91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
14.06.11 Справа № 5/66/2011.
За позовом Державного відкритого акціонерного товариства Шахта “Білоріченська” дочірнього підприємства Державної холдінгової компанії “Луганськвугілля”, смт. Білоріченський Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Конард”, м. Луганськ
про стягнення 16251,00 грн.
Суддя Васильченко Т.В.
в присутності представників сторін:
від позивача -не прибув;
від відповідача -ОСОБА_1 довіреність №33 від 14.06.2011;
Суть спору: Державне відкрите акціонерне товариство Шахта “Білоріченська” дочірнього підприємства Державної холдінгової компанії “Луганськвугілля” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача 16251 грн. 00 коп. попередньої оплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.10.2010 та 04.10.2010 Державне відкрите акціонерне товариство Шахта “Білоріченська” дочірнього підприємства Державної холдінгової компанії “Луганськвугілля” на підставі рахунку-фактури №СФ-0000021 від 24.09.2010р. по платіжним дорученням №11 та №33 перерахувало товариству з обмеженою відповідальністю “Конард” 16251 грн. 00 коп. попередньої оплати за пісок будівельний загальною масою 250 тон, тоді як відповідач обумовлений товар не поставив, в зв'язку з чим позивач направив йому вимогу №02-437 від 10.03.2011 про повернення грошових коштів в сумі 16251 грн. 00 коп. в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву б/н та дати проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що він не порушив строків поставки товару, оскільки сторони не узгоджували строки поставки, а позивач в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України з вимогою про поставку товару не звертався.
Позивач в судове засідання не з'явився, причини неявку суду не повідомив, втім про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду на його юридичну адресу.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача та оцінивши подані докази в їх сукупності, суд -
В силу ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі ГК), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 641 ЦК України встановлено, що пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2010 та 04.10.2010 Державне відкрите акціонерне товариство Шахта “Білоріченська” дочірнього підприємства Державної холдінгової компанії “Луганськвугілля” на підставі рахунку-фактури №СФ-0000021 від 24.09.2010р. по платіжним дорученням №11 та №33 перерахувало товариству з обмеженою відповідальністю “Конард” 16251 грн. 00 коп. як попередню оплату за пісок будівельний загальною масою 250 тон.
Такі дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
В силу ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, сторонами не було узгоджено строк виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки попередньо оплаченого товару.
Відтак, з огляду на вимоги названих статей та дії сторін, у позивача існує право вимагати у відповідача виконання майнового зобов'язання щодо поставки оплаченого товару, і лише у випадку невиконання відповідачем цієї вимоги у семиденний строк від дня її пред'явлення, у позивача виникне право вимагати повернення попередньої оплати, оскільки відповідача можна вважати таким, що прострочив лише у тому разі, якщо він не виконав зобов'язання з поставки товару за вимогою позивача, що у свою чергу, надасть останньому право вимагати повернення попередньої оплати (ч.2 ст.693 ЦК України).
Позивач не звертався до відповідача з вимогою поставити товар, а відтак визнати відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язань по поставці не можна, що свідчить про передчасність заявленої позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати на підставі приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у справі.
В судовому засіданні в порядку ст.. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.В задоволенні позову відмовити.
2.Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2011.
Суддя Т.В.Васильченко