33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"07" червня 2011 р. Справа № 5019/653/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Савченко Г.І.
судді Тимошенко О.М. ,судді Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Яковлєв Д.В.
за участю представників сторін:
Від позивача - не з"явився
Від відповідача - представник ОСОБА_1 дов.,б/н., від 01.01.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу "Рівненської кондитерської фабрики" на рішення господарського суду Рівненської області від 12.04.11 р. у справі № 5019/653/11 (суддя Павлюк І.Ю. )
за позовом Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3
до Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу "Рівненської кондитерської фабрики"
про стягнення в сумі 14 660 грн. 55 коп. заборгованості по розрахунках, пені, 3% річних та збитків, завданих внаслідок інфляції
Рішенням господарського суду Рівненської області від 12 квітня 2011 року у справі №5019/653/11 позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу «Рівненська кондитерська фабрика», яке знаходиться в м.Рівне, вул.Хмільна,30 (код ЄДРПОУ 00382214) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, який проживає в АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 13 280 грн.00 коп. заборгованості по розрахунках за отриманий товар, 415 грн. 94 коп. збитків завданих внаслідок інфляції , 94 грн. 96 коп. 3% річних, 137 грн. 90 коп. витрат по сплаті державного мита та 222 грн. 00 коп. плати за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.
В частині стягнення 490 грн. 83 коп. пені в позові відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням Відповідач Акціонерне виробничо-комерційне товариство відкритого типу "Рівненської кондитерської фабрики" подав подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області - скасувати.
Вважає, що місцевим господарським при прийнятті оскаржуваного рішення, були не вірно застосовані норми матеріального права та не повно з"ясовані обставини, що мають значення для справи.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що:
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
В ст. 11 ЦК України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, укладений позивачем і відповідачем на підставі видаткової накладної від 27.12.2010 р. №59 В ній товару (тобто предмет правочину), ціна, загальна ціна товару, тобто є всі істотні умови, по яких досягнуто сторонами письмової згоди за цим правочином.
Крім того, вказує, що при підписанні видаткової накладної від 27.12.2010 р. №59, він своїм підписом та печаткою підтвердив своє погодження саме із отриманою кількістю, асортиментом та ціною товару.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції в своєму рішенні спирався на норми ст. 712 ЦК України, щодо договору постачання. Проте, між сторонами виникли позадоговірні відносини, оскільки договору укладено не було. Посилання в накладні на договір також відсутні.
Посилається на те, що частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В апеляцій ній скарзі зазначає, що не згідний з позицією суду першої інстанції щодо нарахування 3% річних та інфляції з огляду на таке:
У видаткові накладній від 27.12.2010 р № 59 відсутній строк виконання зобов'язання щодо сплати за товар. Куруючись ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням. Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків
Вказує, що строк виконання зобов'язання щодо оплати товару у відповідача мав настати після спливу семиденного строку з дня отримання вимоги про сплату за товар.
Позивач не надіслав претензію з вимогою про сплату у визначений строк, тому момент оплати не визначений та відповідно день прострочення визначити неможливо.
Відповідно до норм ЦК України, нарахування починаються з наступного дня невиконання зобов'язання.
В судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача не з"явився. Подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того подав клопотання про розгляд апеляційної без його участі.
Судова колегія задоволила дане клопотання, отже немає підстав для відкладення розгляду справи. Матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.
СПД - фізична особа ОСОБА_3 (позивач) згідно накладної №59 від 27.12.2010р. передав АВК ТВТ "Рівненська кондитерська фабрика" (відповідач) товар - сироватку суху на загальну суму 13 280 грн. 00 коп., що стверджується підписами СПД - фізичної особи ОСОБА_3 та уповноваженої особи АВК ТВТ "Рівненська кондитерська фабрика" та відбитками печаток сторін на вищевказаній накладній. За отриманий товар відповідач не розрахувався.
Судова колегія встановила що, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар (сироватка суха) становила 13 280 грн. 00 коп., що підверджується матеріалами справи.
Крім того, за несвоєчасне виконання зобов'язання позивач нарахував 490 грн. 83 коп. пені за період з 28.12.2010р. по 24.03.2011р.
На підставі ст.625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував 94 грн. 96 коп. 3% річних за період з 28.12.2010р. по 25.03.2011р та 415 грн. 94 коп. збитків, завданих внаслідок інфляції, за період січень - березень 2011р.
Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Отже, АВК ТВТ "Рівненська кондитерська фабрика" згідно з накладною прийняло товар і між сторонами існують договірні правовідносини поставки в силу закону.
За договором поставки (ст.712 ЦК України) продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.692 ЦК України).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).
Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду перевіривши матеріали справи дійшла до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу стверджуються накладною, іншими матеріалами справи і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 509, 526, 639, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст. 173, 193 Господарського кодексу України.
Разом з тим, вимога позивача в частині стягнення 490 грн. 83 коп. пені не підлягає задоволенню, як надумана, з огляду на наступне. Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1, 4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, - за прострочення грошового зобов'язання кредитор вправі нараховувати пеню лише на підставі угоди, в узгодженому сторонами розмірі, який, однак, - не повинен перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами письмовий договір не укладався, порядок нарахування та розмір пені сторонами не узгоджувався, поставка товару відбувалася на підставі накладної №59 від 27.12.2010р., а відтак у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені.
В частині стягнення 490 грн. 83 коп. нарахованої пені, на підставі ст.33 ГПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку у відмовленні.
Заперечуючи позовні вимоги в частині 415 грн. 94 коп. збитків, завданих внаслідок інфляції та 94 грн. 96 коп. 3% річних, відповідач у відзиві на позов зазначає, що у правовідносинах між позивачем та відповідачем щодо поставки тавру згідно накладної №59 від 27.12.2010р. неможливо встановити строк виконання зобов'язання, оскільки відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Позивач жодної вимоги чи претензії до відповідача не виставляв, а відтак, відповідач вважає, що у СПД-фізичної особи ОСОБА_3 немає законних підстав для стягнення з АВК ТВТ "Рівненська кондитерська фабрика" збитків, завданих внаслідок інфляції та 3% річних.
Проте, позиція відповідача спростовується наступним. Статтею 692 ЦК України (встановлює строк виконання зобов'язання по оплаті товару за договором купівлі-продажу (поставки)), яка є спеціальною по відношенню до ст.530 ЦК України, якою встановлено загальний строк (термін) виконання зобов'язань, встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Оскільки договором між сторонами або актами цивільного законодавства інший строк оплати товару не встановлений, відтак відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав товар відповідачу 27.12.2010р., таким чином, 28.12.2010р. у останнього виникло зобов'язання оплатити отриманий товар. Не оплативши 28.12.2010р. товар, вбачається, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання. З врахуванням ч.2 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, вбачається, що нараховані позивачем 415 грн. 94 коп. збитків, завданих внаслідок інфляції за період січень-березень 2011р. та 94 грн. 96 коп. 3% річних за період з 28.12.2010р. по 25.03.2011р. є обгрунтованими.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Всупереч вимог ст. 33 ГПК України відповідачем не було надано суду першої інстанції доказів, які б спростовували відсутність боргу перед позивачем, а тому вимога позивача була задоволена.
На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи Відповідача викладені у апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, місцевим господарським судом повністю з"ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного виробничо-комерційного товариства відкритого типу "Рівненської кондитерської фабрики" на рішення господарського суду Рівненської області від 12 квітня 2011 року по справі №5019/653/11 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 12 квітня 2011 року по справі №5019/653/11 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5019/653/11 повернути в господарський суд Рівненської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Грязнов В.В.