33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"16" травня 2011 р. Справа № 5019/135/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Грязнов В.В. ,судді Савченко Г.І.
при секретарі Яковлєв Д.В.
за участю представників сторін:
від позивача - Кавлюк О.В.
від відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Кредитної спілки "Рівненщина" на рішення господарського суду Рівненської області від 10.03.11 р. у справі № 5019/135/11
за позовом Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "Крона" в особі Рівненської філії
до Кредитна спілка "Рівненщина"
про стягнення в сумі 15 369 грн. 97 коп.
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2011 року у складі колегії замінено суддю Дужича С.П. суддею Савченком Г.І.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.03.11 року у справі № 5019/135/11 (суддя Войтюк В.Р.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Кредитної спілки "Рівненщина" на користь Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Крона" 4 622 грн. 31 коп. пені, 1 599 грн. 19 коп. 3% річних та 3 731 грн. 44 коп. інфляційних, 99 грн. 53 коп. витрат по держмиту та 152 грн. 82 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу. У стягненні 5 417 грн. 03 коп. пені відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності за неможливість його виконання, та на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов'язання має місце, то вимога позивача є обґрунтованою і підлягає виконанню. В частині стягнення пені судом враховано положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та задоволено вимоги частково.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить останнє скасувати з викладених у скарзі підстав та прийняти новий судовий акт, яким скасувати рішення суду першої інстанції. Зокрема апелянт зазначає, що на його думку суд неправильно застосував норми матеріального права щодо строку виконання зобов'язання, а саме ст.ст. 530 та 526 ЦК України, тобто суд не зважив на об'єктивну неможливість, внаслідок дії третіх осіб, виконати зобов'язання по сплаті.
В судове засідання явку представника відповідач не забезпечив. Про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції адресатам.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими. Зокрема наголошує, що відповідач не надав жодних доказів, існування фактів, що свідчили б про неможливість чи заборону розрахунку з контрагентами.
В судовому засіданні представник позивача підтримав викладені у відзиві на апеляційну скаргу заперечення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
З огляду на те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Рівненської області від 10.03.11 року у справі № 5019/135/11 залишити без змін виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 03 березня 2009 року було укладено Договір строкового депозитного вкладу № 479, згідно якого вкладник (позивач) розмістив на депозит грошові кошти у сумі 80 000 грн. 00 коп. за ставкою 16 % річних строком до 26 червня 2009 року.
Строк дії договору продовжувався до 28 грудня 2009 року на підставі додаткової угоди до договору № 1 від 16 червня 2009 року та до 29 березня 2010 року на підставі додаткової угоди до договору № 2 від 28 грудня 2009 року.
Строк дії договору, з урахуванням додаткових угод, закінчився 29.03.2010 року. Однак, відповідач здійснив частковий розрахунок за договором № 479 від 03.03.2009 р. у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 80 000 грн. 00 коп. та заборгованість по сплаті відсотків в сумі 8 843 грн. 70 коп., всього 88 843 грн.70 коп.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 03.08.2010 року у справі № 20/100, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2010 року, вказану заборгованість в сумі 88843,70 грн., 3 565 грн. 21 коп. пені та 522 грн. 80 коп. 3 % річних за період з 30 березня 2010 року по 09 червня 2010 року стягнуто на користь Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Крона" в особі Рівненської філії.
Згідно ст. 173 ГК України: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України -застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 5.3. Договору визначено, що у випадку несвоєчасного перерахування з вини спілки суми вкладу чи сум процентів на поточний рахунок вкладника, спілка сплачує пеню з розрахунку 0,1 % від несвоєчасно перерахованої суми за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Враховуючи викладене, позивачем нараховано пеню за період з 10 червня 2010 року по 30 вересня 2010 року в сумі 10 039 грн. 34 коп.
Згідно частини 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений в законі може бути збільшений у договорі.
Колегія суддів зазначає що відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" № 01-8/211 від 07.04.2008р. передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, а тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України.
Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру стягнення пені в сумі 4 622 грн. 31 коп., враховуючи положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже вимога позивача про стягнення 3% річних в сумі 1 599 грн. 19 коп. та 3 731 грн. 44 коп. втрат від інфляції, нарахованих за період з 18 листопада 2009 року по 16 грудня 2010 року, є обґрунтованою, оскільки як вбачається з матеріалів справи несвоєчасне виконання грошового зобов'язання має місце.
Посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було враховано об'єктивну неможливість виконання відповідачем зобов'язань внаслідок дії третіх осіб, судом до уваги не приймається, оскільки відповідач ні суду першої інстанції ні апеляційному суду не надав доказів існування будь-яких перешкод внаслідок дії третіх осіб.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 10.03.11 року у справі № 5019/135/11 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Викладені в апеляційній скарзі інші обставини не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -
1. В задоволенні апеляційної скарги Кредитної спілки "Рівненщина" від 28.03.2011 року № 04-02/66 відмовити.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 10.03.11 року у справі № 5019/135/11 залишити без змін.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Рівненської області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Савченко Г.І.