"21" червня 2011 р.Справа № 5024/452/2011
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Воронюка О.Л.
Суддів: Єрмілова Г.А., Лашина В.В.
При секретарі: Хом'як О.С.
За участю представників сторін:
від ПАТ „Райффайзен банк „Аваль” - ОСОБА_1., довіреність №ВМО № 488484 від 05.11.2009р.
від Приватної фірми „Електростандарт” - ОСОБА_2, довіреність №б/н від 24.03.2011р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватної фірми „Електростандарт”
на рішення господарського суду Херсонської області від 31.03.2011р.
по справі № 5024/452/2011
за позовом Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк” Аваль” в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк" Аваль”
до Приватної фірми „Електростандарт”
про стягнення коштів
Відповідно до ст.ст.44, 811 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
Встановила:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 31.03.2011р. по справі №5024/452/2011 (суддя Чернявський В.В.) позов ПАТ „Райффайзен Банк „Аваль” в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк „Аваль” задоволено.
Стягнуто з Приватної фірми „Електростандарт” на користь Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк „Аваль” в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк” Аваль” боргу 174 105,83 дол. США, 1 931,86 дол. США відсотків за користування кредитом та 4 420,10 грн. пені, як з поручителя у відносинах за договором поруки від 06.03.2008р., у зв'язку з невиконанням зобов'язань позичальником - ОСОБА_3 за кредитним договором № 010/04-02/2072 від 06.03.2008р., 14017,54 грн. на відшкодування витрат по сплаті держмита та 236грн. на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням ПФ „Електростандарт” звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його змінити частково, та відмовити ПАТ „Райффайзен Банк „Аваль” в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк” Аваль” в задоволені позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом в сумі 1931,86 дол. США та пені 4420,10 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ „Райффайзен Банк „Аваль” в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк „Аваль” вважає, що оскаржуване рішення винесено на підставі повного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з урахуванням вимог матеріального та процесуального права, а вимоги, викладені в апеляційний скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених обставин та їх юридичну оцінку, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, 06.03.2008р. між ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль” (надалі - Банк) в особі заступника директора з питань МСБ Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк „Аваль” Кечі М.М., з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_3. (Позичальник), з другої сторони, було укладено кредитний договір № 010/04-02/2072. (далі -кредитний договір) (а.с. 9-18)
30.03.2010р. між ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль” та громадянином України ОСОБА_3., укладена додаткова угода № 010/04-02/2072/01 до кредитного договору, та 29.09.2010р. укладена додаткова угода № 010/04-02/2072/02, які є невід'ємною частиною вищезазначеного кредитного договору та якими узгоджували графік повернення кредиту, встановлювались кредитні канікули щодо кредиту з 01.01.2010р. по 01.08.2010р. та з 01.09.2010р. по 01.02.2011р. (а.с. 22-23, 24, 31, 35).
Відповідно до умов вищезазначеного кредитного договору, Банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 184 000,00 дол. США з кінцевим терміном погашення до 05.03.2023р. включно, із сплатою 13,5% річних за користування кредитними коштами, а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором. Кредитні кошти були призначені для придбання нерухомого майна.
Відповідно до умов п. 4 ч. 2 кредитного договору його учасники обумовили відповідальність позичальника, а саме: у разі порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, позичальник зобов'язаний сплатити процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим договором строки; у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань, позичальник зобов'язаний сплатити на користь банка пеню у розмірі, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно кредитного договору.
Надання кредитних коштів проводилося Херсонською обласною дирекцією банку згідно вимог п. 2 ч. 1 та п. 1.7 ч. 2 кредитного договору із додатковими угодами до нього траншами, шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника - гр. ОСОБА_3.
ОСОБА_3 отримала у якості кредиту 184000дол.США, що підтверджується розпорядженням відділу платежів та обліку казначейських, кредитних та документарних операцій від 07.03.2008р., заявою ОСОБА_3. від 07.03.2008р. за исх. № 15 ( копії на а.с. 45-46).
До 05.03.2023р. ОСОБА_3 зобов'язалась виконати свої зобов'язання: погасити кредит, сплатити нараховані відсотки на користь позивача, згідно графіка, погашаючи відсотки щомісячно, та повертаючи кредит частинами згідно додатку № 1 до договору кредиту (а.с.33-35) з урахуванням додаткових угод № 010/04-02/2072/1 від 30.03.2010р., № 010/04-02/2072/2 від 29.09.2010р.
Згідно умов договору позичальник (гр. ОСОБА_3) зобов'язалася використовувати кредитні кошти на цілі, зазначені у п. 2 ч. 1 договору, сплатити відсотки відповідно до п. 3 ч. 1, повернути кредит зазначений у п. 2 ч. 1 у термін не пізніше 05.03.2023p., що також передбачене п.п. 1.6 ч. 2 договору, відповідно до обумовленого графіку погашення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до цього договору). Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі.
На виконання умов вищезазначеного кредитного договору № 010/04-02/2072 від 06.03.2008р., 06.03.2008р. між ВАТ „Райффайзен Банк „Аваль” та ПФ „Електростандарт” (поручитель) укладено договір поруки та додаткова угода № 1 від 06.03.2008р. (а.с. 41-44)
Відповідно до умов договору поруки та додаткової угоди, поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Банком відповідати по зобов'язанням боржника -громадянина України -ОСОБА_3., які виникли з умов кредитного договору № 010/04-02-8072 від 06.03.2008р., додаткової угоди № 010/04-02/2072/1 від 30.03.2010р., додаткової угоди № 010/04-02/2072/2 від 29.09.2010р., а саме: повернути кредит в розмірі 184 000,00 дол. США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконувати інші умови кредитного договору в повному обсязі (боргове зобов'язання).
Відповідно до п. 1.3 договору поруки, сторони договору встановили, що зобов'язання поручителя перед банком є безумовним і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та п. 1.2. кредитним договором -не потребують.
Відповідно до п. 3 п.п. 3.1 договору поруки, у випадку невиконання або неналежного виконання боржником (гр. ОСОБА_3.) взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед банком на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної вимоги, у відповідності до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України. Поручитель не може передати свої обов'язки по цьому договору третім особам без письмової згоди Банку.
Згідно п.п 4.1 п. 4 договору поруки, цей договорі набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі. Також порука припиняється, якщо Банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. (п. 4 ст. 559 ЦК України) (а.с. 43)
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3. прийняті на себе за кредитним договором зобов'язання не виконала, а саме порушила взяті на себе зобов'язання по поверненню суми Кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування цим Кредитом, згідно графіку повернення кредиту.
У зв'язку з цим, 02.12.2010р. вих. № 07-031/3766, Банком направлено гр. ОСОБА_3 та ПФ „Електростандарт” вимога-претензія № 43 від02.12.2010р. з вимогою погасити заборгованість, проте вона залишена без задоволення, що свідчить про неможливість позасудового врегулювання господарських зобов'язань. (а.с. 69-70)
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, станом на 04.03.2011р. загальна заборгованість гр. ОСОБА_3 перед позивачем за кредитним договором становить 174 105,83 дол.США, у тому числі: 1931,86 дол. США відсотків за користування кредитом та 4420,10грн. пеня, у зв'язку з невиконанням зобов'язань позичальником - ОСОБА_3 за кредитним договором № 010/04-02/2072 від 06.03.2008р.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.
Частиною 3 статті 346 ГК України передбачено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.
Статтею 10561 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, гр. ОСОБА_3 не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором, чим порушила п. 4 ч. 1 та п.п. 1.4, 1.5 ч.2 цього договору, та кредит і нараховані відсотки, у встановлений договором та графіком погашення заборгованості строк, не повернула.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Пунктом 1.9 кредитного договору учасники узгодили, що кредитор вправі пред'явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту в разі порушення обов'язків, встановлених п.1.4.1 договору, зокрема і в разі порушення зобов'язання по щомісячній сплаті процентів за кредитом.
Крім того, частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що коли договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 3.1. договору поруки встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання боржником (позичальником) взятих на себе зобов'язань по кредитному договору, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної вимоги.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Таким чином, відповідно до ч.2 ст. 554 ЦК України та п.2.1, п.2.2., п.3.1., п.3.2. договору поруки ПФ „Електростандарт” несе солідарну відповідальність перед позивачем на всю суму заборгованості по кредитному договору, яка встановлена на момент подання позовної вимоги банком.
Отже, на підставі вищезазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що за несвоєчасне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, позивачем правомірно було нараховано заборгованість за кредитним договором у сумі 1 401 754,48 грн., у тому числі заборгованість по кредиту в сумі 174 105,53 дол. США, що еквівалентно 1381 999,85 грн., заборгованість по відсотках в сумі 1931,86 дол. США, що еквівалентно 15 334,53 грн., пеню за порушення строків повернення кредиту в сумі 2 115,71 грн. та пеню за порушення строків сплати відсотків в сумі 2304,39 грн., відповідно до заяви про зміну підстав позову в порядку ст. 22 ГПК України (а.с. 95-98)
Доказів на спростування позовних вимог Банку щодо розміру та наявності заборгованості, ПФ „Електростандарт” до суду не надав.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, порука є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до приписів ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Відповідно до п. 1.2 договору поруки, відповідач взяв на себе зобов'язання перед Банком відповідати по зобов'язанням, що виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі цих зобов'язань, а саме, повернути кредит в розмірі 184 000 дол. США, проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадку передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.
Пунктом 4.1 договору поруки визначено, що договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі, що кореспондується зі ст. 559 ЦК України.
У зв'язку з вищенаведеним, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що оскільки відповідач на момент пред'явлення позову не перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму свого зобов'язання за кредитним договором № 010/04-02/2072 від 06.03.2008р., він вважається таким, який прострочив свої грошові зобов'язання.
Отже, на підставі з вищезазначеним судова колегія вважає, що судом першої інстанції, правомірно встановлено, що згідно із розрахунком позивача, сума заборгованості, за кредитним договором складає 1 401 754,48 грн., у тому числі заборгованість по кредиту в сумі 174 105,83 дол США, що еквівалентно 1381 999,85 грн., заборгованість по відсотках в сумі 1931,86 дол.США, що еквівалентно 15 334,53 грн., пеню за порушення строків повернення кредиту в сумі 2115,71 грн. та пеню за порушення строків сплати відсотків в сумі 2304,39 грн. яка у добровільному порядку погашена не була.
Доводи скаржника, що судом при винесені оскаржуваного рішення порушені вимоги чинного законодавства України, а саме: ст. 99 Конституції України та ст. 524 ЦК України, оскільки в оскаржуваному рішенні зазначено про стягнення за кредитом та відсотками визначена в доларах США без гривневого еквівалента, судовою колегією не приймається з огляду на таке.
Відповідно до приписів ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Можливість використання при здійсненні розрахунків на території України іноземної валюти передбачена і положенням п. 3 ст. 533 ЦК України, відповідно до якого використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, відповідно до чинного законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Оскільки за змістом норм ч. 2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, допускається можливість виконання зобов'язання у іноземній валюті у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором не суперечить чинному законодавству України.
Доводи скаржника, щодо порушення судом норм процесуального права, а саме суд першої інстанції не задовольнив клопотання ПФ „Електростандарт” про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника підприємства в іншому процесі, та виніс оскаржуване рішення, судовою колегією не приймається, з тих мотивів, що ст. 28 ГПК не обмежує кількість представників сторін у господарському судочинстві. До того ж у клопотанні не існує непереборних перешкод, які б позбавили керівника ПФ „Електростандарт” можливості безпосередньо представляти підприємство у судовому засіданні, або представництво інтересів підприємства може здійснюватись також іншою особою в силу повноважень, що ґрунтуються на довіреності.
Інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, судовою колегією не приймається, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
На думку судової колегії, підстав для скасування рішення місцевого суду з цієї справи, передбачених ст. 104 ГПК України, немає.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99,103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
постановила:
Рішення господарського суду Херсонської області від 31.03.2011р. у справі №5024/452/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватної фірми „Електростандарт” без задоволення.
Головуючий суддя О.Л. Воронюк
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя В.В. Лашин
Повний текст постанови підписаний 22.06.2011р.