"15" червня 2011 р. Справа № 5019/691/11
За позовом Селянського (фермерського) господарства "Аграрій"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос"
про визнання недійсним договору поставки сільськогосподарської продукції № 2/РП від 08.04.2008р.
суддя Павлюк І.Ю.
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - ОСОБА_1, представник (довіреність № 2 від 04.01.2011р.).
Представник позивача в судові засідання 11.05.2011р., 02.06.2011р. та 15.06.2011р. не з'явився, хоч про час та місце слухання справи був повідомлений у встановленому порядку. Отримання відповідачем ухвали суду стверджується повідомленням відділення поштового зв'язку про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи (а.с.42).
Суть спору: Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Аграрій" - звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос", в якому просить визнати недійсним договір поставки сільськогосподарської продукції №2/РП від 08.04.2008р., укладений між позивачем та відповідачем з підстав, визначених частинами 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
05 травня 2011 року відповідач подав відзив, в якому, з підстав зазначених в останньому, заперечує проти позовних вимог.
02 червня 2011 року відповідач подав заяву про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 02 червня 2011 року строк розгляду справи, в порядку частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено до 16 червня 2011 року.
Позивач в судові засідання 11.05.2011р., 02.06.2011р. та 15.06.2011р. не з'явився, вимоги ухвал суду від 04.04.2011р., 11.05.2011р. та 02.06.2011р не виконав, про причини неявки свого повноважного представника суд не повідомив.
Позивач належним чином був повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань 11.05.2011р., 02.06.2011р. та 15.06.2011р., про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 17, 39, 42), які були направленні на адресу позивача, вказану в позовній заяві, а саме: 23042, Вінницька область, Барський район, с. Гулі.
Нез'явлення позивача в судові засідання та ігнорування вимог ухвал суду щодо подачі доказів свідчить про навмисні дії позивача, спрямованні на затягування строків розгляду справи.
Суд наголошує на тому, що відповідно до частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
При цьому, відповідно до приписів ст.69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з у рахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд зауважує, що позивачу фактично було відомо про порушення справи та прийняття позовної заяви до розгляду, про розгляд справи, проте, останній не скористався своїми правами згідно ст.22 ГПК України, в судові засідання не з'явився, додатково витребувані судом докази не подав. За таких обставин, враховуючи присічний строк розгляду господарського спору, встановлений ст.69 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути заяву без участі позивача за нявними в матеріалах справи документами.
В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд
08 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки сільськогосподарської продукції № 2/РП, за умовами якого постачальник (позивач) зобов'зався поставити, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, в кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі та додаткових угодах до нього, які є невід'ємною частиною цього договору.
Позивач свої позовні вимоги обгрунтовує наступним.
Відповідно до пункту 2 договору № 2/РП від 08.04.08р. ціна товару, кількість, номенклатура, асортимент і загальна вартість кожної конкретної партії товару, що придбавається на умовах договору, передбачена в додатковій угоді. Ціну договору становить загальна вартість товару, що придбавається за цим договором і визначається згідно додаткових угод.
У відповідності до пункту 3 вказаного договору поставка товару здійснюється на умовах, які встановлені в додаткових угодах до договору. Постачальник зобов'язаний повідомити покупця по факсимільному зв'язку про готовність передачі партії товару протягом 1-го дня з моменту підписання додаткових угод з указівкою місцезнаходження партії товару, станції відправлення і надати копії сертифікату якості і складську квитанцію.
Покупець здійснює 100% попередню оплату товару шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця в строк 3-х банківських днів із моменту підписання договору та виставлення рахунку-фактури (п.4 договору). При цьому, товар, який надається, повинен відповідати вимогам ГОСТу й показникам, які вказані в додаткових угодах (п. 6 договору).
Згідно положень пунктів 10, 11 договору № 2/РП від 08.04.08р. додаткові угоди до цього договору, підписані уповноваженими представниками, становлять його невід'ємну частину. Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу, стаття 526 Цивільного кодексу України вказують на те, що зобов'язання мають виконуватися відповідно до умов договору, тобто до тих вимог що в ньому прописані, а також відповідно до Додаткових угод, які мали б бути укладені на його виконання.
Таким чином загальні умови договору, що прописані та погоджені сторонами, які його уклали, формують зміст правочину, який має відповідати вимогам чинного цивільного та господарського законодавства.
Однак, як вказує позивач, зміст спірного договору суперечить вимогам ст.ст. 628, 638, 669, 671 ЦК України, ст. 180, 266 ГК України, він не спрямований на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, як такий, що порушує охоронювані законом права та інтереси позивача.
Крім того, позивач зазначає, що як вбачається з оскаржуваного договору № 2/РП від 08.04.08р. його предметом є поставка сільськогосподарської продукції. Проте, зміст самого правочину в момент укладання договору не визначений.
Зокрема умовами договору визначено, що ціна договору, кількість і загальна вартість товару, умови поставки та строки оплати, якість товару визначаються додатковими угодами до договору. Однак таких за погодженням зі сторонами укладено не було, а всі зобов'язання виконувались позивачем та відповідачем по усних домовленостях та лише з посиланням на сам договір. Тобто, хоча істотні умови і погоджувались сторонами, однак суперечать зазначеним вище положенням ЦК і ГК України, так як відсутнє їх договірне вираження у формі додаткових угод до договору № 2/РП від 08.04.08р.
Таким чином, на думку позивача, зміст укладеного договору суперечить положенням ст.ст. 628, 638, 669 ЦК України, ст. 180, 266 ГК України так як не містить умов, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Така невизначеність є порушенням принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України, а саме принципів справедливості, розумності та свободи договору, оскільки кожна із сторін може тлумачити його на свій розсуд та в тому порядку, в якому їй це вигідно.
На підставі вищевикладеного позивач просить визнати договір поставки сільськогосподарської продукції 2/РП від 08.04.08р. недійсним з мотивів порушення вимог частин 1 та 5 статті 203 ЦК України -суперечливість змісту правочину та відсутність реальних наслідків, на які він був спрямований.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України).
Договір поставки підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264 - 271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За приписами частини п'ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За визначенням, що міститься в частині 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договорів, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Статтею 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначена родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 669 ЦК України вимога щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Тобто, відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, його спрямування на реальне настання правових наслідків є обов'язковою умовою, при укладання договору поставки. При цьому, відсутність даних умов на момент вчинення правочину має наслідком визнання його недійсним, оскільки в такому разі втрачається цілісність суспільних відносин між його сторонами та зміст правових наслідків, на які був спрямований договір.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2008 року між позивачем і відповідачем було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 2/РП та додаткові угоди № 1 та № 2 (а.с. 24-25), підписані сторонами та скріплені відбитками їх печаток. Вказаними додатковими угодами сторонами було визначено асортимент, кількість та вартість товару.
На виконання умови договору та додаткових угод № 1 та № 2 відповідач оплатив вартість товару на загальну суму 2 000 000 грн. 00 коп. Строк поставки зерна ріпака визначений сторонами до 10.08.2008 року (п. 4 додаткових угод №1, 2 від 08.04.2008 р.). Проте, позивач не здійснив поставку товару згідно умов договору та додаткових угод.
В зв'язку з цим 12.11.2008 року сторонами було укладено додаткову угоду № 3 (а.с. 26), підписану сторонами та скріплену відбитками їх печаток, відповідно до умов якої зобов'язання, які виникли у позивача на підставі договору повинні бути виконані останнім шляхом сплати на р/р покупця грошових коштів в розмірі 2 525 333 грн. 33 коп. в строк до 25.11.2008 року. Вказана сума включає в себе штраф та пеню.
04.08.2009 року позивачем внаслідок неможливості виконання своїх зобов'язань, визначених у додатковій угоді № 3, згідно видаткової накладної №Г-000001 від 04.08.2009 року було поставлено відповідачу 484,708 т. зерна ріпаку на загальну суму 1 211 770 грн. 00 коп. в рахунок погашення заборгованості.
05.03.2010 року сторони уклали додаткову угоду № 4 (а.с.27), підписану сторонами та скріплену відбитками їх печаток, якою визначили, що позивач здійснює виконання своїх зобов'язань шляхом повернення грошових коштів, сплачених відповідачем на рахунок позивача, у сумі 788 230 грн. 00 коп. дебіторської заборгованості та сплати 525 333 грн. 33 коп. штрафних санкцій (штраф, пеня), всього у сумі 1 313 563 грн. 33 коп., в строк до 30.06.2010 р.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Всупереч наведеним нормам позивач не довів тих обставин, на які він посилався в позовній заяві, як на підставу своїх вимог та не підтвердив їх належними доказами. Таким чином, з огляду на обставини справи, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, господарський суд Рівненської області вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, не відповідають фактичним обставинами справи та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті держмита та судові витрати на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Суддя І.Ю. Павлюк
Рішення підписане суддею "15" червня 2011 р.