Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" травня 2011 р. Справа № 5023/2850/11
вх. № 2850/11
Суддя господарського суду Яризько В.О.
при секретарі судового засідання Сінченко І.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов.), відповідача - ОСОБА_2 (дов.)
розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Харків
до ТОВ " НВП Спецкомплекс", м. Харків
про визнання недійсним договору
Позивач, ФО П ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВ "НВП Спецкомплекс", про визнання дійсним договору купівлі-продажу № 19/2009 від 12.05.2009р.
28.04.2011р. позивачем через канцелярію суду надана заява, в якій він зазначає, що в тексті позовної заяви допущена описка, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу № 19/2009 від 12.05.2009р., укладений між ним та відповідачем. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що договір укладений з порушенням вимог ст. 203 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що при укладанні спірного договору сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, договір укладений юридичними особами та підписаний повноважними представниками. Договір виконується обома сторонами. За таких обставин підстави для визнання договору недійсним відсутні.
Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
12 травня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позивач, покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Спецкомплекс" (відповідач, продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 19/2009.
За умовами вказаного договору відповідач зобов'язався поставити, а позивач, відповідно, оплатити товар (муку вищого ґатунку) (п.1. Договору).
У відповідності до п. 2. Договору ціна, кількість та асортимент товару вказуються в накладних на поставлений товар. Оплата товару здійснюється протягом 30 днів з моменту отримання товару (п.3. Договору).
Відповідно до п.7. Договору даний договір діє з моменту його укладання, тобто з 12 травня 2009 р., до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
За період дії договору, протягом 2010 р., відповідач поставив на адресу покупця товар (муку) на суму 15 690 (п'ятнадцять тисяч шістсот дев'яносто) гривень 00 коп. (в тому числі і ПДВ - 20%), що підтверджується наданими товарними накладними та підтверджено представниками сторін у судовому засіданні. Заборгованості позивача перед відповідачем немає, що не заперечується сторонами.
Позивач підтверджує, що на виконання умов спірного договору отримав від відповідача товар належної якості за узгодженими цінами та використав його в подальшому у власній господарській діяльності, для виробництва макаронних виробів.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони досягли згоди з істотних умов щодо передачі, прийняття та оплати за товар.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Умови, викладені в спірному договорі були визначені та погоджені сторонами. Вказані договори містять умови про предмет, ціну та строк його дії (умови, що є обов'язковими згідно ст. 180 ГК України), та інші умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства.
Письмова форма договору, яка встановлена для договорів між суб"єктами підприємницької діяльності, сторонами дотримана.
Як було доведено представником відповідача у судовому засіданні та знайшло своє відображення у наданих до матеріалів справи письмових доказах, спірний договір було складено згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та підписано уповноваженими представниками юридичних осіб, первинні документи, що були оформлені сторонами у процесі виконання договорів були оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення Міністерства Фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 р.).
Таким чином, суд дійшов висновку, що правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів купівлі-продажу, а зміст вказаного договору не суперечить діючому законодавству України, немає і підстав недійсності та нікчемності спірного договору, крім того даний договір не порушує публічний порядок та був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не наведено жодної обставини, за якої спірний договір може бути визнаний недійсним, судом також при розгляді справи не встановлені обставини, які б свідчили про недійсність спірного договору.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги нормативно та документально не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Яризько В.О.
Повний текст рішення підписаний 12.05.2011р.