Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" травня 2011 р. Справа № 5023/3437/11
вх. № 3437/11
Суддя господарського суду Інте Т.В.
при секретарі судового засідання Федорова К.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 дов.б/н від 25.03.11р. відповідача - ОСОБА_2 дов. б/н від 25.04.11р.
розглянувши справу за позовом Акціонерної компанія "Харківобленерго" м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксонн", м. Харків
про визнання правочину недійсним
Позивач, АК «Харківобленерго», звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору №7/27/04 від 27.04.09 року, укладеного між ТОВ «ЛЮКСОНН» та АК «Харківобленерго». Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому стало відомо, що ДПІ було проведено перевірку фінансово - господарської діяльності відповідача, в ході якої, ДПІ було встановлено, що відповідач не знаходиться за юридичною адресою, подана податкова звітність не була визнана ДПІ як податкова звітність, операції з придбання товару не мали реальний товарний характер, товар не перевозився і не зберігався, роботи за договором підряду не виконувались, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.
Також, в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).
Оскільки у відповідача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, первинні документи, які підтверджують правомірність формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток, необхідні для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, у зв'язку з цим всі укладені правочини вважаються нікчемними.
У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що визнання ДПІ нікчемними правочини укладені між позивачем та відповідачем може негативно вплинути на фінансово - господарську діяльність позивача, до нього можуть бути нараховані штрафні та фінансові санкції.
Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, повідомив, що виконав усі вимоги за договором №7/27/04 від 27.04.09 належним чином, в рамках діючого законодавства України. Укладений Договір відповідає вимогам діючого законодавства України, є дійсним та виконаний сторонами у повному обсязі. Виконання умов Договору без зауважень підтверджується відповідними документами, про що свідчать надані до матеріалів справи докази.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Між ТОВ «ЛЮКСОНН» та АК «Харківобленерго» був укладений договір №7/27/04 від 27.04.09 року ( далі - договір), відповідно до якого, покупець - АК «Харківобленерго» купує у продавця - ТОВ "ЛЮКСОНН" нафтопродукти, що відпускаються по одноразовим карткам (талонам) встановленого зразка на відпуск ПММ безпосередньо з автозаправних станцій, вказаних ТОВ «ЛЮКСОНН».
Загальна вартість товару, що є предметом договору №7/27/04 від 27.04.09, у відповідності до додаткової угоди від 27.12.09 до договору №7/27/04 від 27.04.09 становить 60 000 000, 00грн. (шістдесят мільйонів гривень 00 коп.), у т.ч. ПДВ - 10 000 000,00грн. та складається із вартості усіх товарів, вказаних у Специфікаціях.
Судом встановлено, що вказаний договір було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано обома сторонами.
Також, були підписані акти приймання-передачі бензину та дизельного пального.
Факт розрахунків між підприємствами підтверджується платіжними дорученнями, доданими до справи.
Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.
У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України - «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».
Також у відповідності до п. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п*ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
. Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом,такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов*язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов*язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використаннім, а покупець зобов*язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Надані до матеріалів справи документи, а саме, додаткові угоди, специфікації до договору, акти приймання-передачі талонів на бензин та платіжні доручення про оплату складені з додержанням вимог чинного законодавства та свідчать про виконання ТОВ "ЛЮКСОНН" та АК "Харківобленерго" умов спірного договору..
З огляду на викладене, суд зазначає, що договір №7/27/04 від 27.04.09р. укладений між ТОВ «ЛЮКСОНН» та АК «Харківобленерго» є дійсним, виконання його підтверджено відповідними документами, укладений з метою реального настання правових наслідків та таким, що відповідає п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, Цивільного кодексу України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням міністерства фінансів України про документальне забезпечення записів у Бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року.
За таких підстав, вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обгрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства у зв*язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 6,8,19,124,129 Конституції України, статтями 33,34,44,49,54,82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 173,179,193 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 207, 215, 216, 623, 626, 629, 712 Цивільного кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Інте Т.В.
Повний текст рішення по справі № 5023/3437/11 складено та підписано 19.05.11р.