79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
14.06.11 Справа № 5010/228/2011-12/8
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С. М.
Желік М. Б.
при секретарі судового засідання Н. Чорній
за участю представників сторін:
від прокурора -Макогон Ю. І.
від позивача -не з'явився
від відповідача (апелянта) -Мартинів Р. М.; Тарасенко Л. А. -представники
розглянув апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої комерційної фірми «Гріф», м. Івано-Франківськ б/н від 03.05.2011 р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011 р. (суддя Матуляк П. Я.)
у справі № 5010/228/2011-12/8
за позовом Прокурора м. Яремче в інтересах держави в особі Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради
до відповідача Приватної науково-виробничої комерційної фірми «Гріф», м. Івано-Франківськ
про встановлення сервітуту та його умов
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011 р. у справі № 5010/228/2011-12/8 задоволено позов Прокурора м. Яремче в інтересах держави в особі Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради, встановлено сервітут без зазначення строку для надання можливості проходу в належні Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради приміщення 2-го поверху будівлі Яремчанського будинку побуту, частини вбудованих приміщень сходової клітки І та ІІ поверхів по вул. Свободи, 264, м. Яремче, загальною площею 80, 4 кв. м, що належать Приватній науково-виробничій комерційній фірмі «Гріф», зобов'язано Приватну науково-виробничу комерційну фірму «Гріф»не перешкоджати працівникам, учням, відвідувачам Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради у здійсненні їх права проходу сходами площею 30, 4 кв. м та приміщенням 1-го поверху коридору площею 50, 2 кв. м. в будинку по вул. Свободи, 264 в м. Яремче, зобов'язано Приватну науково-виробничу комерційну фірму «Гріф»не чинити дії, що погіршують стан чи якість сходів площею 30, 4 кв. м та приміщення коридору 1-го поверху площею 50, 2 кв. м в будинку по вул. Свободи, 264 в м. Яремче, з Приватної науково-виробничої комерційної фірми «Гріф»стягнуто 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки потреби позивача у доступі до орендованих ним приміщень неможливо задовольнити іншим способом (евакуаційні входи є в аварійному стані, а в Центрі позашкільної освіти навчаються діти), сторонами не досягнуто домовленості про встановлення сервітуту та його умов, то суд дійшов висновку про встановлення сервітуту в судовому порядку.
У своїй апеляційній скарзі та у поясненнях по справі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що договір оренди частини будівлі нотаріально не посвідчений та державну реєстрацію не пройшов, а тому такий договір вважається неукладеним, оскільки згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, апелянт вважає, що позивач не є орендарем приміщень 2-го поверху і відповідно не має права на захист своїх прав, оскільки такі не виникли з неукладеного договору оренди.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить рішення господарського суду Івано-Франківської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що крім основного входу у даному 3-поверховому будинку, де відповідач є власником цілого підвалу та 1-го поверху згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-го поверху з підвалом від 01.03.2002 р. є 2 евакуаційні пожежні виходи, один з яких перекритий відповідачем ще з 2002 року, а інший -виходить в глухий двір, де існує небезпека для дітей, які відвідують центр позашкільної освіти.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що починаючи з 01.10.2003 р. Центром позашкільної освіти Яремчанської міської ради укладено договори оренди нежитлових приміщень від 01.10.2003 р. та 01.10.2008 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи. На підставі свідоцтва про право власності на будинок від 28.02.2002 р., власником спірного приміщення є територіальна громада м. Яремче в особі Яремчанської міської ради.
Згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2002 р., посвідченого державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н. Д. за реєстровим № 201, відповідач є власником приміщень 1-го та підвального поверхів, у тому числі і коридору та сходової клітки, що веде на 2-ий поверх.
Судом першої інстанції встановлено, що орендовані позивачем приміщення знаходяться на 2-гому поверсі будівлі в м. Яремче по вул. Свободи, 264, доступ до цих приміщень можливий через сходову клітку та коридорне приміщення, власником яких є відповідач, та евакуаційні входи.
Так, з моменту прийняття позивачем нежитлових приміщень і до січня 2010 року учні та працівники Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради користувалися сходами та коридором.
З технічної документації на спірний будинок вбачається, що коридор та сходова клітка знаходяться на 1-му поверсі будинку, що належить позивачу, відповідно доступ до приміщень, які знаходяться на 2-му та 3-му поверхах, можливий як по коридору 1-го поверху та сходовій клітці, так і через евакуаційні входи.
Відповідач стверджує, що договір оренди нежитлових приміщень від 01.10.2008 р. є недійсним, оскільки відповідно до ст.ст. 793, 794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 3 роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Таким чином, правочин, для якого законом встановлено вимогу про його державну реєстрацію, є невчиненим, якщо така державна реєстрація не виконана.
При цьому, суд зазначає, що слід розмежовувати недійсні та неукладені правочини, тобто такі, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення (зокрема, не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця обставина визначена як момент його вчинення).
Договір оренди приміщень, які знаходяться на 2-му поверсі будівлі, укладений між позивачем (наймачем) та Яремчанським міським комунальним підприємством (наймодавцем) 01.10.2008 р. строком на 5 років (з 01.10.2008 р. по 01.10.2013 р.). Предметом цього договору є те, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування будівлю за адресою: вул. Свободи, 264, м. Яремче (п. 1.1 договору). В додатках до договору вказувалось, що передається 2-ий поверх вказаної будівлі, тобто окрема індивідуально визначена частина будівлі.
Договір оренди частини будівлі, наданий позивачем, нотаріально не посвідчений та не пройшов державну реєстрацію.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Тобто, прокурор, звертаючись в суд в інтересах держави в особі Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради належними та допустимими доказами не обґрунтував порушення прав і законних інтересів позивача.
Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Будівля громадської споруди, побудована і прийнята державною комісією в експлуатацію, має 3 евакуаційні входи (виходи), що відповідають ДБН. Тобто, як зазначає відповідач, вхід (вихід) з будівлі безпосередньо із сходових площадок 1-го поверху повністю може використовуватись для проходу на 2-ий і 3-ій поверхи будівлі, в тому числі і до приміщень, орендованих позивачем, що вбачається з плану-схеми (а. с. 10 -11).
Щодо тверджень позивача про те, що евакуаційні входи знаходяться в аварійному стані, територія біля цих входів є неприбраною від залишків будівельних матеріалів, то суд вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджували б непридатність альтернативних входів для використання, а також позивач не вчинив жодних дій для усунення таких перешкод, в тому числі особами, які засмітили дану територію.
Враховуючи наведене, зокрема наявність можливості іншого входу (виходу), колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно застосовано до даних правовідносин норми ст. 401 ЦК України.
Крім цього, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 321 ЦК України, де зазначено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, суттєво обмежив право власності відповідача, надавши право іншим особам безстроково користуватись коридором та сходовою кліткою 1-го поверху, які належать відповідачу, що також не дає змоги відповідачу належним чином охороняти належне йому майно, в той час, як позивач може задоволити свої потреби щодо входу до будівлі іншим способом, зокрема, через альтернативні входи до споруди, які знаходяться в його користуванні.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з невірним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватної науково-виробничої комерційної фірми «Гріф», м. Івано-Франківськ задоволити.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011 р. у справі № 5010/228/2011-12/ скасувати. Прийняти нове рішення.
3.
В позові Прокурора м. Яремче в інтересах держави в особі Центру позашкільної освіти Яремчанської міської ради до Приватної науково-виробничої комерційної фірми «Гріф», м. Івано-Франківськ про встановлення сервітуту та його умов відмовити.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Желік М. Б.
Повний текст постанови виготовлений 17.06.2011 р.