01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.06.2011 № 11/25
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача - Борщевська В.В.
від відповідача - Хлопоніна В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» на рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року (суддя - Смирнова Ю.М.)
за позовом Служби безпеки України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.»
про стягнення та зобов'язання виконати умови договору
Служба безпеки України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» (далі - відповідач) про стягнення 5 096,62 грн. штрафних санкцій за невиконання зобов'язання за договором № 19/1-113д від 16.09.2008 року та зобов'язання виконати умови договору № 19/1-113д від 16.09.2002 року щодо передачі відповідачем мережевих карт оптичних, визначених у специфікації до договору.
В процесі розгляду справи позивач надав уточнений розрахунок штрафних санкцій до позовної заяви, в якому просить стягнути з відповідача штрафні санкції за невиконання зобов'язання за договором у розмірі 2 951,97 грн.
Також, 11.04.2011 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій, крім стягнення штрафних санкцій та зобов'язання виконати умови договору, позивач також просить зобов'язати повернути сплачену за поставлені мережеві карти, які не відповідають специфікації до договору, грошову суму у розмірі 17 184,00 грн.
В судовому засіданні 11.04.2011 року представник позивача подав уточнений розрахунок штрафних санкцій та просить стягнути з відповідача штрафні санкції за невиконання зобов'язання за договором у розмірі 3 122,09 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» повернути Службі безпеки України кошти, сплачені за поставлений товар, який не відповідає умовам договору, у розмірі 17 184 грн.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» на користь Служби безпеки України державне мито у розмірі 102 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» на користь Державного бюджету України державне мито у розмірі 69,84 грн.
Присуджено до стягнення з Служби безпеки України на користь Державного бюджету України державне мито у розмірі 31,22 грн. В інший частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» прийнято до провадження та призначено її розгляд на 02.06.2011 року.
У судове засідання 02.06.2011 року з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» (продавець) та Службою безпеки України (покупець) укладено договір № 19/1-113д (далі - договір, а.с. 10 - 11).
За умовами п. 1.1. договору, продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю устаткування для автоматичного оброблення інформації (далі - товар) у кількості та по ціні, відповідно до специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.
У специфікації до договору сторони погодили найменування, кількість та ціну обладнання. Згідно вказаної специфікації відповідач зобов'язаний передати позивачу, у тому числі, 40 мережевих карт оптичних 1000Mb Intel PRO (п. 11 специфікації).
На виконання умов договору відповідач 21.11.2008 року поставив відповідачу товар, у тому числі, мережеві карти оптичні 1000Mb Intel PRO у кількості 40 шт. вартістю 17 184 грн. з урахуванням ПДВ за накладною № 1329860/1/1 (а.с. 17).
Отримання відповідачем товару, зазначеного у накладній, підтверджується підписом його представника на зазначеній накладній, актом № 425 від 21.11.2008 року та довіреністю на отримання товару (а.с. 18).
Матеріалами справи підтверджено, що оплату товару поставленого згідно накладної № 1329860/1/1 від 21.11.2008 року позивачем здійснено 27.11.2008 року, що підтверджується платіжним дорученням № 2436 від 27.11.2008 року (а.с. 20).
З матеріалів справи вбачається, що після поставки товару, при тестуванні мережевих оптичних карт встановлено їх невідповідність специфікації до договору, а саме: замість інтерфейсу мережевих карт PCI Express x1, які відповідач зобов'язаний був передати за умовами договору та специфікації, відповідачем передані мережеві карти з інтерфейсом PCI 64.
Місцевий господарський суд задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача повернути кошти в сумі 17 184,00 грн. сплачені за товар, який не відповідає умовам договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року, виходив, з того, що оскільки мережеві карти не відповідають специфікації, а відповідачем умови договору належним чином не виконано, відповідач зобов'язаний повернути кошти сплачені за товар, який не відповідає умовам договору.
Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача з претензією № 19/1-1828 від 03.09.2009 року, в якій вимагав сплатити штрафні санкції, а також повернути позивачу кошти у розмірі 17 184,00 грн., що були сплачені за мережеві карти, за умови передачі Службою безпеки України мережевих карт в кількості 40 шт. (а.с. 31-32).
Тобто звертаючись із претензією, позивач вимагав повернення коштів, що були сплачені за товар саме за умови повернення в першу чергу товару відповідачу і лише потім повернення коштів.
Крім того свою вимогу, щодо повернення коштів саме за таких умов, позивач підтвердив укладаючи із позивачем угоду від 29.12.2009 року про припинення зобов'язань за договором № 19/1-113д від 16.09.2008 року (далі - угода, а.с. 63 - 64).
Так, відповідно до умов вищевказаної угоди сторони погодили, що у зв'язку з простроченням поставки товару відповідач перераховує протягом 3 банківських днів з дня набрання чинності вказаної угоди штрафні санкції у розмірі 2 763,66 грн., після сплати штрафних санкцій позивач протягом 5 банківських днів повертає продавцю товар, що був отриманий за договором - мережеві оптичні карти 1000Mb Intel PRO у кількості 40 шт., а відповідач приймає від позивача вказаний товар та протягом 3 банківських від дати повернення товару перераховує кошти у розмірі 17 184,00 грн.
На виконання вказаної угоди, відповідач перерахував позивачу штрафні санкції у розмірі 2 763,66 грн., що підтверджується платіжним доручення № 928 від 03.03.2010 року (а.с. 75).
Згідно з п. 4 угоди сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли за договором, та претензій одна до одної не мають.
Частинами 2,4 ст. 604 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
У відповідно до ст. 531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Статтею 221 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 613 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку відповідач, керуючись умовами угоди від 29.12.2009 року про припинення зобов'язання за договором № 19/1-113д від 16.09.2008 року та перерахувавши позивачеві передбачені угодою штрафні санкції, правомірно зупинив виконання свого обов'язку щодо перерахування позивачеві коштів у розмірі 17 184,00 грн., оскільки виконання такого обов'язку відповідачем було напряму обумовлене виконанням обов'язку позивача передати товар відповідачеві.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції, що обов'язок відповідача по поверненню коштів сплачених за товар, який не відповідає специфікації виник у відповідача в силу закону, а не в силу угоди про припинення зобов'язань і відповідач не виконав цього зобов'язання, не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки сторонами було узгоджено порядок і строк виконання такого зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки позивачем не надано суду доказів щодо передачі відповідачу товару, позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути кошти в сумі 17 184,00 грн. сплачені за товар, який не відповідає умовам договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року не підлягають задоволенню, а рішення суду в цій частині має бути скасоване з прийняттям нового рішення.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про зобов'язання виконати умови договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року щодо передачі відповідачем мережевих карт оптичних, визначених у специфікації до договору, оскільки у зв'язку з підписанням сторонами угоди про припинення зобов'язань за договором №19/1-113д від 16.09.2008 року, обов'язок відповідача щодо поставки товару, який би відповідав умовам договору припинено, у сторін виникли нові зобов'язання пов'язані з укладенням вказаної угоди, а саме: у позивача виник обов'язок повернути товар, а у відповідача - повернути кошти, отримані за вказаний товар.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 601,44 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 520,65 грн. та 3% річних у розмірі 453,37 грн. також не підлягають до задоволенню з огляду на наступне.
За змістом ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, в силу наведених положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).
Згідно з п. 8.3 договору за порушення строку поставки за договором відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1% вартості товарів за кожен день, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.
Факт поставки відповідачем товару у строки, визначені договором, підтверджується матеріалами справи, зокрема накладною № 1329860/1/1 від 21.11.2008 року, актом № 425 від 21.11.2008 року.
Однак під час тестування позивачем встановлено, що поставлений товар не відповідає умовам договору.
Оскільки факту погодження нарахування пені у випадку передачі товару в асортименті, що не відповідає умовам договору, а також за не заміну поставлених мережевих карт на мережеві карти, які б відповідали умовам договору, позивачем не доведено, відповідного договору, яким сторони передбачили таку відповідальність, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суд вважає також необґрунтованими, виходячи з того, що за укладеним договором у відповідача грошових зобов'язань не виникало, положення договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року не передбачають зобов'язань відповідача щодо повернення грошових коштів в разі поставки товару, що не відповідає умовам договору, на повну суму здійсненої оплати, не містять строку для виконання зобов'язань з повернення отриманих коштів. За вказаним договором на відповідача були покладені обов'язки з передачі покупцю обладнання, які за своєю природою не є грошовими, відповідно у позивача відсутні підстави для вимоги сплати інфляційних втрат та 3% річних. Щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу кошти отримані за поставлений товар, який не відповідає умовам договору, то зазначене зобов'язання, як відповідальність, виникло внаслідок неналежного виконання не грошового зобов'язання і не породжує собою виникнення іншого грошового зобов'язання.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в угоді № 1 про припинення зобов'язань за договором сторони погодили суму штрафних санкцій та в п. 4 цієї ж угоди вказали, що не мають претензій один до одного. В наслідок прострочення позивачем виконання обов'язку за угодою є підставою для відстрочення поверненню коштів, адже таке повернення коштів повинно відбутися лише після повернення товару.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року у справі № 11/25 підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути кошти в сумі 17 184,00 грн. сплачені за товар, який не відповідає умовам договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року, рішення Господарського суду м. Києва в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання виконати умови договору № 19/1-113д від 16.09.2002 року щодо передачі відповідачем мережевих карт оптичних, визначених у специфікації до договору та про стягнення з відповідача пені у розмірі 601,44 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 520,65 грн. та 3% річних у розмірі 453,37 грн. слід залишити без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Таким чином, судові витрати у відповідності до статті 49 ГПК України покладаються на Службу безпеки України у справі за подання апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» за подання апеляційної скарги було сплачено державне мито у розмірі 101,53 грн., тоді як повинно було б сплатити 85,92 грн. державного мита.
Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року № 7-93 сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає необхідним повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.», з державного бюджету України 15,61 грн. зайво сплаченого державного мита за подання апеляційної скарги, перерахованого платіжним дорученням № 208 від 20.04.2011 року.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» задовольнити.
Рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року у справі № 11/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути кошти в сумі 17 184,00 грн. сплачені за товар, який не відповідає умовам договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року.
Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути кошти в сумі 17 184,00 грн. сплачені за товар, який не відповідає умовам договору № 19/1-113д від 16.09.2008 року.
В решті рішення Господарського суду м. Києва від 15.04.2011 року залишити без змін.
Стягнути з Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ідентифікаційний код 00034074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» (03151, м. Київ, вул. Очаківська, 5/6, ідентифікаційний код 30019225) 85,92 грн. (вісімдесят п'ять гривень 92 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «О.Т.С.» з державного бюджету України 15,61 грн. (п'ятнадцять гривень 61 коп.) зайве сплаченого державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 208 від 20.04.2011 року, оригінал якого залишити у матеріалах справи № 11/25.
Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 11/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді