"23" червня 2011 р. Справа № 14/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:С.Могил,
Ж.Бернацької, Є.Борденюк,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Металінвест"
на постановувід 19.04.2011 р.
Донецького апеляційного господарського суду
у справі№ 14/17
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Металінвест"
додержавного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія"
простягнення 9 975,00 грн. заборгованості
В судове засідання представники сторін не з'явились
Заслухавши суддю-доповідача -Є. Борденюк та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
Між ТОВ "Промислово-фінансова група "Металінвест" та ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в особі ВП "Шахта "Жовтневий рудник" 12.01.2006 укладений договір поставки, відповідно до п. 1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідачу) обумовлену в ньому продукцію, а покупець прийняти її та оплатити.
Відповідно до п. 1.2 договору номенклатура, кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна продукції повинні бути вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Постачання обумовленої в даному договорі продукції здійснюється за домовленістю сторін відповідно до письмового замовлення покупця, в рамках термінів, передбачених договором.
Згідно з п.2.1 договору, загальна ціна продукції за цим договором складає 30 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 5000,00грн.
Термін оплати продукції, що поставляється за цим договором, становить 30 днів з моменту постачання продукції (п.2.3 договору).
Вищевказаний договір вважається укладеним і набирає чинності з 12.01.2006 і діє до 12.01.2007, а закінчення строку дії останнього не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.п.8.9,8.10 договору).
На виконання умов договору, позивач за видатковою накладною №РН-0000192 від 28.03.2007 поставив, а відповідач отримав товар на суму 9975,00грн., що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній накладній та довіреністю серії ЯНЖ №570503 від 28.03.2007.
В обумовлений договором строк відповідач своїх зобов'язань з оплати поставленого товару не виконав, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Донецької області з відповідними вимогами до відповідача про присуджено до стягнення заборгованості в розмірі 9975,00грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.02.2011 (суддя С.Гринько), яке залишене без зміни постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2011 (колегія суддів: О.Скакун, Т.Колядко, І.Приходько), у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на таке.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 9975,00грн.
В підтвердження заявлених вимог позивач посилається на підписаний між сторонами договір від 12.01.2006 з додатковою угодою, видаткову накладну №РН-0000192 від 28.03.2007 на суму 9975,00грн. та довіреність серії ЯНЖ №570503 від 28.03.2007, акт звірки взаємних розрахунків.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив із того, що договір від 12.01.2006 є неукладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди з усіх його істотних умов через непідписання в порушення приписів п.1.2 договору Специфікації до нього; тому позивачем не доведений факт поставки товару саме за цим договору через відсутність в накладній №РН-0000192 від 28.03.2007 на суму 9975,00грн. та довіреності серії ЯНЖ №570503 від 28.03.2007 посилань на цей договір.
У даній справі підставою позовних вимог є факт поставки товару на підставі договору, укладеного в певній формі, і до предмету доказування входило як доказування факту укладення сторонами письмового договору у певній формі, так і факту здійснення поставки у певній кількості за певною ціною.
Між позивачем та відповідачем в силу ст. ст. 11, 202, 205 ЦК України та ст.181 ГК України виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, які свідчать про отримання відповідачем від позивача товару на суму 9975,00грн.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України та не надано таких доказів суду, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України не доведено за допомогою належних та допустимих доказів виникнення у відповідача грошового обов'язку з приводу оплати поставленого товару, тобто не доведені тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що є підставою для відмови в заявлені позові.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Позов заявлений про стягнення боргу за поставлену продукцію, що підтверджується видатковою накладною та довіреністю у межах укладеного між сторонами договору.
Правова позиція господарських судів попередніх інстанцій про те, що підписаний сторонами договір поставки є неукладеним, оскільки відсутні докази про підписання специфікації до договору, яка фактично визначає його предмет, оцінюється колегією суддів Вищого господарського суду України як помилкова, так як лише сторони вправі посилатися на неузгодження усіх істотних умов договору як на підставу неможливості виконання його умов. Заперечення відповідача щодо зазначених обставин у матеріалах справи відсутні.
Підставою позову про стягнення боргу є факт поставки продукції, що підтверджується видатковими накладними та довіреністю. Договір не є підставою позову, а його умовами визначений строк оплати продукції.
Відповідно до положень ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Виходячи з наведеного, посилання судів попередніх інстанцій про недотримання позивачем ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо визначення строку виконання боржником обов'язку з оплати отриманої продукції, є помилковим.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Металінвест" задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 22.02.2001, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.04.2011 у справі №14/17 скасувати.
Прийняти нове рішення.
Стягнути з державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія" м. Донецьк на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова група "Металінвест" м. Донецьк 9 975,00 грн. боргу та 153,00 грн. витрат зі сплати державного мита.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Судді: С. Могил
Ж. Бернацька
Є. Борденюк