуванні нежилим приміщенням та визнання бездіяльності протиправною. Свої вимоги мотивує тим, що він є власником кв. №30 в будинку АДРЕСА_1, і згідно свідоцтва про право власності на житло від 30.03.1995 року УЖКГ виконкому Одеської у його користуванні з 1969 року знаходилось вищевказане допоміжне приміщення (сарай), площею 8,4 кв.м, розташоване на 1 поверсі противоротного флігеля будинку АДРЕСА_1 яке, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»в якості допоміжного приміщення перейшло йому у власність безоплатно та окремо приватизації не підлягає, а тому вважає, що приміщення йому належить на праві приватної власності. Рішенням Центральної районної адміністрації Одеської міської ради від 25.07.2002р за №699 «Про відміну розпорядження Центральної районної адміністрації №272 від 13.12.199бр.», «Про передачу під підсобне нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5», та свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 18.11.2002року за №022881, рішенням Одеської міської ради «Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, розташованих Центральному районі м. Одеси, що підлягають відчуженню у 2002році»від 15.10.2002р. за №434-ХХІУ в частині відчуження підсобного приміщення, площею 10 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2, розпорядженням Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради за №1279 від 09.12.2002р. «Про затвердження протоколу №13 від 05.11.2002р. районної оціночної комісії та укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень ОСОБА_6»порушені його права як власника приміщення. Оскільки спірне нежиле приміщення не є комунальною власністю, тому права на розпорядження цим приміщенням органи місцевого самоврядування не мали. До того ж, за весь період користування приміщенням до нього ні з боку Центральної районної адміністрації, ні з боку Одеської міської ради ніяких претензій не надходило.
У квітні 2002 року відповідач ОСОБА_6 захопив частину внутрішньо дворової території і незаконно здійснив прибудову до підсобного приміщення кв.22, де він проживав. Розпорядженням від 23.09.2002 року Центральна районна адміністрація зобов'язала ОСОБА_6 знести самовільно закритий вхід в галерею, який примикає до належних ОСОБА_6 підсобних приміщень, яке до теперішнього часу ніким не виконане, у зв'язку з чим він просить визнати бездіяльність виконавчого комітету Одеської міської ради по виконанню вищевказаного розпорядження протиправною.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2009 року позов задоволено частково та визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Одеської міської ради по виконанню розпорядження № 925 Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.09.2002р. «Про знесення самовільно закритого входу до галереї, який примикає до підсобних приміщень ОСОБА_6». В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 18 березня 2010 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано, провадження по справі закрито.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення, залишивши постанову суду першої інстанції в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна заява про визнання недійсними розпоряджень, рішень, свідоцтва про право власності, зобов'язання поновити порушені права володіння приміщенням, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно - правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений порядок судового вирішення.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку із поновленням порушених прав володіння приміщенням та визнанням недійсним свідоцтва про право власності, тобто, наявний спір про право власності та користування приміщенням, який слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції усунув порушення вимог процесуального законодавства та обґрунтованого закрив провадження по справі.
Справа не є публічно - правовим спором і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративна справа), яке наведене у п.1 ч.1 ст.3 КАС України і компетенція адміністративних судів, встановлена ст.17 Кодексу, на цей спір не поширюється, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органу державної влади, зазначеного в якості відповідача.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.
Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді
Смокович М.І. Мороз Л.Л. Горбатюк С.А. Весельська Т.Ф. Мироненко О.В.