33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"31" травня 2011 р. Справа № 14/23-10
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Савченко Г.І.
судді Тимошенко О.М. ,судді Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Яковлєв Д.В.
за участю представників сторін:
Від позивача - підприємець ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, дов.б/н., від 05.05.2011 року; представник ОСОБА_3 дов.б/н., від 05.05.2011 року.
Від відповідача - представник ОСОБА_4 дов.б/н., від 11.02.2010 року; представник ОСОБА_5 дов.б/н., від 09.02.2010 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 02.03.11 р. у справі № 14/23-10 (суддя Мельник П.А. )
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_1
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7
про стягнення в сумі 5 526 284 грн. 62 коп.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 02 березня 2011 року у справі №14/23-10 відмовлено фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 в позові про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 5 526 284 грн. 62 коп. заборгованості з наданої фінансової допомоги за договором позики від 01.12.2003 року.
Позивач подав апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати, позов задоволити. Вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Зокрема посилається на наступні обставини.
На підтвердження укладення договору позивачем до матеріалів справи було надано копії та оригінали платіжних доручень, які підтверджують факт перерахування коштів по договору зворотньої фінансової допомоги №1 від 01.12.03р. та договору №1 від 01.12.06р., оригінали та копії виписок банку, які підтверджують факт проходження даних сум по банківському рахунку позивача та перерахування їх на рахунок відповідача. Крім того, в судовому засіданні відповідач отримання зворотньої фінансової допомоги не заперечував та на протязі всього розгляду справи намагався суду довести факт проведення розрахунків за отриману фінансову допомогу, зокрема, до свого відзиву відповідачем було надано копії видаткових накладних, на підставі яких, відповідачем нібито було передано позивачу ТМЦ на суму отриманої зворотно-фінансової допомоги. В подальшому, відповідач від цих документів відмовився, оскільки позивачем було доведено факт їх фальсифікації. В подальшому, на підтвердження проведення розрахунків, відповідачем до матеріалів справи було надано Акт звірки взаєморозрахунків, станом на 03.06.10, відповідно якого останній підтвердив, що він отримав кошти в сумі 3689244,00грн., при цьому розрахувався з позивачем шляхом видачі йому готівкових коштів на підставі видаткових касових ордерів.
При цьому, на вимогу суду щодо надання видаткових касових ордерів та залучення їх копій до матеріалів справи, останнім, замість зазначених документів, було надано Акт від 30.04.10, згідно якого було пошкоджено документацію, в тому числі прибуткові та видаткові ордери ПП «Едельвейс і К»та ФОП ОСОБА_7 При цьому, звертає увагу суду на те, що даний Акт підписаний працівниками ПП «Едельвейс і К» без участі представників КП «Вінницяоблводоканал», що ставить під сумнів факт знищення зазначених в Акті документів.
За таких обставин, не зрозуміло, на підставі яких документів відповідачем було складено Акт звірки розрахунків станом на 03.06.10, якщо всі видаткові касові ордери були знищені, як стверджує відповідач 30.04.10.
Даним обставинам судом взагалі не надано жодної правової оцінки, що свідчить про неповноту та необ'єктивність розгляду даної справи.
Факт перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 3682874,00грн. також підтверджується Висновком №1334 судово-економічної експертизи по справі №14/23-10, яка була проведена в рамках господарської справи, якою встановлено, що за результатами дослідження виписок банку по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період 2005-2008 роки 95,89 % отриманих коштів від реалізації товарів (робіт, послуг) СПД ОСОБА_1 було перераховано суб'єктам підприємницької діяльності з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 1 від 01.12.03»та «Надання зворотньої безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору № 1 від 01.12.06 року», в т.ч. ФОП ОСОБА_7 в сумі 3682874,00 грн.
3 огляду на викладене, позивачем належними доказами підтверджено існування між сторонами правовідносин щодо надання ФОП ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_7, який є відповідачем у справі позики на підставі договорів зворотної безвідсоткової фінансової допомоги №1 від 01.12.03 та№ 1 від 01.12.06 років.
За таких обставин, висновок суду щодо недоведеності тверджень позивача про надання відповідачу позики в заявленій сумі спростовується вище наведеним. При цьому, слід зазначити, що судом не взято до уваги наступне:
Так, між позивачем та відповідачем було укладено договори зворотньої фінансової допомоги №№1,1 від 01.12.03 та 01.12.06 відповідно. Наявність даних договорів підтверджується тим, що при здійснені перерахування коштів позивачем в установах банків до платіжного доручення обов'язково надавались для огляду договори, які підтверджують підстави перерахування коштів. Дані договори зберігались в офісі відповідача, що в подальшому, в результаті розриву стосунків між позивачем та відповідачем, останньому надало можливість не повернути їх примірники позивачу та стверджувати в суді про їх відсутність.
З огляду на вище викладене, навіть за умови відсутності договорів зворотньої фінансової допомоги, правовідносини щодо надання фінансової допомоги між позивачем та відповідачем існують, так як, позивач дані кошти в сумі 3682874,00 грн. передав, а відповідач дану суму коштів прийняв, що узгоджується з нормами ст. 11 ЦК України, яка зазначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За правилами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти і позичальник зобов'язується повернути суму позики. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилом статті 1049 ЦК України в разі, якщо строк повернення позики не встановлений або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин, доводи суду стосовно форми договору не можуть бути враховані, оскільки недотримання сторонами договору позики вимог статті 1047 ІДК України щодо обов'язкової письмової форми, не має наслідком його недійсність і породжує правові наслідки, які встановлені статтею 218 цього Кодексу. Дана позиція викладена в Постанові ВГСУ від 30.10.06 у справі № 13/171-06.
Суд в своєму рішенні (стор. 3) зазначає, що «укладені в усному порядку договори позики (зворотноьої фінансової допомоги) від 01.12.03 та від 01.12.06 є фактично неукладеними, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, з підстав того, що за своїм змістом вони не є договорами позики у відповідності до ст.1047 ЦК України, що проаналізовано при розгляді позову. В такому випадку, в силу ст.10 ГПК України, спір, що виник при укладенні згаданих господарських договорів, міг би бути переданий до господарського суду.»
Дані висновки суду є незрозумілими та суперечливими, оскільки, висновок суду щодо того, що «договори, укладені в усному порядку є фактично неукладеними», не відповідають п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.09 № 9, в якому зазначено, що неукладеними є правочини (договори) в яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення, зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину, необхідна його передача.
Так, у відповідності до норм ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. Так як, позивачем на підтвердження укладення договору позики до матеріалів справи були надані платіжні доручення та виписки банків, відповідно яких, останній перераховував зворотню фінансову допомогу відповідачу, висновок суду щодо неукладеності договорів позики є хибним.
Крім того, висновок суду що дані договори за своїм змістом не відповідають договорам позики суперечать попередньому висновку суду щодо їх неукалденості, оскільки їх відсутність не дає можливості взагалі визначити їх зміст.
Також, не зрозумілий висновок суду щодо застосування ст.10 ГПК України, оскільки посилання суду на дану статтю фактично змушує сторони звертатися до суду з невизначеним позовом.
Суд в своєму рішенні зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази про направлення вимоги про повернення коштів, що є обов'язковою умовою, згідно ч.2 ст.1049 ЦК України, визначення терміну їх повернення, якщо договором такі вимоги не встановлені. Будь-яких вимог, тим більше письмових на адресу відповідач, як вбачається з матеріалів справи не надходило.
Дані висновки суду є хибними та свідчать про те, що суд, приймаючи рішення, взагалі не надавав оцінку наявним в справі доказам, а даний висновок зробив тільки на підставі відзиву відповідача від 26.01.10.
Так, дані висновку суду спростовуються доданими до позовної заяви копією вимоги від 02.12.08 № 34 з доказами її направлення в адресу відповідача, а також 09.04.10 позивачем до матеріалів справи на вимогу суду було надано оригінали документів, в тому числі і оригінал доказів направлення вимоги, про що свідчить відмітка господарського суду Вінницької області на заяві позивача від 04.02.10 № 6.
Враховуючи, що в матеріалах справи містяться первинні документи, що підтверджують факт перерахування позивачем зворотноьої фінансової допомоги, який не спростовується відповідачем, а також наявність в матеріалах справи вимоги від 02.12.08 № 34 про повернення боргу з доказами її направлення відповідачу, вважає, що вимоги позивача щодо сплати боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції узгоджуються з вимогами ст.ст.530,625 ЦК України та є правомірними, а висновки суду щодо безпідставності даних вимог є хибними та не обгрунтованими.
Суд в своєму рішенні зазначив, що матеріалами справи встановлено, що 28.12.10 КНДІСЕ (Вінницьке відділення) склав Висновок №1334 судової економічної експертизи по господарській справі №14/23-10, у якому вказав що, «... як випливає з наданих на дослідження актів документальних перевірок ФОП ОСОБА_7 поворотна фінансова допомога знайшла своє відображення в обліку у ФОП ОСОБА_7 і порушень в обліку, ревізорами не встановлена. За даними актів перевірки, заборгованість СПД ОСОБА_7 перед суб'єктами підприємницької діяльності, які надавали поворотну безвідсоткову фінансову допомогу відсутня...».
Отже, висновок суду щодо відсутності заборгованості відповідача перед позивачем грунтується лише на Висновку № 1334 судової економічної експертизи від 28.12.10, який в своїх дослідженнях дає оцінку Акту перевірки. При цьому, слід зазначити, що у відповідності до ухвали господарського суду Вінницької області від 09.06.10 у даній справі, про призначення експертизи, судом питання щодо дослідження Акту перевірки ДПІ у м. Вінниця від 23.04.10р. № 811/17/НОМЕР_1 не ставилося. А висновок експертизи щодо відсутності кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем, які ґрунтуються лише на висновках акту, без дослідження первинних документів, які підтверджують проведення розрахунків, не відповідає вимогам п. 127,128 Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз», затвердженої Наказом Мінюсту України від 08.10.98р. № 53/5, якими визначено, що «...головним завданням дослідження бухгалтерського обліку є установлення документальної обґрунтованості відображення в обліку грошових коштів...»Тобто, з огляду на викладене, висновки бухгалтерської економічної експертизи зобов'язані були ґрунтуватись на досліджених первинних бухгалтерських документах, а не на висновках акту ДПІ, які зроблені, навіть, без посилань на первинні бухгалтерські документи, а додатки до Акту перевірки не містять реєстру первинних документів, на підставі яких був зроблений висновок ДПІ про відсутність кредиторської заборгованості ФОП ОСОБА_7 перед ФОП ОСОБА_1
З огляду на вище викладене, суд, встановлюючи факт відсутності кредиторської заборгованості ФОП ОСОБА_7 послався на Висновок експертизи, як на єдиний доказ, при цьому, не застосував норми ст.42 ГПК України, якою передбачено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами ст.43 ГПК України.
Ст.43 ГПК України встановлено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. При цьому, суд не дає оцінки тому, що відповідач жодних належних доказів (первинних бухгалтерських документів), в розумінні ст.34 ГПК України, щодо проведення розрахунків з позивачем до матеріалів справи не надає.
Суд, приймаючи Акт перевірки ДПІ у м. Вінниця, як доказ проведення розрахунків, порушує вимоги ст.35 ГІЖ України, яка містить присічний перелік підстав звільнення від доказування.
В силу ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 "Про судове рішення", обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Всупереч вищевикладеним нормам права, суд, відмовляючи в позові з підстав відсутності договорів, не дає оцінки доказам перерахування позивачем коштів відповідачу в сумі 3682874,00 грн., які підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та Висновком експерта (стор .21), не застосував до даних правовідносин норми права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, зокрема норми ст.1212 ЦК України. Так, ст.1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Однак, за договором позики допускається одержання процентів (ст.1048 ЦК України), в той же час, при наданні поворотної фінансової допомоги кошти перераховуються у користування на певний проміжок часу на безпроцентній основі.
Поряд з цим, Цивільним кодексом України не встановлено тотожності понять "договір позики" та "правовідносини з надання поворотної фінансової допомоги". Водночас, і в Господарському кодексі України відсутнє визначення інституту "поворотна фінансова допомога". Вказана правова конструкція існує в податковому законодавстві, вочевидь, для встановлення об'єкта оподаткування (в силу того, що існує ще й безповоротна фінансова допомога - 1.22.1. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Матеріали господарської справи договорів позики не місять, суд, повинен був застосувати інші норми права, а саме, ст.1212 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, яке означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи договорів позики, на які є посилання в платіжних дорученнях, наданих позивачем, перераховані позивачем кошти в сумі 3682874,00 грн. підлягають поверненню відповідачем на підставі норм ст.1212 ЦК України.
Як свідчать матеріали справи, спір між сторонами у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем не була повернута поворотна фінансова допомога у розмірі 3682874,00грн., перерахована відповідно до платіжних доручень, наданих до матеріалів справи, а зобов'язання, відповідно, у відповідача сплати зазначених грошових коштів виникло після спливу семиденного строку з дня пред'явлення Вимоги № 34 від 02.12.08р. про його оплату, згідно з приписами частини другої ст.530 ЦК України, якою встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач заперечує доводи апеляційної скарги, з підстав викладених в оскаржуваному рішенні та у відзиві на апеляційну скаргу.
Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.
Позов мотивовано тим, що на протязі 2005-2008 років Позивачем - ФОП ОСОБА_1 відповідачу - ФОП ОСОБА_7 була надана зворотня фінансова допомога (позика).
01.12.2003 року позивачем був підготовлений проект договору позики (зворотньої фінансової допомоги) та направлений відповідачу для погодження та підпису. Обидва примірника договору, як стверджує позивач, знаходяться у відповідача.
На виконання умов даного договору позивачем було перераховано платіжними дорученнями за 2005 рік -346 256,00 грн.; за 2006 рік - 1 234 240,00 грн..
29.03.2006 р. відповідачем було повернуто кошти в сумі 4 400,000 грн.
Таким чином, за 2006 рік відповідач заборгував позивачу кошти в сумі 1 229 840,00 грн.
В 2007 році позивачем було перераховано 1 286 455,00 грн.
07.06.07р. відповідач перерахував позивачу 17640,00 грн., а 22.06.07р. відповідач перерахував позивачу 400,00 грн.
Таким чином, борг відповідача перед позивачем за 2007 рік складає 1 268 415,00 грн.
В 2008 році позивачем було перераховано відповідачу 913 218,00 грн. В 2008 році відповідачем повернення коштів не здійснювалось, таким чином, сума боргу за 2008 рік складає 913 218,00 грн.
Загальна сума наданої фінансової допомоги з урахуванням часткового повернення позики за період 2005-2008 р., на думку позивача, складає 3 757 729,00 грн.
02.12.2008 р. позивачем на адресу відповідача була направлена вимога №34 про повернення отриманих коштів, однак до сьогоднішнього часу відповідачем вимога залишена без уваги, що і змусило позивача звернутись з даним позовом до суду.
Предметом спору між сторонами є договір зворотної фінансової допомоги (договір позички) згідно якого, як заявлено позивачем, існує заборгованість за позикою за період 2005-2008 років на загальну суму 3 757 729,00 грн. плюс інфляційні нарахування та проценти.
Давши оцінку доказам у справі, доводам сторін, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Приписами ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до частині 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики ті його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як встановлено судом, згідно наданих позивачем платіжних доручень про перерахування фінансової допомоги відповідачу, мова йде і про договір № 1 від 01.12.2006 року.
В даному випадку, виходячи з дефініції позики, а також враховуючи положення статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач, як позикодавець, зобов'язаний довести факт надання відповідачу позики, відповідно до вказаних договорів, в розмірі 3 693 744,00 грн.
Частина 1 ст. 208 ЦК України визначає обов'язковість вчинення правочину у письмовій формі для юридичних осіб, а відповідно до вимог ст.51 ЦК України - і для суб'єктів господарювання фізичних осіб - підприємців.
Також ст.181 ГК України містить загальне правило, за яким господарський договір має бути викладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Позивачем у матеріалах позову та справи не наведено жодного доказу про укладення у встановленій Законом формі, у іншій, передбаченій ст.181 ГК України формі, або взагалі існування вказаних договорів, що є предметом позову, відсутні також будь-які докази пропозиції укладення таких договорів.
Вимогами ЦК України (п. 1 ст.638), так і ГК України (пункти 2 і 3 ст.180) передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними ж умовами договору є умови про предмет договору (для господарських договорів - також про ціну та строк дії договору), умови, що визначені законом як істотні є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Оскільки за ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами (а в даному випадку і між приватними підприємцями) належить вчиняти у письмовій формі, то до надання цьому договору письмової форми він вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що недотримання сторонами письмової форми договору позики, свідчить про неукладання договору.
В такому випадку, в силу ст.10 ГПК України, спір, що виник при укладенні згаданих господарських договорів, міг би бути переданий на вирішення до господарського суду.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні письмові докази (на них є посилання у позовній заяві) про направлення вимоги про повернення коштів, що є обов'язковою умовою згідно ч.2 ст.1049 ЦК України визначення терміну їх повернення, якщо договором такий термін не встановлений. Будь-яких вимог з боку позивача, тим більше письмових, на адресу відповідача, як вбачається із матеріалів справи, не надходило.
Як вбачається з наданих доказів, усі фінансові операції між сторонами є розрахунками за отриманий товар між двома суб'єктами господарювання. Із поданих позивачем письмових доказів (платіжних документів) неможливо встановити ким і кому надавалась фінансова допомога - надані документи стверджують про перерахування коштів як надання, так і повернення фінансової допомоги позивачем відповідачу.
Поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п.1.22.2 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР)
Тобто, отримання та повернення поворотної фінансової допомоги є господарською операцією, так як викликає зміни в структурі активів та зобов''язань суб''єкта підприємницької діяльності і, відповідно, повинна найти своє відображення в обліку суб"єкта підприємницької діяльності.
Матеріалами справи встановлено, що 28 грудня 2010 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (Вінницьке відділенння) м.Вінниця склав Висновок № 1334 судової економічної експертизи по господарській справі № 14/23-10, у якому вказав :
Як випливає з наданих на дослідження актів документальних перевірок ФОП ОСОБА_7, поворотна фінансова допомога знайшла своє відображення в обліку ФОП ОСОБА_7 і порушень в обліку ревізорами не встановлено.
За даними актів первірки заборгованість СПД ОСОБА_7 перед суб''єктами підприємницької діяльності, які надавали поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, відсутня".
За таких обставин, відсутні підстави для зміни, скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 02 березня 2011 року по справі №14/23-10 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 02 березня 2011 року по справі №14/23-10 залишити без змін.
3. Матеріали справи №14/23-10 повернути в господарський суд Вінницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Грязнов В.В.