"21" червня 2011 р.Справа № 11/57/10
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Воронюка О.Л.
Суддів: Єрмілова Г.А., Лашина В.В.
При секретарі: Хом'як О.С.
(склад колегії суддів змінено згідно розпорядження голови суду № 316 від 10.05.2011р.)
У судовому засіданні від 02.09.2010р. за участю представників сторін:
від ПП „Гротек” - ОСОБА_1, довіреність № 7 від 28.04.2010р.
від ВАТ „Державний експортно-імпортний банк України” - ОСОБА_2., довіреність №010-01/3296 від 19.05.2009р.
Представник ДП „Байздер” в судове засідання не з'явився. Про час і місце його проведення повідомлений належним чином.
За участю у судовому засіданні від 21.06.2011р. представника позивача - ОСОБА_3., довіреність 010-01/7779 від 26.11.2010р.
Представники ПП „Гротек” та ДП „Байздер” в судове засідання не з'явилися. Про час і місце його проведення повідомлені належним чином.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП „Гротек”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2010р.
у справі № 11/57/10
за позовом ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” у м. Миколаєві
до ПП „Гротек”
за участю третьої особи без самостійних позовних вимог на стороні відповідача ДП „Байздер”
про стягнення 1 164 611,07 грн.
Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засідання 02.09.2010р. оголошувалась перерва на 23.09.2010р.
Відповідно до ст. 79 ГПК України 23.09.2010р. апеляційне провадження по справі було зупинено та 04.05.2011р. апеляційне провадження по справі було поновлено.
Відповідно до ст.ст. 44, 811 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.
Встановила:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.07.2010р. по справі №11/57/10 (суддя Василяка К.Л.) позов ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” у м. Миколаєві задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ПП “Гротек” на користь ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” у м. Миколаєві заборгованість за кредитним договором №62608К4 від 03.07.2008р. та кредитним договором №62609К4 від 27.03.2009р., укладених в рамках генеральної угоди №62608№2 від 03.07.2008р. в сумі 1 164 611,07 грн., яка складається з 960 000,00 грн. основного боргу за кредитними договорами, 44 508,87 грн. процентів за користування кредитними коштами, 6 536,00 грн. плати за управління кредитами, 153 566,2 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентів та плати за управління кредитом, 11 646,11 грн. держмита та 236,0 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням ПП “Гротек” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 153 566,2 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” у м. Миколаєві в задоволені позовних вимог про стягнення пені в сумі 153 566,2 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України” у м. Миколаєві вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, яке прийнято у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, а вимоги, викладені в апеляційний скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Представники ПП „Гротек” та ДП „Байздер” в судове засідання не з'явилися. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином, про причини нез'явлення суд не повідомив.
При цьому слід відзначити, що ухвали суду апеляційної інстанції надсилались ДП „Байздер” рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на фізичну адресу, згідно наявних в матеріалах справи документів та згідно адреси зазначеної на апеляційній скарзі ПП „Гротек”. Ухвали поверталися на адресу Одеського апеляційного господарського суду з відміткою поштової установи про те, що адресат за даною адресою не проживає.
Втім, враховуючи відсутність даних про інше місцезнаходження ДП „Байздер”, а також те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначкою “адресат не проживає” можуть вважатися належними доказами повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення судових засідань.
Враховуючи строки розгляду справи в апеляційній інстанції, передбачені ст. 102 ГПК України, судова колегія вважає, що неявка представників ПП „Гротек” та ДП „Байздер” не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених обставин та їх юридичну оцінку, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.
Частиною 3 статті 346 ГК України передбачено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.
Статтею 10561 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, 03.07.2008р. між ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” (Банк) та ДП “Байздер” (Позичальник) укладено генеральну угоду № 62608№2 із загальним лімітом заборгованості 1000000,0 грн. з терміном користування до 02.07.2013р. (а.с. 9-15)
Відповідно до п.п. 6.1.1, 6.2.1 генеральної угоди банк зобов'язався надати позичальнику кредит у безготівковій формі у порядку, визначеному у кредитних договорах, в межах наданого забезпечення, а останній зобов'язався погасити основний борг по кредиту та іншим платежам згідно з умовами кредитних договорів. Строки, передбачені кредитними договорами є обов'язковими для позичальника.
В рамках вищезазначеної генеральної угоди сторони уклали кредитний договір № 62608К4 від 03.07.2008р. та кредитний договір №62609К4 від 27.03.2009р. (а.с. 20-26, 51-57)
Відповідно до умов договору № 62608К4 від 03.07.2008р. банк зобов'язався відкрити позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання з лімітом кредитної лінії 1000000,0 грн., терміном кінцевого погашення 31.05.2009р. під 18% річних для поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язався погасити кредит у визначений договором строк згідно з графіком надання та погашення кредиту (п.п.3.1,3.2, 3.4.1 договору).
Умовами п.3.5.1 договору сторони встановили, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом, які нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів та підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні -до 15 числа).
Пунктами п.4.1.1 договору його учасники передбачили, що позичальник сплачує банку плату за управління кредитом, яка підлягає сплаті щомісяця з 1 по 7 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні -до 15 числа).
Відповідно до умов ст. 7 кредитного договору його учасники обумовили відповідальність позичальника, а саме: у разі невиконання зобов'язань згідно з п.п. 3.4.1, 3.5.1, 4.1 цього договору позичальник сплачує Банкові пеню у гривнях. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 цього договору.
Сплата пені, штрафу, плати за зобов'язання не звільняє Позичальника від обов'язку щодо виконання зобов'язань перед Банком, передбачених договором кредиту, у повному обсязі та відшкодування Банку збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов цього договору (п.п. 7.5 ст. 7).
На виконання умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 1000000,0 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку ТОВ “Байздер”.
Згідно умов цього договору позичальник (ТОВ “Байздер”) зобов'язався використовувати кредитні кошти на цілі, зазначені у п.п. 3.2.4 договору, сплатити відсотки відповідно до п.п. 3.2, повернути кредит зазначений у п.п. 3.2.2 у термін не пізніше 31.05.2009p., відповідно до обумовленого графіку погашення кредиту. Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі.
Позичальник, в порушення умов кредитного договору зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту виконав частково, сплативши 350000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом першої інстанції, згідно з розрахунком позивача залишок основної заборгованості за даним кредитним договором складає 650000,0 грн., 25418,04 грн. -несплачені проценти за користування кредитними коштами, 3336,0 грн. -прострочена плата за управління кредитом, що також не оспорено відповідачем.
До того ж, відповідно до умов договору №62609К4 від 27.03.2009р. банк зобов'язався відкрити боржнику не відновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 800000,0 грн. з кінцевою датою погашення -26.11.2009р. для поповнення обігових коштів.(а.с. 51-57)
Пунктом 3.2.2 договору сторони погодили, що загальний ліміт з урахуванням попередньої заборгованості складає: з 27.03.2009р. - по 30.03.2009р. -1000000 грн.; з 31.03.2009р. по 29.04.2009р. -960000,0 грн.; з 30.04.2009р. по 30.05.2009р. -920000,0 грн.; з 31.05.2009р. -800000,0 грн.
Умовами п. 3.5.1 договору сторони встановили, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом, які нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за кредитом із розрахунку фактичної кількості днів та підлягають сплаті з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні -до 15 числа).
Згідно з умовами п. 4.1.1 договору, позичальник сплачує банку плату за управління кредитом, яка підлягає сплаті щомісяця з 1 по 7 число місяця, наступного за розрахунковим (у січні та травні -до 15 числа).
Відповідно до умов зазначеного договору кредиту позичальник зобов'язується виконати вимоги цього договору. Позичальник несе відповідальність за невиконання цього договору згідно з положеннями цього договору та чинним законодавством України (ст. 7 п.п. 7.1)
Відповідно до умов ст. 7 кредитного договору його учасники обумовили відповідальність позичальника, а саме: у разі невиконання зобов'язань згідно з п.п. 3.4.1, 3.5.1, 4.1 цього договору позичальник сплачує Банкові пеню у гривнях. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 цього договору.
Сплата штрафних санкцій не звільняє Позичальника від обов'язку щодо виконання зобов'язань перед Банком, передбачених договором кредиту, у повному обсязі та відшкодування Банку збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов цього договору (п.п. 7.4 ст. 7).
На виконання умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 310000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку ТОВ “Байздер”.
Позичальник, в порушення умов договору, зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту не виконав, отримані кошти не повернув, проценти за користування кредитними коштами починаючи з травня 2009р. сплачував несвоєчасно.
До 26.11.2009р. ДП „Брайздер”, згідно графіка надання та погашення кредиту, зобов'язалось виконати свої зобов'язання: погасити кредит, сплатити нараховані відсотки на користь позивача, погашаючи відсотки щомісячно, та повертаючи кредит частинами (а.с.58).
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено судом першої інстанції, згідно з розрахунком позивача, заборгованість за названим договором складає 310000,0 грн., 19090,83 грн. -несплачені проценти за користування кредитними, та 3200,0 грн. -прострочена плата за управління кредитом, що не оспорено відповідачем.
На виконання умов генеральної угоди № 62608№2 від 03.07.2008р., яка укладена між кредитором та позичальником, з загальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 грн. терміном користування до 02.07.2013р. з усіма чинними кредитними договорами, які укладені в рамках генеральної угоди, їй підпорядковуються та є Додатками до генеральної угоди, є невід'ємними частинами та складають єдиний документ, 27.03.2009р. між банком (кредитор), ДП “Байздер” (позичальник) та ПП “Гротек” (Поручитель) було укладено договір поруки № 62609Р2, за умовами якої поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання (п.п. 3.1) (а.с. 75-76).
Відповідно до п. 3.2 ст. 3 договору поруки, у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника як у солідарних боржників.
Відповідно до ст. 4 договору поруки кредитор має право вимагати від поручителя задоволення у повному обсязі всіх своїх грошових вимог, що випливають з основного зобов'язання у випадку, якщо позичальник на виконає грошове зобов'язання, передбачене кредитною угодою, протягом 20 днів, з моменту отримання поручителем письмового повідомлення про факт такого невиконання.
Згідно п.п 7.1, 7.4 ст. 7 договору поруки, цей договорі набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, ДП „Брайздер” прийняті на себе за кредитними договорами зобов'язання у повному обсязі не виконало, а саме порушила взяті на себе основні зобов'язання боржника згідно ст. 1 договору поруки щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту.
У зв'язку з цим, банк направив поручителю листи № 62-014/5678 від 03.01.2009р. та №62-014/5680 від 03.12.2009р. з вимогами погасити протягом 20-ти днів з дати отримання вимоги заборгованості за кредитними договорами у повному обсязі, які були отримані поручителем 03.12.2009р., що підтверджується відповідною відміткою на копіях листів (а.с.77,78).
Протягом строку, передбаченого умовами договору поруки, ні позичальник, ні поручитель існуючу заборгованість не погасили, вимоги банку залишили без відповіді та задоволення.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пунктом 3.2. ст. 3 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, порука є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до вимог ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Відповідно до приписів ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Умовами п.7.4 ст. 7 договору поруки його учасники погодили, що дія договору поруки припиняється після повного виконання основного зобов'язання.
Окрім цього, згідно з умовами п.п.8.1 договорів №62608К4 та №62609К4, зазначені договори залишаються чинними до дати повного виконання сторонами зобов'язань за кредитними договорами.
У зв'язку з вищенаведеним, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що оскільки станом на 09.04.2010р. заборгованість за кредитними договорами погашена не була, договір поруки є діючим. Крім того, договір поруки №62609Р2 від 27.03.2009р., відповідно до вимог чинного законодавства, не недійсним не визнавався.
Доказів на спростування позовних вимог Банку щодо розміру та наявності заборгованості, ПП „Гротек” до суду не надав.
Судова колегія не приймає до уваги твердження скаржника щодо порушення позивачем строків позовної давності щодо стягнення пені, оскільки згідно з умовами п.3.2 кредитного договору №62608К4 кінцевим терміном погашення кредиту визначено дату -31 травня 2009 року.
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
На підставі зазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що право на нарахування пені виникло у банку з 1 червня 2009 року, а не з 1 квітня 2009 року. Позивач звернувся до господарського суду з заявою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами, в тому числі і пені, 09 квітня 2009 року, тобто в межах річного строку позовної давності, який відповідно до ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Доводи скаржника, стосовно того, що рішенням господарського суду безпідставно стягнута пеня за прострочення виконання зобов'язань, оскільки нарахування пені припиняється через 6 місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, згідно п. 6 ст. 232 ГПК України, судовою колегією не приймається з огляду на таке.
Згідно з п.п. 6.1.1 Генеральної угоди кредитор (позивач) зобов'язується надати кредит у безготівковій формі у порядку, визначеному у Кредитних договорах, в межах наданого забезпечення, а боржник у відповідності до п.п. 6.2.1 Генеральної угоди зобов'язаний погасити основний борг по кредитам та інші платежі згідно з умовами кредитних договорів. Строки, передбачені кредитними договорами є обов'язковими для боржника.
У разі порушення строків сплати основного боргу по кредитам, процентів за користування кредитами та інших грошових зобов'язань за Генеральною угодою, боржник сплачує кредитору пеню, яка нараховується на суму несвоєчасно сплачених грошових зобов'язань із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного погашення такої заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, та інші штрафні санкції, передбачені чинним законодавством та кредитними договорами (п.п. 8.1. Генеральної угоди)
На підставі зазначеного, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що правовідносини щодо кредитних операцій та забезпечення виконання кредитних зобов'язань регулюються нормами Цивільного кодексу України та положеннями спеціальних нормативних актів -Законів України “Про іпотеку”, “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг”, “Про банки і банківську діяльність” та ін. За таких обставин, у суду немає підстав для застосування до кредитних зобов'язань які не являються господарськими операціями, положення Господарського кодексу України.
Отже, на підставі з вищезазначеним судова колегія вважає, що судом першої інстанції, правомірно встановлено, що згідно із розрахунком позивача, сума заборгованості ПП „Гротек”, за кредитним договором №62608К4 від 03.07.2008р. та кредитним договором №62609К4, укладеним в рамках генеральної угоди №62608№2 від 03.07.2008р. складає 1 164 611,07 грн., яка складається з заборгованості основного боргу за кредитними договорами у сумі 960000,0 грн., 44508,87 грн. процентів за користування кредитними коштами, 6536,0 грн. плати за управління кредитами, 153566,2 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, процентів та плати за управління кредитом.
Інші доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, судовою колегією не приймається, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
На думку судової колегії, підстав для скасування рішення місцевого суду з цієї справи, передбачених ст. 104 ГПК України, немає.
За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Миколаївської області відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -
постановила:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 06.07.2010р. у справі №11/57/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП „Гротек” без задоволення.
Головуючий суддя О.Л. Воронюк
Суддя Г.А. Єрмілов
Суддя В.В. Лашин
Повний текст постанови підписаний 23.06.2011р.