"23" червня 2011 р. Справа № 61/305-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:С.Могил,
Ж.Бернацької, Є.Борденюк,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"
на постановувід 02.03.2011
Харківського апеляційного господарського суду
у справі№ 61/305-10
за позовомСелянського (фермерського) господарства "Нива"
доПублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк",
Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"
провизнання недійсними договорів
В судове засідання прибули представники сторін:
Селянського (фермерського) господарства "Нива"ОСОБА_1. (дов. від 18.09.2010)
ТОВ "Українська лізингова компанія"ОСОБА_2. (дов. від 08.02.2010)
Заслухавши суддю-доповідача -Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
Селянське (фермерське) господарство "Нива" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007, укладеного між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", а також про визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до договору фінансового лізингу № 01-176/08-обл від 03.07.2008, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Нива" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія".
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2010 у справі № 61/305-10 (суддя Рильова В.В.), яке залишене без зміни постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 (колегія суддів: В.Сіверін, О.Ільїн, О.Терещенко), позовні вимоги задоволено частково: визнано недійсним пункт 3.9 статті 3 додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до договору фінансового лізингу № 01-176/08-обл від 03.07.2008, укладеного між Селянським (фермерським) господарством "Нива" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія"; у решті позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані наступним.
28.04.2007 ПАТ "УкрСиббанк" уклав з ТОВ "Українська лізингова компанія" кредитний договір №11150441000.
За умовами зазначеного кредитного договору (п. 1.1.) ПАТ "УкрСиббанк" зобов'язується надавати ТОВ "Українська лізингова компанія" кредит у валютах у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 3000000 (три мільйони) доларів США, яка дорівнює еквіваленту 15150000 (п'ятнадцять мільйонів сто п'ятдесят тисяч) гривень.
Кредитний договір від 28.04.2007 позивач вважає недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України (правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним), посилаючись на відсутність у відповідачів при укладанні правочину індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Позивач пов'язує факт укладання кредитного договору від 28.04.2007 з встановленням у договорі фінансового лізингу додаткової винагороди, закріпленої у п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додаток № 4 до договорів), право на яку виникає у другого відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, що призвело до порушення майнових прав позивача.
Матеріали справи свідчать про те, що ПАТ "УкрСиббанк" має банківську ліцензію, яка видана Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", дозвіл 5 на право здійснення операцій, визначених пінктами 1-4 частини четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати банк, у тому числі операцій з валютними цінностями.
А тому суд встановив відсутність законних підстав для визнання кредитного договору №11150441000 від 28.04.2007 недійсним.
Щодо вимоги про визнання недійсним пункту 3.9 статті 3 Загальних умов фінансового лізингу господарські суди попередніх інстанцій виходили з такого.
03.07.2008 позивач (лізингоодержувач) та ТОВ "Українська лізингова компанія" (лізингодавець) уклали договір фінансового лізингу № 01-176/08-обл.
Відповідно до п. 1.1. ст. 1. договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмета лізингу (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізину та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
Згідно з п. 3.1. ст. 3. договору позивача зобов'язано сплачувати на користь ТОВ "Українська лізингова компанія" лізингові платежі відповідно до графіку та вимог ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу (додатки № 1 та № 4 до договору відповідно).
Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, що відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу; винагороду (комісія) лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Крім того, умовами п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу (визначений окремо з власним порядком визначення розміру) позивача зобов'язано сплачувати ще один платіж -додаткову винагороду, яка визначається за формулою: "сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт -сума чергового лізингового платежу". Коефіцієнтом є відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким ПАТ "УкрСиббанк" за дорученням відповідача фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих відповідачем для придбання предмету лізингу.
Платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є видом лізингового платежу, як відшкодування частини вартості предмета лізингу. Дійсне не заперечується позивачем за первісним позовом.
Винагорода (комісія) Лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу (п. б) ч.2 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" -є визначеною законодавцем винагородою лізингодавцю за отримане у лізинг майно, тобто за надану фінансову послугу -фінансовий лізинг, метою якої є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Законодавцем передбачено у ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лише один вид платежу, який передбачає винагороду лізингодавця, за обсягом свого регулювання який охоплюється призначенням винагороди -за отримане у лізинг майно. Тобто обов'язковою складовою для визначення зазначеної винагороди та головною базою грошовою для її обчислення, є саме вартість предмета лізингу, яка визначена у національній валюті України, так як винагорода законодавцем передбачена саме за те, що лізингоодержувачу передане майно у користування та володіння на певний строк.
П. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу встановлено, що на дату сплати, визначену п. 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно з графіком та Загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: "сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт -сума чергового лізингового платежу". Визначення коефіцієнта описано вище.
Формула, встановлена в п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу за своїм змістом визначає вид та відповідно розмір ще одного платежу, грошовою базою для обчислення якого є лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно з графіком та загальних умов, тобто винагорода (комісія) лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу (щомісячно) та, сума, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмету лізингу (періодично). Більш того, авансовий лізинговий платіж та останній черговий лізинговий платіж, до складу яких входить відшкодування (компенсація) вартості предмету лізингу, не підпадають під грошову базу обчислення спірного пункту 3.9. ст. 3. загальних умов.
А тому, платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу, виходячи з викладеного, не є видом платежу, який передбачений п. б) ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг". Виходячи з цього, суд не погоджується з позицією ТОВ "Українська лізингова компанія" щодо належності платежу, передбаченого п. 3.9. ст. 3. Загальних умов, до складової частини винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу, що фіксовано визначена у Графіку.
Компенсація відсотків за кредитом (п. в) ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг") полягає у покладенні на лізингоодержувача майнових витрат у вигляді сплати процентів за кредит, що був отриманий Лізингодавцем з метою придбання у свою власність та подальшу передачу предмета лізингу у тимчасове користування та володіння Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу. У випадку існування дійсного виду платежу у спірних правовідносинах, ця умова була б істотною в розумінні ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" і обов'язково б зазначалася у графіку та у змісту договорі, де було б зазначено, зокрема, відсоткову ставку, валюту кредиту, строк, порядок сплати та інші істотні умови.
Кредитний договір № 11150441000 від 28.04.2007 є кредитною лінією, за користуванням грошовими коштами, з яких ТОВ "Українська лізингова компанія" сплачує відсотки -12,5% річних у доларі США. Однак, доказів того, що ТОВ "Українська лізингова компанія" отримував грошові кошти від ПАТ "УкрСиббанк" за вказаною кредитною угодою, матеріали справи не містять. В іншому випадку, сторони мали можливість встановити вид платежу -компенсацію відсотків за кредитом, що зроблено не було. Викладене підтверджується як змістом договору, так і розрахунками щодо обчислення у відсотках винагороди (комісія) лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу та аналізом їх з відсотковою ставкою за спірним кредитним договором.
Інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (п. г) ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" -це комплекс майнових витрат лізингодавця (послуги зі зберігання предмету лізингу, транспортування, страхування, реєстрації в органах ДАІ тощо), що ним вчиняються при безпосередньому виконанні умов договору фінансового лізингу. Платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу, не є видом платежу, що передбачений як інші витрати лізингодавця безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Дійсне не заперечується ТОВ "Українська лізингова компанія". В договорі фінансового лізингу не встановлено виду платежу, як інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, що вбачається зі змісту договору, зокрема, ст. 3. договору та графіку сплати лізингових платежів.
Проаналізувавши всі види (складові) лізингових платежів, що можуть входити до складу лізингових платежів, дослідивши їх у сукупності із законодавством та умовами договору, надавши їм відповідну правову оцінку та характеристику, суд зазначив, що платіж, передбачений п. 3.9. ст. 3. Загальних умов фінансового лізингу не є жодним з видів (складових) лізингових платежів, передбачених у ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", отже не відповідає зазначеній нормі права. Так як зазначений платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" він суперечить нормі матеріального права -закону, а відтак відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України підлягає визнанню недійсним.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ТОВ "Українська лізингова компанія" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати в частині визнання недійсними п.3.9 Загальних умов договору №01-168/08-обл фінансового лізингу від 27.06.2008.
Зокрема, скаржник вказує на те, що ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Такий підхід свідчить про пріоритет договірного регулювання відносин лізингу над нормативним. І далі, коли договором визначено порядок сплати лізингових платежів, законодавець у частині другій цієї статті не визначає їх склад як імперативний припис.
У спірному пункті договору (п.3.9 Загальних умов) встановлюється не порядок визначення загального розміру винагороди за договором, а підстави та порядок зміни (коригування) розміру винагороди під час виконання договору, що в свою чергу також не суперечить діючому законодавству України. В спірному п.3.9 чітко зазначено, що лізинговий платіж коригується Договорами, і він може щомісячно коригуватись в залежності від зміни курсу обміну долару США на суму винагороди, а його складові повністю відповідають чинному законодавству України. Отже, додаткової винагороди чи будь-якого іншого виду платежу, не передбаченого чинним законодавством України, в спірному Договорі не встановлено. Всі платежі, в т.ч. передбачені спірним п.3.9 Загальних умов фінансового лізингу, відповідають ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець передає лізингоодержувачу річ у користування на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі).
Положеннями статті 16 цього Закону визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна зазначається у договорі у гривнях (ст. 189 ГК України).
Лізингові платежі, зокрема, платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, є похідним від ціни предмета лізингу.
Ціна предмета лізингу визначена договором у гривнях. Умовами договору не передбачена зміна ціни предмета лізингу у порядку та спосіб визначених законом. Передбачена умовами договору додаткова винагорода, яка є фактично курсовою різницею між національною грошовою одиницею та іноземною (долар США) у лізингових платежах, визначених договором, та лізингових платежах, зобов'язання з оплати яких настали або фактично проведені, суперечить природі плати за користування річчю, ціна якої визначена у гривнях.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ТОВ "Українська лізингова компанія" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 у справі №61/305-10 залишити без зміни.
Судді: С. Могил
Ж. Бернацька
Є. Борденюк