"21" червня 2011 р. Справа № 46/473-б
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого),
Катеринчук Л.Й. (доповідача),
Коробенка Г.П.
розглянувши
касаційну скаргуНауково-виробничої фірми "ЗІГФРІД"
на постанову
та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року
господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року
у справі
господарського суду№ 46/473-б
міста Києва
за заявоюголови ліквідаційної комісії Науково-виробничої фірми "ЗІГФРІД" -Цімейко Б.А.
доНауково-виробничої фірми "ЗІГФРІД"
про визнання банкрутом
в судовому засіданні взяли участь представники :
від Науково-виробничої фірми "ЗІГФРІД":Цімейко Б.А. (рішення власника №3 від 12.07.2010 року),
від ДПІ у Дніпровському р-ні. м. Києва:ОСОБА_1. (довіреність від 26.04.2011 року № 1858/9/10).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2010 року порушено провадження про банкрутство НВФ "ЗІГФРІД" за заявою голови ліквідаційної комісії боржника, посилаючись на неспроможність виконати грошові зобов'язання перед кредиторами, здійснюючи провадження з особливостями, передбаченими статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року припинено провадження у справі, дію мораторію, введеного ухвалою від 05.10.2010 року припинено, повернуто без розгляду заяву ТОВ "Торгівельний дім "Ресурс" з грошовими вимогами до боржника.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, НВФ "ЗІГФРІД" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року апеляційну скаргу НВФ "ЗІГФРІД" задоволено частково, ухвалу господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року скасовано частково.
Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, НВФ "ЗІГФРІД" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 19, 124, 126 Конституції України, статей 7, 10, 11, 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статтей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 51 Закону якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.
Згідно з частиною 4 статті 105 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі, у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
За приписами частини 3 статті 110 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.
За приписами частини 1 статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.
За змістом частини 5 статті 60 Господарського кодексу України (далі -ГК України), яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.
Отже, враховуючи вищезазначені вимоги закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства, складення проміжного ліквідаційного балансу та затвердження його відповідно до статті 111 ГК України. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливо лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30.09.2010 року голова ліквідаційної комісії НВФ "ЗІГФРІД" звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство, посилаючись на неспроможність виконати грошові зобов'язання перед кредиторами (т.1 а.с. 3-43).
Як встановлено судами, в матеріалах справи відсутні дані про здійснення оголошення в друкованих засобах масової інформації про припинення даної юридичної особи відповідно до положень частини 4 статті 105 Цивільного кодексу України.
Отже, пасив та проміжний ліквідаційний баланс боржника складено без дотримання спеціальної процедури, визначеної Цивільним кодексом України для прийняття рішення про неплатоспроможність юридичної особи, орган управління якої прийняв рішення про самоліквідацію та призначив ліквідатора.
Інструкцією про порядок обліку платників податків, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.89 року №80, зареєстрованою Міністерством юстиції України 16 березня 1998 року за №172/2612, передбачено обов'язок голови ліквідаційної комісії чи особи, відповідальної за погашення податкових зобов'язань або податкового боргу платника податків у разі його ліквідації, у 3-денний термін від дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення, подати в орган державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, ряд документів, зокрема заяву про припинення платника податків (пункт 8.1); у цьому зв'язку органом державної податкової служби приймається рішення про проведення позапланової виїзної перевірки платника податків, який перебуває на обліку в такому органі (пункт 8.2).
Як зазначено судом апеляційної інстанції, в заяві голови ліквідаційної комісії про порушення справи про банкрутство відсутні посилання на факт повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства у встановленому законодавством порядку. Матеріали справи відповідних доказів не містять.
Отже, головою ліквідаційної комісії боржника не дотримано позасудової процедури самоліквідації боржника, яка є обов'язковою передумовою для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 51 Закону.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ознаки, необхідні для порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку статті 51 Закону, не підтверджені належними доказами у справі, а також про те, що місцевий господарський суд не мав достатніх правових підстав для порушення справи про банкрутство НВФ "ЗІГФРІД" з особливостями встановленими статтею 51 Закону.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за відсутності в матеріалах справи документів, які підтверджують дотримання процедури самоліквідації відповідно до статей 105, 111 Цивільного кодексу України, зокрема, відсутності доказів здійснення публікації про ліквідацію боржника його засновниками в спеціальному бюлетені державного реєстратора, виявлення кредиторів боржника, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство відповідно до положень статті 51 Закону, як такої, що порушена безпідставно.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111-5, 111-9 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року та ухвала господарського суду міста Києва від 31.01.2011 року прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу Науково-виробничої фірми "ЗІГФРІД" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2011 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 31.05.2011 року у справі № 46/473-б залишити без змін.
Головуючий Н. Ткаченко
Судді Л. Катеринчук
Г. Коробенко