Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
10 червня 2011 р. № 2-а- 1741/11/2070
Харківський окружний адміністративний суд
в складі головуючого -судді Білової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ус Л.М.,
за участю представників: позивача -ОСОБА_1, відповідачів -Мажуліна В.С., Данільченка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій та бездіяльності незаконними, стягнення сум, -
ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
- визнати незаконними дії Харківського прикордонного загону щодо нарахування та виплати суми грошової компенсації замість речового майна;
- зобов'язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України виплатити гроші у вигляді доплати до грошової компенсації замість речового майна у розмірі 680,12 грн., рівноцінної та повної компенсації втрат доходів від стягнення у розмірі 524,23 грн. окремо по кожній сумі, та стягнути на користь позивача з Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України зазначені суми;
- зобов'язати Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України виплати позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації замість речового майна терміном 3 місяця 8 днів у розмірі 6890,54 грн.;
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України перерахувати на рахунок Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України грошову суму у розмірі 6890,54 грн.;
- стягнути на користь позивача з Харківського прикордонного загону зазначену суму;
- відшкодувати моральну шкоду в розмірі задоволеної вимоги про стягнення коштів;
- стягнути з відповідачів грошові суми у розмірі 234,11 грн. за сплату за інформаційні послуги Головного управління статистики в Харківській області та 6,00 грн. за послуги банку.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
ОСОБА_4 проходив військову службу з 03.02.1993 року по 09.06.2010 рік в Харківському прикордонному загоні на різних посадах у Державній прикордонній службі України і знаходився на речовому забезпеченні в Харківському прикордонному загоні. Після звільнення з лав Державної прикордонної служби України позивач отримав грошову компенсацію за речове майно в сумі 2970,89 грн. в Харківському прикордонному загоні з порушенням терміну розрахунку, передбаченого чинним законодавством на 3 місяці 8 днів. Позивач вважає, що, відповідно до довідки про заборгованість, виданої начальником речової служби тилу, майором Ю.В. Пеньковим, сума компенсації має складати 3494,89 грн., а не 2970,66 грн., також, позивач вважає, що ціни, вказані у довідці занижені, в обґрунтування чого надав довідку з Головного управління статистики. На думку позивача, Харківський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України зобов'язаний виплатити суму середнього заробітку за період затримання виплати грошових коштів.
Представниками відповідачів, Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України та Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в ході судового розгляду справи були надані письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
На спірні відносини не можуть поширюватися норми Кодексу законів про працю України, якими позивач частково обґрунтовує свої вимоги, оскільки зазначені відносини врегульовані спеціальним законодавством. На думку відповідачів, при виплаті ОСОБА_4 грошової компенсації замість речового майна відповідачами дотримано вимоги діючого законодавства щодо порядку її розрахунку та розміру здійсненої виплати.
Представник позивача - ОСОБА_4 ОСОБА_1. - в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача - Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мажулін В.С.- в судовому засіданні підтримав надані заперечення та просив відмовити в задоволені позову.
Представник відповідача - Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Данільченко О.О.- в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, підтримавши надані раніше заперечення, просив відмовити в задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
Позивач, ОСОБА_4, проходив військову службу у Харківському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України з 03.02.1993 року.
09.06.2010 року наказом начальника Харківського прикордонного загону № 192-ос ОСОБА_4 був звільнений в запас Збройних Сил України за віком із правом носіння військової форми одягу на підставі рапорта позивача від 02.06.2010 року.
Згідно службової записки № 39 начальника речової служби тилу майора Пенькова Ю.В., наданої позивачу 17.09.2010 року, грошова компенсація замість належного до видачі речового майна позивача складає 3494,89 грн.
Як встановлено судом з видаткового касового ордеру серії 01АААЛ № 548977 (а.с. 87), позивач 22.09.2010 року отримав грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 2970,66 грн., за відрахуванням прибуткового податку з громадян в розмірі 15 % від нарахованої до виплати суми в розмірі 3494,89 грн.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу порядку розрахунку та виплати позивачу вказаної компенсації замість не отриманого речового майна, а також права на отримання позивачем середнього заробітку за період з часу звільнення позивача зі служби (09.06.2010 р.) до часу фактичної виплати зазначеної компенсації (22.09.2010 р.).
Суд зазначає, що спеціальними законами, що регулюють порядок прийняття, проходження та звільнення з військової служби, є Закон України “Про Збройні сили України” від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-ХІV.
Згідно з ч. 1, 2 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Вказаними законами врегульовані питання порядку грошового забезпечення військовослужбовців та отримання ними компенсаційних виплат, право на які виникло у зв'язку з проходженням військової служби.
У розумінні пункту 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші Закони України з питань проходження військової служби у відповідних військових формуваннях та правоохоронних органах, а також прийняті відповідно до них акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що правовою основою діяльності Державної прикордонної служби України є Конституція України, Закон України "Про державний кордон України", цей Закон, інші закони України, видані на їх виконання акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, правове регулювання відносин між державою та громадянином у зв'язку з виконанням ним конституційного обов'язку щодо військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", Положеннями про проходження військової служби для відповідних категорій військовослужбовців, Статутами Збройних Сил України тощо.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, суд прийшов до висновку, що дія Кодексу законів про працю України не поширюється на правовідносини щодо проходження військової служби, зокрема, при визначенні розміру та порядку отримання компенсаційних виплат у зв'язку з такою службою. При цьому військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з військовими частинами, а проходять особливий вид публічної служби, перебуваючи на державному забезпеченні.
З огляду на зазначене, положення ст. 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати підприємством, установою, організацією працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, на які посилається позивач, не поширюються на правовідносини ОСОБА_4 з Харківським прикордонним загоном щодо проходження позивачем військової служби.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за період з часу звільнення зі служби до часу виплати йому компенсації замість не отриманого речового майна.
Щодо вимог позивача щодо виплати йому індексації грошової компенсації замість не отриманого речового майна судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Згідно з положеннями п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.03 № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер та грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно із законодавством військовослужбовці отримують грошове забезпечення, структуру якого визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Крім того, структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців упорядковано постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.07 р. № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Згідно з нормами вищезазначених актів законодавства компенсація за неотримане речове майно до грошового забезпечення військовослужбовця не входить.
Оскільки грошова компенсація замість не отриманого речового майна особі, яка звільнена з військової служби з правом носіння військової форми одягу, не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, є разовою виплатою та не має постійного характеру, тому дана виплата не відноситься до грошових доходів населення та постійних компенсаційних виплат, які за законом підлягають індексації.
Отже, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо виплати йому індексації грошової компенсації замість не отриманого речового майна задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь суми податку, утриманого з суми компенсації замість не отриманого ним речового майна, яка була виплачена позивачу після звільнення його з військової служби, судом встановлено наступне.
Згідно з п.24 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 № 727, військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку з правом носіння форми одягу, може видаватися за їх згодою речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або виплачується грошова компенсація. Військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, який минув з дня виникнення права на отримання майна до дати закінчення контракту, або видається інше речове майно на суму грошової компенсації.
Згідно з п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", який був чинним на момент виникнення спірних відносин, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Позивач на момент отримання суми компенсації не мав статусу військовослужбовця, оскільки був звільнений у запас.
При цьому нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" не передбачено звільнення від оподаткування податком з доходів фізичних осіб грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних особами у зв'язку з проходженням військової служби.
Отже, утримання податку з доходів фізичних осіб з суми компенсації замість не отриманого позивачем речового майна, яка була виплачена позивачу після звільнення його з військової служби, є таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства в сфері оподаткування доходів фізичних осіб та є правомірним. Дана позиція викладена також у роз'ясненнях Державної податкової адміністрації України від 12.10.2010 № 12933/5/17-0716, направлених Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Що стосується виплати позивачу різниці між вартістю предметів не отриманого військового речового майна, за які йому виплачено компенсацію, та середніми споживчими цінами по Харківській області на товари широкого споживання (одяг, взуття та білизну), зазначеними у додатках до листа Головного управління статистики у Харківської області від 02.09.10 № 12-25/560, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошова компенсації за не отримані предмети речового майна визначається в розмірі їх вартості.
Як встановлено судом з наданих представником першого відповідача первинних документів - накладних (вимог) на отримані предмети речового майна, вартість таких предметів при розрахунку суми компенсації позивачу була здійснена виходячи саме з цін закупівлі майна Харківським прикордонним загоном.
Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача - Харківського прикордонного загону, перерахунку вартості предметів речового майна після їх оприбуткування не проводилось, вартість предметів військового спецодягу визначалася за результатами відповідних процедур закупівель, передбачених законодавством про державні закупівлі.
Таким чином, визначення вартості предметів речового майна, за які виплачено компенсацію позивачу, була визначена саме виходячи з вартості такого майна, по якій відповідне майно рахується в обліку Харківського прикордонного загону на день звільнення позивача з військової служби.
З огляду на зазначене, судом не встановлено порушень прав позивача при здійсненні розрахунку суми компенсації за не отримане речове майно.
Суд не вважає належним доказом заявлених позовних вимог дані довідки з Головного управління статистики у Харківської області щодо середніх по області цін на певні групи товарів, оскільки, діючим законодавством не передбачено врахування таких показників при здійсненні розрахунку суми компенсації за неотримане речове майно.
Отже, вимоги позивача щодо виплати позивачу різниці між вартістю предметів не отриманого військового речового майна, за які йому виплачено компенсацію, та середніми споживчими цінами по Харківській області на товари широкого споживання задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про відшкодування йому моральної шкоди, суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимог про визнання неправомірними дій відповідачів та стягнення коштів. Оскільки судом не встановлено неправомірності таких дій та підстав для стягнення коштів, тобто не встановлено порушень прав позивача, відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди. Крім того, позивачем не визначено, в чому полягає моральна шкода, завдана відповідачами, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується. Так само не підлягають задоволенню й вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів грошових сум у розмірі 234,11 грн. за інформаційні послуги Головного управління статистики в Харківській області та 6,00 грн. за послуги банку, як необґрунтовані.
Згідно зі ст.71 КАС України сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій та бездіяльності незаконними, стягнення сум - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 15 червня 2011 року.
Суддя Білова О.В.