01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.06.2011 № 18/199пд-50/511
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність ВИХ №2013/0/4-11 від 16.05.2011;
Розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод”
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011
у справі №18/199пд-50/511 (суддя Головатюк Л.Д.)
за позовом Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод”
до Державного агентства резерву України
про розірвання контракту №2407АБ та договору №ЮР2зб/378-2009
Суть спору та апеляційної скарги:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод” (далі-позивач) до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про розірвання контракту №2407АБ та договору №ЮР2зб/378-2009.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 у справі №18/199пд-50/511 у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод” відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що обставини на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином не доведені, безпідставні та такі, що суперечать закону.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду Закрите акціонерне товариство „Троїцький олійнопресовий завод” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 у справі №18/199пд-50/511 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2011 апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод” прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.05.2011.
У судове засідання 25.05.2011 з'явився представник відповідача.
Представником відповідача в судовому засіданні подано клопотання, в якому останній просить здійснити заміну відповідача по справі на його правонаступника, оскільки згідно Указу Президента України від 09.12.2011 № 1085/2010 Державний комітет України з державного матеріального резерву реорганізовано в Державне агентство резерву України. В обґрунтування наведеного клопотання надано Довідку АБ № 157488 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Судова колегія дійшла висновку, на підставі статті 25 ГПК України, здійснити заміну відповідача - Державний комітет України з державного матеріального резерву на його правонаступника - Державне агентство резерву України.
Через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням директора та юриста позивача. Також позивач зазначив, що документи, які підтверджують зазначені обставини будуть надані у наступному засіданні.
Судовою колегією було задоволено клопотання позивача, розгляд справи був відкладений на 15.06.2011.
У судове засідання 15.06.2011 з'явився представник відповідача.
Представник позивача не з'явився, документів, які підтверджують відрядження директора та юриста на час судового засідання 25.05.2011 не надав, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що позивача викликано в інше судове засідання.
Відповідно до п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 №02-5/289 Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
Колегія суддів приходить до висновку, що клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Представник Державного агентства резерву України у судовому засіданні просив суд залишити апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод” без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 у справі №18/199пд-50/511 без змін.
Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали, заслухавши представника відповідача, Київський апеляційний господарський суд:
Між Державним комітетом України з державного матеріального резерву в особі брокера - покупця Лютого І.І. брокерської контори № 51 Державне підприємство „Укрресурси" та Закритим акціонерним товариством „Троїцький олійнопресовий завод" в особі брокера - продавця Морозова Г.Д. брокерської контори № 29 Товариство з обмеженою відповідальністю „Югпостач" було укладено біржовий контракт №2407АБ від 21.12.2009 (далі - Контракт) про закупівлю та закладення до державного резерву олії соняшникової нерафінованої 1 ґатунку.
Як свідчать матеріали справи, умови контракту були виконані сторонами в повному обсязі. Позивач здійснив поставку олії до державного резерву в кількості 1000 тонн, а відповідач, в свою чергу, оплатив зазначені матеріальні цінності шляхом перерахування 7600000 грн. на рахунок позивача.
Згідно зі статею 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Разом з тим, між сторонами було 21.12.2009 укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/378-2009 (далі - Договір).
Позивач просив розірвати вказаний Договір, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що на час укладання Договору діяв один державний стандарт щодо зберігання олії соняшникової, а через деякий час після укладання цього Договору відбулися зміни в ДСТУ 4492:2005, який регулює порядок зберігання олії соняшникової, а саме було змінено п. 5.1.1. цього державного стандарту та введено показник за вмістом в олії соняшниковій бензапірену.
Крім того, позивач посилається на пункт 2.6 Договору, яким передбачено, що зберігач зобов'язаний проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням до комітету акта форми Р-17 та податкову накладну протягом 3-х днів після закінчення операції.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Держкомрезерву від 26.02.2010 № 68 припис від 29.01.2010 № 36/п представником Контрольно-ревізійного відділу Східного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву проведено перевірку наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей, які знаходяться на відповідальному зберіганні у позивача. За результатами цієї перевірки складено акт від 18.05.2010.
Під час перевірки було встановлено факт самовільного відчуження матеріальних цінностей державного резерву, зокрема, олії соняшникової нерафінованої І ґатунку в кількості 1 000 тонн.
Посадові особи позивача з актом перевірки КРД ознайомлені, заперечень та зауважень не викладено, акту відмови від підпису не складено. Акт перевірки підписано зазначеними особами та завірено печаткою підприємства. Це свідчить про те, що позивач погоджується з висновками акту перевірки від 18.03.2010, зокрема, з фактом самовільного відчуження матеріальних цінностей державного резерву в повному обсязі.
Відповідно до статті 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв” державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Крім того, обов'язок належного зберігання матеріальних цінностей відповідальним зберігачем випливає із статей 8 та 14 цього Закону.
Отже, вимагаючи розірвати біржовий контракт та договір відповідального зберігання позивач фактично намагається уникнути відповідальності за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, мотивуючи свою вимогу неможливістю виробляти олію соняшникову, яка б відповідала вимогам ДСТУ з урахуванням внесених до нього змін.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
У зв'язку з укладенням договору між сторонами відповідно до 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі - ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до статтей 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, підставою припинення договору є домовленість сторін.
Згідно зі статтею 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Матеріалами справи підтверджується, що умови контракту були виконані сторонами в повному обсязі.
Щодо посилання позивача, що на час укладання Договору діяв один державний стандарт щодо зберігання олії соняшникової, а через деякий час після укладання цього Договору відбулися зміни в ДСТУ 4492:2005, який регулює порядок зберігання олії соняшникової, а саме було змінено п. 5.1.1. цього державного стандарту та введено показник за вмістом в олії соняшниковій бензапірену, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом, на момент укладення Контракту та Договору діяв ДСТУ № 4492:2005. 01.04.2010 до ДСТУ № 4492:2005 були внесені зміни щодо стандартів олії соняшникової.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Згідно з пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99 (в редакції від 10.12.04) відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.
Твердження позивача про те, що він не може виконати Договір у зв'язку з істотною зміною обставин судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі і внесені зміни щодо стандартів олії соняшникової не стосуються укладеного між позивачем та відповідачем Договору.
Крім того, судова колегія наголошує, що посилання позивача на необхідність освіження матеріальних цінностей, яке є для нього неможливим, як на підставу розірвання Договору, є неправомірним, оскільки гарантійний термін зберігання олії станом на день розгляду справи ще не закінчився.
Специфікацією до Контракту №2407АБ від 21.12.2009 встановлено, що на зберігання до державного резерву закладається олія соняшникова нерафінована 1 ґатунку в кількості 1000 тонн, а також гарантійний термін зберігання олії у резервуарах - 2 роки з дати виготовлення. У приймальному акті форми № Р-16 від 21.12.2009 зазначено, що дата виготовлення олії - жовтень 2009 року.
Враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо розірвання біржового контракту № 2407 АБ від 21.12.2009, який укладено між позивачем та відповідачем та щодо розірвання договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/378-2009 від 21.12.2009, що укладений між позивачем та відповідачем є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, в зв'язку з чим апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод” задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Троїцький олійнопресовий завод” на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 у справі №18/199пд-50/511 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2011 у справі №18/199пд-50/511 залишити без змін.
3. Матеріали справи №18/199пд-50/511 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя
Судді
17.06.11 (відправлено)