16.06.2011 року Справа № 34/109-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді -Тищик І.В. (доповідач)
суддів - Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.
при секретарі -Алексєєв О.В.
за участю прокурора Монич С.Ю.
представників сторін
позивача: Кисляк І.О., Артеменко Г.П.
відповідача: Прус О.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 року у справі № 34/109-10
за позовом приватного підприємства приватної фірми „Континент”, м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю „Гідроспецмеханізація”, м. Дніпропетровськ
про розірвання попереднього договору оренди та визнання права власності,
У лютому 2010 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про розірвання попереднього договору, укладеного між приватним підприємством приватною фірмою „Континент” і товариством з обмеженою відповідальністю „Гідроспецмеханізація” та визнання за приватним підприємством приватною фірмою „Континент” права власності на об'єкти нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артема, 92-Б.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011р. у справі № 34/109-10 (суддя Примак С.А.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, розірвано попередній договір оренди, укладений між сторонами та визнано за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна -виробничий будинок, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артема, 92-Б. Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача відповідають положенням закону, внаслідок чого підлягають задоволенню.
З рішенням господарського суду не погодився прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська, який вступив у справу на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку та подав до апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на порушення господарським судом вимог матеріального та процесуального права. Доводи скаржника ґрунтуються на тому, що позивач не мав відповідного дозволу на будівництво спірного об'єкта нерухомості; об'єкти були реконструйовані, переобладнані та побудовані самовільно, без належного погодження та затвердження проекту будівництва, реконструкції та переобладнання; придбання спірних об'єктів позивачем відбулося на підставі договору купівлі-продажу, який являється нікчемним відповідно до приписів ст. 657 ЦК України.
На думку скаржника, рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 111-10 ГПК України, оскільки визнання права власності на нерухоме майно фактично стосується прав Дніпропетровської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою, яка не була залучена до участі у розгляді справи.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 16.06.2011 року.
В судовому засіданні 16.06.11 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.09р. між ПППФ „Континент” (Орендодавець) та ТОВ „Гідроспецмеханізація” (Орендар) був укладений попередній договір оренди нерухомого майна, умови якого сторонами виконані не були внаслідок відсутності у позивача права власності на предмет договору - виробничий будинок, розташований у м. Дніпропетровську, вул. Артема, 92-Б.
Право власності позивача на предмет оренди, в порушення умов п. 2 попереднього договору оренди, відповідачем оформлене не було.
Відповідач не визнає права власності позивача на вище перелічені об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Дніпропетровську по вул. Артема, 92-Б, та вважає правомірними вимоги щодо його розірвання.
За визнанням права власності на об'єкти нерухомого майна, що складаються з
- будівлі цеху (літ. А-1) загальною площею 550,2 кв. м.,
- прибудови (літ. А'-1) загальною площею - 204,4 кв. м.,
- пандусу (літ. а) загальною площею 17,4 кв. м.,
- будівлі цеху (літ. Б) загальною площею 204,6 кв. м.,
- прибудови (літ. Б') загальною площею 798,6 кв. м.,
- ганку (літ.б) загальною площею 7,5 кв. м.,
- складу (літ. В) загальною площею 54,8 кв. м.,
- складу (літ. Г) загальною площею 63,1 кв. м.,
- компресорної (літ. Д) загальною площею 4,3 кв. м.,
- воріт (літ.№1 та №2) загальною площею 25 кв. м.,
- огорожі (літ №3) загальною площею 522,9 кв. м.,
- мостіння (літ. І) загальною площею 1123 кв. м. позивач звернувся до господарського суду.
Господарським судом позовні вимоги були задоволені і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з даним висновком.
За статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставою даного позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно та ст.16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Право власності на виробничий будинок -металевий ангар (склад для зберігання спецтехніки) та під'їзні путі, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Артема, 92-Б, виникло у позивача за договором купівлі-продажу майна від 16.01.2001р. за №7, укладеним з ВАТ „Дніпропетровський авторемонтний завод”.
Право користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні будівлі, позивач набув за рішенням Дніпропетровської міської ради № 301/2 від 19.06.2002р. та договором оренди земельної ділянки від 07.10.2002р., відповідно до якого цільовим призначенням наданої земельної ділянки є фактичне розміщення виробничо-складських будівель та споруд.
У відповідності до цільового призначення земельної ділянки позивачем протягом 2003-2008р.р. було проведено будівництво спірних об'єктів нерухомого майна.
БТІ була проведена технічна інвентаризація цих об'єктів та видано на них технічний паспорт.
Дніпропетровською міськрадою прийнято рішення № 227/48 від 22.07.09р. про поновлення позивачу права користування земельною ділянкою по фактичному розміщенню виробничо-складських будівель та споруд та укладено договір оренди земельної ділянки від 07.10.2009р. строком на 10 років.
Як убачається з матеріалів справи, зведені позивачем будівлі являються об'єктами самочинного будівництва, оскільки були збудовані без належного дозволу та належно затвердженого проекту, чим порушені положення Законів України "Про планування і забудову територій" та "Про основи містобудування", якими визначено певний порядок набуття права на будівництво, реконструкцію, тощо, об'єктів містобудування та набуття права на початок виконання будівельних робіт.
Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Нормами ст.ст. 331, 376 Цивільного кодексу України закріплено правові підстави виникнення права власності на новостворене нерухоме майно: на підставі затвердженого акту прийняття об'єкту до експлуатації або за рішенням суду - на об'єкти самочинного будівництва.
Правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, визначені також ст. 376 ЦК України.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК ).
З аналізу частини третьої вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відповідно до частини четвертої ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Наразі суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Наявність самочинно збудованих позивачем будівель не суперечить суспільним інтересам, не порушує права інших осіб, будівлі побудовані з дотриманням будівельних норм і правил, що підтверджується висновками Інституту „Дніпроагропроект” від 2008 року, тому згідно з вимогами ст. 376 ЦК України місцевий суд правомірно визнав за позивачем право власності на спірні будівлі.
В частині розірвання попереднього договору оренди нерухомого майна, укладеного між приватним підприємством приватною фірмою „Континент” і товариством з обмеженою відповідальністю „Гідроспецмеханізація”, висновки місцевого суду відповідають положенням чинного законодавства, являються правомірними та не оскаржуються апелянтом.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються до уваги колегією суддів в силу наступного:
Посилання скаржника на порушення місцевим судом положень Законів України "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування", Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів тощо не є підставою для скасування рішення господарського суду, оскільки положення ст. 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, унормовують відносини, що виникають у випадках, коли вимоги закону та інших правових актів були порушені при створенні нової речі (самочинному будівництві), що і мало місце у даному випадку.
Твердження скаржника про нікчемність угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 16.01.2001 року, укладеної між ВАТ „ДАРЗ-2” та ПП „Континент”, на підставі ст. 657 ЦК України внаслідок відсутності нотаріального посвідчення договору, не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, оскільки зазначений договір був укладений сторонами у 2001 році, тобто, до набрання чинності Цивільним кодексом України. Норми цього Кодексу не мають зворотної сили, в зв'язку з чим, вимоги щодо нотаріального посвідчення договору не поширюються на вказану скаржником угоду.
Не залучення до участі у справі Дніпропетровської міської ради, всупереч твердженням скаржника, не є підставою для скасування оспорюваного рішення, оскільки місцевим судом рішення щодо прав та обов'язків останньої не приймалося.
З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування оспорюваного рішення являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2011 року у справі № 34/109-10 залишити без змін.
Апеляційну скаргу прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.В. Тищик
Судді: Т.А.Верхогляд
Л.М.Білецька