Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
21 червня 2011 р. № 2-а- 16645/10/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі :
головуючого судді - Волошина Д.А.
за участю секретаря судового засідання Боклаг А.С.
представників : позивача -ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача- Токар І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Фізична особа -підприємець ОСОБА_3, з адміністративним позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області , в якому просив суд, з урахуванням уточнень, визнати не дійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області: з податку на доходи від підприємницької діяльності у сумі 128 179 грн. 70 коп. (податкове повідомлення рішення від 10.12.2010 року за № 0002371700/0) ; з податку на додану вартість у сумі 346 706грн.00коп. (податкове повідомлення рішення від 10.12.2010 року за № 0002381700/0) прийняті на підставі Акту № 1096/17-213/2891908374 від 25.11.2010 року виїзної планової перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2010 р.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що він правомірно перебував у 4-му кварталі на спрощеній системі оподаткування так як не перевищував обсягу виручки, встановленого законодавством, у розмірі 500000,00 грн. на календарний рік. Вважає висновки акту перевірки від 25.11.2010 року №1096/17-213/2891908374, щодо порушення пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" , пп. 4.2.8, п.4.2 ст.4, пп.8.1.3 п.8.1 ст.8, п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та розділу IV ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» помилковими, оскільки кошти, необхідні для виконання позивачем своїх обов'язків за договором доручення від ЗАТ "Лозівський молочний завод", ТОВ «МолАгро», АТЗТ « Борівський молокозавод», передавались саме у розпорядження, і тільки після надання накопичувальних відомостей (тобто, плану використання цих коштів), а не для використання на власний розсуд і не є власністю платника податку. Таким чином, під виручкою слід розуміти лише ті суми грошових коштів, які отримані ФОП ОСОБА_3 від здійснення господарської діяльності у власність, а саме - суми винагороди: у 4 кварталі 2008р. - 92974,95 грн.; у 2009р. - 493671, 60грн., за 1-2 квартал 2010 року - 16310 грн. пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" .
Відповідач, Лозівська об'єднана державна податкова інспекція у Харківській області в письмових запереченнях та представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував з посиланням на матеріали перевірки, зазнаючи, що оскільки ФОП ОСОБА_3 самостійно передавав грошові кошти продавцям - постачальникам та отримував від них товар , то він здійснював саме операції з купівлі продажу товару. Сума фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності - платником єдиного податку ФОП ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операції за договором доручення, включаючи і суму винагороди, вважається виручкою від реалізації продукції і згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності " не повинна перевищувати протягом календарного року 500 тис. грн. Перевіркою встановлено, що відповідач в 4 кварталі 2008 року та у 2009 році повинен був здійснювати діяльність за загальною системою оподаткування, але натомість підприємець на протязі періоду з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року здійснював господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування.
Представники позивача в судове засідання з'явилися, позов просили задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, просив відмовити в задоволені позову з підстав, що зазначені в запереченнях на адміністративний позов та матеріалах перевірки.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.
Лозівською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_3 за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2010р., про що складено акт перевірки від 25.11.2010р. № 1096/17-213/2891908374.
В ході перевірки встановлено наступні порушення:
- пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" в результаті чого ФО-П ОСОБА_3 встановлено заниження ПДВ всього у сумі 231137 грн., у тому числі ІУ кв.2008 року в сумі 129141 грн., за І кв.2009 року в сумі 54434 грн., за II кв.2009 року в сумі 39300 грн., за III кв.2009 року в сумі 1000 грн., за ІУ кв.2009 року в сумі 4000 грн., за І кв.2010 року в сумі 1994 грн. Та за II кв.2010 року в сумі 1268 грн.;
- пп. 4.2.8, п.4.2 ст.4, пп..8.1.3 п.8.1 ст.8, п.19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІУ (зі змінами та доповненнями) та розділу IV ст.. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року (зі змінами та доповненнями), підприємцем занижено у перевіряємому періоді податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 128179,70 грн.
- абз.5 ч. б ст.128 Господарського Кодексу України. ст..3 Порядку ведення обліку доходів та витрат, затвердженого Наказом ДПА України №490 від 16.10.2003 р., зареєстрований в Мін'юсті 29.10.2003 р. №988/8309, та п.5 Порядку ведення обліку доходів та витрат, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2001 р. за №1269, платником не реєструвалася та не велася Книга обліку доходів та витрат.
На підставі висновків акту перевірки щодо встановлених в діяльності позивача вищезазначених порушень, згідно підпункту “б”пп.4.2.2 ст.4 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Лозівською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002381700/0 від 10.12.2010 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 346706 грн., у т.ч. за основним платежем - 231137 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -115569 грн. та № 0002371700/0 від 10.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів від підприємницької діяльності у загальному розмірі 128179,7 грн., у т.ч. за основним платежем - 128179,7 грн.
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Лозівської міської ради Харківської області 21.12.2006 року за №24760000000003220. Державна реєстрація проведена за адресою:АДРЕСА_1. Перебуває на обліку як платник податків в Лозівській ОДПІ у Харківській області з 26.12.2006 року за №7135. Фізична особа- підприємець ОСОБА_3 в 2008, 2009 році перебувала на спрощеній системі оподаткування та була платником єдиного податку.
В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.
Перевіряючи висновки відповідача, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, судом встановлено.
Позивач уклав договори доручення із ЗАТ «Лозівський молочний завод» №01/01-08/1 від 01.01.2008 року, ТОВ «МолАгро» від 17.03.2009 року №17/03, АТЗТ « Борівський молокозавод» б/н від 01.12.2008 року .
Відповідно до умов договорів доручення, укладених між ФО-П ОСОБА_3 (Повірений) та ЗАТ «Лозівський молочний завод» , ТОВ «МолАгро» , АТЗТ « Борівський молокозавод» як довірителями, Повірений за винагороду зобов'язується від імені і за рахунок Довірителя здійснювати юридичні дії, пов'язані з закупівлею у населення молока цільного коров'ячого.
При укладенні відповідних угод з постачальниками Повірений зобов'язаний діяти від імені, за рахунок та в інтересах Довірителя як комерційний представник останнього.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, у власному обліку в якості виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивач відображав лише суми винагороди, фактично отриманої від довірителя за надання посередницьких послуг. Інші грошові суми, які позивач отримував від довірителя для розрахунків з населенням за заготовлене молоко, не обліковувались в книзі обліку доходів та витрат позивача, до складу винагороди за договорами доручення не включались та в звітності не відображались.
Договорами доручення визначено обов'язок Повіреного провести відповідні розрахунки з постачальниками за поставлений Товар, для чого довіритель зобов'язаний передати у розпорядження Повіреного необхідні кошти.
Суд зазначає, що згідно зі ст.1 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів підприємницької діяльності" №727/98 від 03.07.98р. спрощена система застосовується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року знаходиться не більш 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Відповідно до ст.2 цього Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Як вбачається з матеріалів справи, сума грошових коштів, яка віднесена перевіряючими до складу виручки від реалізації товарів, внаслідок чого і було встановлено перевищення граничного обсягу виручки, була одержана позивачем у рамках договорів доручення із ЗАТ «Лозівський молочний завод» від 01.01.2008 року №01/01-08/1 , ТОВ «МолАгро» від 17.03.2009 року №17/03, АТЗТ « Борівський молокозавод» б/н від 01.12.2008 року. При цьому позивач виступав у даному договорі Повіреним та відповідно до умов договорів здійснював заготівлю молока від імені та за рахунок Довірителів -ЗАТ «Лозівський молочний завод», ТОВ «МолАгро», АТЗТ « Борівський молокозавод».
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Статтею 1002 Цивільного кодексу України передбачено право повіреного на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
З зазначених вище договорів доручення вбачається, що Повіреному виплачується винагорода в залежності від кількості заготовленого товару, тобто, вираховується окремо від коштів, що надаються Довірителем для проведення розрахунків з постачальниками.
Згідно з абзацем 5 статті 1 Указу Президента №727/98, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично одержана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Договір доручення відноситься до договорів про надання послуг, тобто повірений надає послугу і отримує за це відповідну плату, тому повірений продає не товар, а свою послугу. Таким чином, обсяг виручки фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку згідно Указу здійснює діяльність згідно з договорами доручення і виступає в цьому договорі Повіреним, складається з сум винагороди, одержаної таким Повіреним згідно договору доручення.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.1007 Цивільного кодексу України, довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.
Суд вважає за необхідне відмітити, що кошти, необхідні для виконання позивачем своїх обов'язків за договором доручення, передавались йому саме у розпорядження, і тільки після надання накопичувальних відомостей (тобто, плану використання цих коштів), а не для використання на власний розсуд і не є власністю позивача. Таким чином, кошти, отримані позивачем від ЗАТ "Лозівський молочний завод", ТОВ «МолАгро», АТЗТ « Борівський молокозавод» для розрахунків з постачальниками, є саме засобами, необхідними для виконання доручення.
Судом взято до уваги, що діяльність позивача полягала у виконанні умов договорів доручення на відплатній основі у вигляді отриманої винагороди, розмір якої у повному обсязі позивач відобразив у обов'язковій звітності. Судом встановлено, що розмір отриманої позивачем плати з зазначених вище підстав не перевищував 500000,00 грн. на календарний рік.
Судом встановлено, що грошові кошти отримані від ЗАТ "Лозівський молочний завод", ТОВ «МолАгро», АТЗТ « Борівський молокозавод» для закупівлі молока по цільовому призначенню, після отримання товару (молока) від третіх осіб - постачальників у повному обсязі сплачено позивачем на користь останніх, що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями розрахунково-платіжних відомостей.
За таких обставин суд не вбачає підстав для включення до складу виручки позивача коштів, отриманих від ЗАТ "Лозівський молочний завод", ТОВ «МолАгро», АТЗТ «Борівський молокозавод» для розрахунків з постачальниками.
Посилання відповідача на порушення ст.3 Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат суд вважає безпідставним, оскільки у відповідності до Наказу ДПА України "Про затвердження форми обліку доходів та визначення суми загального річного оподатковуваного доходу", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.2003 року за №988/8309, платник податків після отримання відповідних сум доходів, сплати (перерахування) податку, а також понесених витрат, які пов'язані з отриманням доходів, здійснює відповідні записи в графах Книги обліку доходів та витрат.
Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-42 від 26.12.1992р. передбачено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Підпунктом 1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-ІV від 22.05.2003р. визначено, що доходом є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
З огляду на вищезазначене, кошти, отримані позивачем від Довірителя протягом 2008р., 2009 р. на придбання молока - це транзитні кошти, які надходили позивачу для виконання зобов'язань по договору доручення, укладеному із ЗАТ "Лозівський молочний завод", ТОВ «МолАгро», АТЗТ « Борівський молокозавод» та є саме засобами, необхідними для виконання доручення.
Таким чином, у справі, що розглядається, під виручкою слід розуміти лише ті суми грошових коштів, які отримані позивачем від здійснення господарської діяльності у власність, а саме - суми винагороди: у 4-му кварталі 2008р. - 92974,95 грн.; у 2009р. -493671,60 грн., за 1-2 квартал 2010 року - 16310 грн. З огляду на викладене, висновок відповідача про перевищення позивачем у 4-му кварталі 2008 року обсягу виручки встановленого законодавцем у розмірі 500000,00 грн. на календарний рік, є помилковим та необґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Указу №727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником окремих видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб -суб'єктів малого підприємництва).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010р. по справі № 2а-10791/10 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківської області про скасування податкових повідомлень - рішень спростовані висновки Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про перевищення позивачем у І кварталі 2007 року обсягу виручки встановленого законодавством у розмірі 500000,00 грн. на календарний рік. Судом встановлено, що позивач правомірно перебував у 2007-2008р.р. на спрощеній системі оподаткування на підставі виданих Лозівською ОДПІ свідоцтв про сплату єдиного податку, а тому в нього не виникло обов'язку з 01.04.2007р. перейти на загальну систему оподаткування. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2010 залишена без змін.
Згідно з ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В зв'язку з вищенаведеним, твердження відповідача про порушення позивачем пп. 4.2.8, п.4.2 ст.4, пп..8.1.3 п.8.1 ст.8, п.19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» є необґрунтованими, а податкове повідомлення -рішення № 0002371700/0 від 10.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів від підприємницької діяльності у загальному розмірі 128179,7 грн., у т.ч. за основним платежем - 128179,7 грн. є таким, що підлягає скасуванню.
В частині винесення податкового повідомлення -рішення № 0002381700/0 від 10.12.2010 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 346706 грн., у т.ч. за основним платежем - 231137 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -115569 грн., суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач правомірно перебував у 2008, 2009 р.р. на спрощеній системі оподаткування на підставі виданих Лозівською ОДПІ свідоцтв про сплату єдиного податку, а тому в нього не виникло обов'язку з 2008 року перейти на загальну систему оподаткування, оскільки з підстав, зазначених вище, позивачем не допущено перевищення обсягу виручки, встановленого законодавцем, у розмірі 500000,00 грн. на календарний рік.
Положеннями статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Під поставкою товарів згідно з п.1.4 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.
Відповідно до пункту 6 Указу №727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність висновку Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області стосовно порушення ФОП ОСОБА_3 вимог пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".
Виходячи з цього, суд вважає, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" і не врахував під час визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість посередницького характеру господарських операцій позивача, що має наслідком хибний висновок про необхідність нарахування та сплати податку на додану вартість за перевіряємий період.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішеннь.
У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,
З огляду на викладене, вимога позивача про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002381700/0 від 10.12.2010 р. та № 0002371700/0 від 10.12.2010 року обґрунтована та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.19 Конституції України, ст.ст. 7-11, 71, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002381700/0 від 10.12.2010 р., про визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 346706 грн., у т.ч. за основним платежем - 231137 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -115569 грн. та № 0002371700/0 від 10.12.2010 року, про визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів від підприємницької діяльності у загальному розмірі 128179,7 грн., у т.ч. за основним платежем - 128179,7 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) державне мито у розмірі 3.40 грн.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 25 червня 2011 року.
Суддя Волошин Д.А.