Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" травня 2011 р. Справа № 5023/2640/11
вх. № 2640/11
Суддя господарського суду Буракова А.М.
при секретарі судового засідання Чепак А.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за дов. від 08.04.2011 року,
відповідача - не з"явився,
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чалогань ЛТД", м. Київ
до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2, м. Харків
про стягнення коштів
Товариства з обмеженою відповідальністю "Чалогань ЛТД", м. Київ (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи- підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення коштів. В обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов"язків за договором оренди №67-01/02-10а від 01.02.2010 року, з урахуванням чого просить суд стягнути з відповідача, на користь позивача заборгованість у розмірі 17998,94 грн. штрафу за прострочення сплати орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних платежів у розмірі 2331,89 грн., індексу інфляції за прострочення сплати орендної плати та комунальних та експлуатаційних платежів в розмірі 1968,84 грн., трьох процентів річних в розмірі 626,38 грн., витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. (з урахуванням наданих уточнень від 04.05.2011 року)
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.04.2011 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 04.05.2011 року о 12:00 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.05.2011 року розгляд справи було відкладено на 18 травня 2011 року о 11:45 годині.
Представник позивача у судовому засіданні на заявлених позовних вимогах наполягає у повному обсязі з урахуванням наданих уточнень та просить суд задовольнити позов з підстав викладених у позовній заяві, а також просить суд задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача, що належить йому на праві власності та забороною вчинення дій, направлені на його відчуження. Надав пояснення по суті справи.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, причини не явки у судове засідання суду не відомо, вимог попередньої ухвали суду не виконав. До господарського суду Харківської області 17 травня 2011 року повернулась ухвала від 04 травня 2011 року, з поштовою довідкою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України місцезнаходження відповідача є таким: АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до роз'яснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008р. до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, в зазначеному інформаційному листі викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.
Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також з огляду на те, сторони були попередженні про розгляд справи за наявними матеріалами у разі їх нез'явлення в засідання суду, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
01 лютого 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЧАЛОҐАНЬ ЛТД» (Позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Відповідач) було укладено договір оренди № 67-01/02-10а (надалі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору Орендодавець (Позивач) передав Орендарю (Відповідачу), а Орендар (Відповідач) прийняв у тимчасове платне користування (надалі - оренда) частину торгової площі приміщення (надалі - Об'єкт) загальною площею 105 (сто п'ять) кв. м, яке знаходиться на другому поверсі Торгівельного центру «Космос», який розташований за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд.144-Б.
Відповідно п. 3.1.1. Договору Орендна плата за користування Об'єктом оренди на місяць становила 15015,00 (п'ятнадцять тисяч п'ятнадцять гривень 00 копійок).
Пунктом 3.1.5. Договору передбачено, що Орендар (Відповідач) за кожен місяць оренди зобов'язаний вносити орендну плату не пізніше 10 (десятого) числа поточного місяця за поточний місяць.
Згідно п. 3.4.1. Договору у суму орендної плати не включалася компенсація комунальних та експлуатаційних витрат.
Відповідно до п. 3.4.2 Договору Орендар (Відповідач) зобов'язаний був компенсувати Орендодавцю (Позивачу) комунальні та експлуатаційні витрати протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання рахунку від Орендодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою врегулювання договірних відносин та погашення наявної заборгованості 18 лютого 2011 року Позивач направив Відповідачу вимогу про сплату боргу, в якій зазначено про необхідність сплатити борг у семиденний термін. Проте Відповідачем дана вимога виконана не була, сума боргу не сплачена.
Як свідчать матеріали справи, обов'язком Орендаря за Договором, згідно п. 5.2.4 Договору, є внесення орендної плату в строк до 10 (десятого) числа кожного місяця та компенсація протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня надання рахунку витрат по комунальним та експлуатаційним платежам.
Вищевказані зобов'язання за Договором Відповідачем виконувались з порушенням умов Договору, внаслідок чого виникла заборгованість Відповідача за отримані послуги.
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач 22.04.2011 р. здійснив часткову сплату заборгованості у сумі 5320,00 гривень, що зменшило заборгованість Відповідача по орендній платі за травень 2010 року, про що свідчить банківська виписка, яка міститься в матеріалах справи (а.с.50)
Таким чином, станом на 01.05.2011 р. заборгованість Відповідача становить: по орендній платі - 9695,00 грн., по компенсації комунальних та експлуатаційних витрат - 8303,94 грн.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.
Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.
Станом на момент розгляду справи, відповідач 17998,94 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати за договором оренди №67-01/02-10а від 01.02.2010 року.
Крім того, до стягнення заявлені: штраф за прострочення сплати орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних платежів у розмірі 2331,89 грн., індексу інфляції за прострочення сплати орендної плати та комунальних та експлуатаційних платежів в розмірі 1968,84 грн., 3% річних в розмірі 626,38 грн.
Відповідно до п. 6.5.6. Договору у разі прострочення сплати орендної плати та/або комунальних та експлуатаційних платежів строком більше 10 (десяти) днів від дня сплати, передбаченого п. 3.1.5. даного Договору, Орендодавець має право застосувати відносно Орендаря штрафні санкції у розмірі 10% від суми орендної плати, передбаченої в першому абзаці п. 3.1.1. цього Договору.
Сплата штрафу не звільняє Орендаря від обов'язку сплати орендної плати та/або комунальних та експлуатаційних платежів.
В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарс ького кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.2. Договору спори, за якими Сторони не дійшли згоди і які неможливо було врегулювати шляхом переговорів вирішуються у судовому порядку.
Перевіривши нарахування надані позивачем, штраф за прострочення сплати орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних платежів у розмірі 2331,89 грн., індексу інфляції за прострочення сплати орендної плати та комунальних та експлуатаційних платежів в розмірі 1968,84 грн., 3% річних в розмірі 626,38 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Крім того, позивач у судовому засіданні наполягав на наданій заяві про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача, що належить йому на праві власності та забороною вчинення дій, направлені на його відчуження.
Суд, розглянувши, вищезазначене клопотання керується ст.ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами статті 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;
- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд також приймає до уваги, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Відповідно до цього, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Обов'язок доказування та надання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем не наведено та документально не обґрунтовано наявність обставин, які можуть в подальшому утруднити виконання рішення господарського суду. За таких обставин суд відхиляє клопотання позивача про забезпечення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 526, 530, 549, 610, 611, 625, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, статтями 193,198, 217, 230, 285 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача, що належить йому на праві власності та забороною вчинення дій, направлені на його відчуження.
Позов задовольнити поністю.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_2) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧАЛОҐАНЬ ЛТД» (04123, м. Київ, вул. Бестужева, буд. 36, код ЄДРПОУ 36472501, п/р 26005010066546 в ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) заборгованість за Договором оренди № 67-01/02-10а від 01.02.2010 року у розмірі 17998,94 грн., штрафу за прострочення сплати орендної плати та компенсації комунальних та експлуатаційних платежів у розмірі 2331,89 грн., індексу інфляції за прострочення сплати орендної плати та комунальних та експлуатаційних платежів в розмірі 1968,84 грн., 3% річних в розмірі 626,38 грн., державне мито в сумі 229,26 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Буракова А.М.
Повний текст рішення по справі 5023/2640/11 складено та підписано 20.05.2011 року.