Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" травня 2011 р. Справа № 5023/1868/11
вх. № 1868/11
Суддя господарського суду Доленчук Д. О.
при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 17.03.2011 р.
1-го відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № б/н від 23.04.2011 р.
2-го відповідача - не з'явився
3-го відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом ТОВ "Юрполіс компані", м. Харків
до 1. ТОВ "Техноспецмаркетинг", м. Харків
2. ВАТ "Харківська друкарня № 2" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", м. Харків
3. ФОП ОСОБА_3, м. Харків
про визнання правочинів недійсними
В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа № 5023/1868/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрполіс компані" (позивач) до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноспецмаркетинг", 2. Відкритого акціонерного товариства "Харківська друкарня № 2" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", 3. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (відповідачі) згідно якого позивач просить суд:
- визнати правочин за договором про надання юридичних послуг недійсним;
- визнати правочин за договором оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р., укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг", недійсним.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 1-й відповідач порушує умови договору про надання юридичних послуг, та те, що укладений договір оренди нежилих приміщень № 01-02-2011 від 01.02.2011 р., укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг", суперечить діючому законодавству та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Представники позивача та 1-го відповідача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 12.05.2011 р. за вх. № Д 856, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.
2-й та 3-й відповідач про судове засідання були повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.
1-й відповідач, через канцелярію господарського суду 12.05.2011 р. за вх. № 9646, надав заяву про надіслання йому всіх процесуальних документів по справі на адресу: АДРЕСА_1, яка господарським судом задовольняється та залучається до матеріалів справи.
1-й відповідач, через канцелярію господарського суду 12.05.2011 р. за вх. № 10713, надав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів фактичного виконання умов договору оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р., яке господарським судом задовольняється та надані докази залучаються до матеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник 1-го відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, вважає, що договори були укладені згідно вимог діючого законодавства України.
3-й відповідач надав відзив на позовну заяву згідно якого просить суд відмовити ТОВ "Юрполіс компані" в задоволенні позову в частині визнання правочину за договором оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг" недійсним. Також, вказує, що сторони повністю виконують вимоги договору оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. Відповідно до умов договору ТОВ "Техноспецмаркетинг" було надано в користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для юридичної адреси, а в свою чергу ТОВ "Техноспецмаркетинг" вчасно сплачує орендну плату за даним договором.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Між ТОВ "Юрполіс компані" та ТОВ "Техноспецмаркетинг" було укладено Договір № 10/07/08/В від 08.07.2010 р. про надання юридичних послуг.
Предметом вказаного договору було те, що ТОВ "Юрполіс компані" взяло на себе зобов'язання надавати ТОВ "Техноспецмаркетинг" консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів ТОВ "Техноспецмаркетинг" в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах України.
Відповідно до матеріалів справи та пояснень 1-го відповідача вбачається, що ТОВ "Юрполіс компані" надає юридичні послуги ТОВ "Техноспецмаркетинг", за що останній сплачує ТОВ "Юрполіс компані" винагороду, розмір якої встановлюється окремо сторонами.
Суд зазначає, що вказаний договір в повному обсязі виконується сторонами та не має законних підстав для визнання його недійсним.
Також, позивач вважає, що договір оренди приміщень укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг" був укладений в супереч вимогам діючого законодавства України, не з метою здійснення господарської діяльності та не для надання 1-му відповідачу приміщень для юридичної адреси.
Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг" було укладено договір оренди приміщень № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. Предметом вказаного договору було те, що орендодавець - ФОП ОСОБА_3 надає в тимчасове користування ТОВ "Техноспецмаркетинг" нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 5,3 кв.м. За користування орендованого приміщення та надання відповідних послуг, вказаних у договорі, орендар сплачує орендодавцю орендну плату, вартість якої визначена згодою сторін з розрахунку 94,35 грн. за 1 кв.м. та складає 500,06 грн. в місяць.
Суд зазначає, що у відповідності до п. 6.1. договору договір дійсний з 01.02.2011 р. до 31.12.2012 р.
Суд зазначає, що 01.02.2011 р. відповідно до умов договору № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. було складено акт здачі-приймання в оренду приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, площею 5,3 кв.м.
Також, судом встановлено, що договір оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг" складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано двома сторонами. Сторони в повному обсязі виконують умови договору, ФОП ОСОБА_3 надано ТОВ "Техноспецмаркетинг" в користування приміщення, за що останній своєчасно сплачує орендну плату визначену в договорі сторонами.
Суд зазначає, що договір оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг" діє з 01.02.2011 р. по 31.12.2012р.
Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суд зазначає, що згідно ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржений правочин).
Згідно із частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Також, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Також, згідно ст. 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, - господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінська - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях.
Стаття 207 Господарського кодексу України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, договір про надання юридичних послуг укладений між ТОВ "Юрполіс компані" та ТОВ "Техноспецмаркетинг" та договір оренди № 01-02-2011 від 01.02.2011 р. укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Техноспецмаркетинг" є дійсним, чинним, підтверджений відповідними документами, укладений з метою реального настання правових наслідків.
За таких підстав позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Посилання позивача щодо відсутності за юридичною адресою ТОВ "Техноспецмаркетинг" не може бути прийнято судом, оскільки відсутність ТОВ "Техноспецмаркетинг" за юридичною адресою недоведена позивачем.
Суд зазначає, що відповідно наданих документів до матеріалів справи, повністю спростовується твердження позивача про відсутність ТОВ "Техноспецмаркетинг" за юридичною адресою та не виконання останнім умов договору про надання юридичних послуг.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.
Враховуючи вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та вони не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові підлягають покладенню на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 204, 215, 216, 228, 509, 526, 626, 627, 629, 759, 901, 907 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Задовольнити заяву представника 1-го відповідача про надіслання йому всіх процесуальних документів по справі на адресу: АДРЕСА_1.
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Доленчук Д. О.
Рішення підписано 17.05.2011 р.