33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"21" червня 2011 р. Справа № 15/71-10
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Ващук К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіекобуд" на рішення господарського суду Вінницької області від 13.10.10 р. у справі № 15/71-10
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіекобуд"
про стягнення 14137,78 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Малочубко А.П.,
відповідача - Тунік В.М.,
Відкрите акціонерне товариство "Стрижавський кар'єр" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіекобуд" з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про стягнення 15430,87 грн., з яких 13512,50 грн. - основного боргу, 1377,50 грн. - інфляційних втрат; 540,87 - 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.10..2010 року позов задоволено повністю.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що 23 вересня 2008 року за видатковою накладною № РНВ-000653 відповідач отримав від відповідача товарно-матеріальні цінності на суму 13512,50 грн., однак відповідач за отриманий товар розрахунок не провів, у зв'язку з чим заборгував позивачу вказану суму. Окрім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суд стягнув з відповідача 1377,50 грн. - інфляційних втрат та 540,87 грн. - 3% річних.
Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зокрема вказує, що суд розглянув справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про місце засідання. Судом не враховано відсутність довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача, не прийнято до уваги те, що наявна в матеріалах справи накладна не містить печатки відповідача та його керівника. Окрім того, в накладній вказано на умови продажу -"попередня оплата". Стверджує, що правочин між сторонами не укладався, істотні умови договору погоджені сторонами не були, відповідач товар не отримував та не вчиняв жодної дії, що свідчила б про укладення визнаної судом угоди.
Представник відповідача під час розгляду справи в апеляційному суді повністю підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній зазначені. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивач своїм праом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення суду від 13.10.2010 року без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення господарського суду Вінницької області від 13.10.2010 року підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову. При цьому суд виходив із наступного.
Як слідує із змісту ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог дотримано не було.
Як слідує із змісту видаткової накладної від 23 вересня 2008 року № РНВ-000653 відповідач отримав від позивача товарно - матеріальні цінності та автопослуги на суму 13512,50 грн.
25.03.2009 року ВАТ "Стрижавський кар'єр" надіслало ТОВ "Максіекобуд" вимогу про оплату отриманої продукції.
Частиною 4 ст.203 ЦК України, встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами ч. 1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, на підставі вказаної накладної між суб'єктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст.173 ГК України могли б виникнути зобов'язання, які за своїм змістом фактично свідчили про є укладенням договору купівлі-продажу.
Натомість видаткова накладна № РНВ-000653 від 23.09.2008 року на суму 13512,5 грн. не містить всіх необхідних реквізитів, визначених ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, не містить реквізитів особи - одержувача, не містить підпису уповноваженої особи та печатки відповідача, що унеможливлює встановлення особи, яка отримала товар та авто послуги, і як наслідок не доводить факт поставки позивачем товару на вказану суму та надання таких послуг.
Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р.за N 168/704 визначено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (далі Положення ).
Відповідно до 2.4. 2.5. Положення, первинні документи, зокрема, повинні мати такі обов'язкові реквізити: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Приймаючи до уваги, як належний доказ виникнення зобов'язань відповідача - видаткову накладну від 23.09.2008 року, суд першої інстанції не звернув увагу на визначені вказаними нормативно-правовими актами вимоги до такого первинного документу, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про належність та допустимість такого доказу у підтвердження позовних вимог.
Місцевий господарський суд дійшов також помилкового висновку про задоволення позову, не врахувавши також приписи Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99 (зі змінами та доп.), яка поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності та запроваджує, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, бланки яких видаються після їх наскрізної реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей. Проте, позивачем не було надано будь-якої довіреності у підтвердження факту поставки товару для відповідача за вказаною видатковою накладною.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, позивач належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів поставки товару та надання послуг на суму 13512,5 грн. суду не надав.
Не спростовують такого висновку суду й надані позивачем товарно-транспортні накладні, складені в період з 04.09.2008 року по 08.09.2008 року, оскільки вказані документи за датою складення не відповідають даті складення видаткової накладної та в графі "вантажоодержувач" містять фактичні даних щодо поставки продукції "Екобуд", а не ТОВ "Максіекобуд".
Отже, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи та прийнятті оскарженого судового акту в порушення вимог ст. 43 ГПК України не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, у зв'язку з чим суд помилково прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу, колегія суддів апеляційного господарського суду на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України також вважає відсутніми підстави для задоволення позову в частині стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та інфляційних.
Судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, внаслідок прийняття до уваги неналежних та недопустимих доказів, суд визнав встановленими обставини, що мають значення для справи.
За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.101, п.1 ст.103, ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіекобуд" -задоволити.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 13.10.2010 року по справі № 15/71-10 скасувати й прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.