33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"23" травня 2011 р. Справа № 5019/380/11
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк"
до відповідача Спільного українсько-литовського підприємства "Ламія" ЗАТ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівагро"
про стягнення 11 827 731 грн. 11 коп.
Суддя Войтюк В.Р.
В засіданні приймали участь:
Від позивача : ОСОБА_1. за дов. № 295 від 07.02.11 р.;
Від відповідача Спільного українсько-литовського підприємства "Ламія" ЗАТ : не з'явився.
Від відповідача ТОВ "Золочівагро" : ОСОБА_2. дов. № 1 від 03.03.2011 р.
СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Спільного українсько-литовського підприємства "Ламія" ЗАТ та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівагро" про стягнення боргу в сумі 11 827 731 грн. 11 коп. з підстав, зазначених у позовній заяві (а/с 2-4).
Представник відповідача Спільного українсько-литовського підприємства "Ламія" ЗАТ у судове засідання не з'явився, відзив на позов не подав.
Відповідач-2 - ТОВ "Золочівагро" вважає, що доводи Позивача, викладені в Позові, не відповідають дійсності, нормам матеріального та процесуального права, а, отже, вимоги Позивача не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
1.Позивач, в порушення умов як Кредитного договору, так і Договору застави звернувся з позовом безпосередньо до суду, чим порушив договірні умови вирішення спорів між сторонами, та позбавив Відповідача-2 можливості повністю з'ясувати причини та обставини невиконання Відповідачем-1 умов Кредитного договору, а також і встановити чи взагалі існує факт порушення Відповідачем-1 своїх зобов'язань за Кредитним договором та врегулювати вимоги Позивача в позасудовому порядку. До того ж, Позивач порушив порядок звернення стягнення на заставлене майно, передбачений законом чинним законодавством.
При цьому, Позивач порушив не тільки встановлений Договором порядок вирішення спорів, а й встановлений законом порядок повідомлення Відповідача-2 про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та порядок звернення стишення на предмет застави.
Так, відповідно до ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(надалі - «Закон про забезпечення»), якщо інше не встановлено цим законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Як видно з Листа Позивача до Відповідача-2, вимога Позивача про порушення Відповідачем-1 свого зобов'язання за Кредитним договором, не відповідає ст. 27 Закону про забезпечення, а саме: не містить всіх, передбачених законом реквізитів, встановлює інший, в порівнянні з законом строк виконання вимоги (а саме, 10 днів), та й взагалі не містить будь-якої вимоги саме до Відповідача-2.
Більш того, відповідно, до наданого нам Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Позивач не виконав вимогу закону про реєстрацію відомостей про звернення стягнення про предмет забезпечувального обтяження, чим прошив процедуру звернення стягнення та вжиття заходів для захисту прав Відповідача-2 на повний та своєчасний розгляд вимог Позивача.
Так, згідно ст. 28 Закону про забезпечення, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження може бути припинене боржником або третьою особою шляхом виконання порушеного боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або тієї частини цього зобов'язання, виконання якої було прострочене, разом з відшкодуванням обтяжувачу витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги та/або звернення стягнення. Якщо ж боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.
Лише в разі невиконання Відповідачем-1, Відповідачем-2 або іншою третьою особою вимог Позивача протягом З0 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Позивач мав би право звернутися до суду з позовом до Відповідача-2.
А тому, грубе порушення порядку звернення стягнення на предмет застави є підставою для відхилення вимог Позивача до Відповідача-2.
2. Відповідач-2 вважає, що загальна сума вимог, заявлена Позивачем в Позові, не може бути задоволена за рахунок заставленого майна, адже в силу закону така вимога не забезпечується обтяженням.
Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу», за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, якщо інше не передбачено договором застави.
Однак, окрім сплати основної суми боргу, процентів, комісії та пені. Позов Позивача містить також вимогу про стягнення за рахунок заставленого майна всієї суми кредиту, яка на сьогоднішній день навіть не с простроченою, в сумі 9 495 000,00 грн.
Вважає, що вказана вимога Позивача до Відповідача-2 с безпідставною, оскільки в силу закону та Договору застави така непрострочена вимога не може покриватися за рахунок заставленого майна.
Більш того, відповідно до ст. 22 Закону про забезпечення, обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. Таким чином, законодавець визначив цю умову в якості істотної для договорів застави. Однак, як видно, сторони Договору застави не визначили. максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням, як це прямо вимагається законом, (що фактично призвело до незгоди Відповідача-2 з сумою вимоги, визначеної Позивачем), і що, взагалі, є підставою для визнання Договору застави не укладеним, оскільки Договір застави не містить всіх істотних умов, визначених для такого договору законодавством України.
Зазначає, що відповідно до п.5 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 р. № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу»», якщо у процесі вирішення спору, пов'язаного із заставою, буде з'ясовано, що сторонами не досягнуто згоди стосовно істотних умов договору застави, договір вважається не укладеним і не може бути прийнятий господарським судом в обгрунтування вимог і заперечень сторін.
3. Позивач взагалі не мав права пред'являти будь-які вимоги Відповідачу-2 як майновому поручителю, оскільки у відповідності з Договором застави термін остаточного погашення кредиту за Кредитним договором - до 03.11.2012 року.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу»та ст. 23 Закону про забезпечення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання забезпеченою заставою, воно не буде виконаним. Оскільки, кінцевий термін виконання основного зобов'язання, передбачений Договором застави, не настав, то немає юридичних підстав для звернення стягнення на предмет застави, наданий Відповідачем-2 на користь Позивача.
4.Позивач неправильно зазначив в Позові одразу двох відповідачів і звернувся одночасно із своїми вимогами до двох відповідачів, та, в результаті цього, необгрунтовано просить Суд фактично стягнути подвійну суму боргу.
Як видно з Позову, Позивач звернувся одразу до двох відповідачів, позичальника за Кредитним договором та заставодавця за Договором застави.
При цьому, до обох відповідачів заявлена така ж саме вимога про сплату боргу:
1) до Відповідача-1 - вимога про сплату боргу за Кредитним договором в грошових коштах; та до
2) Відповідача-2 - про стягнення такої ж суми боргу за рахунок предмету застави.
До того ж, відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.
Ані Договором застави, ані законом не передбачено, що Відповідач-1 та Відповідач-2 є солідарними боржниками та мають солідарний обов'язок перед Позивачем (та відміну, наприклад, від поруки, де чітко передбачається солідарний обов'язок поручителя та боржника).
До того ж, звернення Позивача до Суду з позовом до Відповідача-1 може розглядатися як доказ наявності спору між Відповідачем-1 та Позивачем щодо існування та суми заборгованості за Кредитним договором чи порушення Кредитного договору з боку Відповідача-1. Тому, спочатку повинен бути розглянутий фактичний спір між Позивачем та Відповідачем-1, та у випадку задоволення позову, та невиконання рішення суду Відновідачем-1, Позивач матиме право звернутися з належною вимогою або позовом про звернення стягнення на предмет застави до Відповідача-2.
В даній судовій справі, Відповідач-2 є неналежним відповідачем.
5. Суд зобов'язаний припинити провадження по справі відповідно до п. 5 ст. 80 Господарського процесуального суду України.
Зверта увагу Суду, що відповідно до п. 10.3 Кредитного договору в редакції від 28.08.2009 року, порушення якого є основною підставою для звернення Позивача з позовом, будь-який спір, що виникає із цього Договору або у зв'язку із ним передасться на розгляд та остаточного вирішення до постійно діючого третейського суду при корпорації «Юртранссервіс». Таким чином. Відповідач-2 вважає, що даний спір взагалі не може розглядатися Господарським судом Рівненської області, а провадження у справі підлягає припиненню судом в порядку н. 5 ст. 80 Господарського процесуального суду України.
Ст. 80 Господарського процесуального кодексу є явно імперативною статтею, і чітко встановлює зобов'язання суду припинити провадження по справі, незалежно від того, яка із сторін справи звернулася із такою заявою (Відповідач-2 звертався до суду із відповідною заявою), і чи взагалі хтось звертався до суду із такою заявою. Подаючи свій позов проти Відповідача-2, Позивач фактично наділив Відповідача-2 повністю всіма правами відповідача, і оскільки вимоги Позивача базуються на можливому (але в будь-якому випадку невстановленому як факт) порушення Відповідачем-1 Кредитного договору, Відповідач-2 правомірно послався на положення Кредитного договору про те, що спір підлягає вирішенню в третейському суді.
Заслухавши пояснення представників сторін, давши оцінку доказам, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
07 листопада 2007 року між Позивачем та Відповідачем-1 укладено договір кредитної лінії № 325-07, за умовами якого Позивач зобов'язався відкрити та відкрив (07.11.2007р.) Відповідачу-1 кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 10000000,00 грн., з терміном дії по 06.02.2008р. включно, а Відповідач-1, у свою чергу, зобов'язався своєчасно і у повному обсязі повернути одержані кредитні кошти та сплачувати проценти за користування кредитними коштами, інші передбачені цим кредитним договором платежі.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У подальшому, термін дії кредитної лінії продовжувався по 05.11.2008р. включно (згідно з договором №1 від 06.02.2008р. про внесення змін до договору кредитної лінії №325-07 від 07.02.2008р.) та по 04.11.2009р. включно (згідно з договором №2 від 03.11.2008р. про внесення змін до договору кредитної лінії №325-07 від 07.02.2008р.).
28 серпня 2009 року між Позивачем та Відповідачем-1 укладено договір про зміну умов договору кредитної лінії №325-07 від 07.02.2008р. шляхом його викладення в новій редакції, згідно з яким договір кредитної лінії №325-07 від 07.02.2008р. викладено у новій, чинній на даний момент, редакції (надалі - «Кредитний договір»).
Відповідно до п.2.2 Кредитного договору термін остаточного повернення кредиту -03.11.2012р. (згідно зі встановленим у п.5.1 графіком повернення кредитних коштів).
Згідно з п.4.3 Кредитного договору позичальник сплачує проценти (23,0% річних) у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього банківського дня місяця, за який вони нараховані.
Відповідно до пп.4.1.3 п.4.1 Кредитного договору за управління кредитом позичальник щомісячно сплачує банку комісію у сумі 500,00 грн.
Пунктом 5.1 Кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені Кредитним договором (згідно з встановленим у цьому ж пункті графіком повернення кредитних коштів).
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідач-1 допустив порушення умов Кредитного договору, а саме: ¦* пп.4.1.3 п.4.1 Кредитного договору, - за станом на 21.02.2011р. його заборгованість зі сплати комісії за управління кредитом становить 2000,00 грн.; 4 п.4.3 Кредитного договору, - за станом на 21.02.2011р. заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами становить 2030280,26 грн.; 4 п.5.1 Кредитного договору, - за станом на 21.02.2011р. його заборгованість з повернення кредитних коштів (порушення графіку повернення кредиту) становить 2479000,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідачу-1 неодноразово надсилалися вимоги щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, зокрема, вимога від 08.12.2010р. (вих.№27-13068/10) була направлена Відповідачу-1 13 грудня 2010 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення (вручено 15.12.2010р.).
Пунктом 5.9 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту одержання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за Кредитним договором.
Однак, Відповідач-1 не відреагував на зазначену вище вимогу Позивача та не вчинив жодних дій, спрямованих на усунення порушень умов Кредитного договору.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Так, згідно з п.7.1 Кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальник, на вимогу банку, сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки.
За порушення Відповідачем-1 грошових зобов'язань за Кредитним договором Позивачем нараховано пеню у сумі 300450,84 грн.
З метою забезпечення належного виконання Відповідачем-1 зобов'язань перед Позивачем за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем-2 було укладено договір №325-07/1 про заставу майна (заклад) від 07.11.2007р. (надалі - «Договір закладу»), за умовами якого Відповідач-2 передав Позивачу в заставу (заклад) цукор-пісок у кількості 11500,0 тонн, загальною заставною вартістю 25875000,00 грн., що зберігається на складі за адресою: Львівська обл., Золочівський р-н, с.Ясенівці, вул.Заводська, 1.
Згідно з п.1.1 Договору закладу заставодержатель має право, у разі невиконання Спільним українсько-литовським підприємством «Ламія»ЗАТ зобов'язань за кредитним договором, отримати задоволення за рахунок вартості майна, заставленого за цим договором, у повному обсязі.
Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет закладу у випадку порушення СУЛП «Ламія»ЗАТ умов основного договору (пп.3.3.2 п.3.3 Договору закладу).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про заставу»за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.20 Закону України «Про заставу»).
Також, згідно з ч.2 ст.590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідачу-2 неодноразово надсилалися вимоги щодо погашення заборгованості Відповідача-1 за Кредитним договором, зокрема, вимога від 08.12.2010р. (вих.№27-13067/10) була направлена Відповідачу-2 13 грудня 2010 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення (вручено 16.12.2010р.).
Однак, Відповідач-2 не відреагував на зазначену вище вимогу Позивача та не вчинив жодних дій, спрямованих на усунення порушень умов Кредитного договору.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.590 ЦК України, ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу»).
Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Пунктом 5.9 Кредитного договору визначено, що банк, у випадках, передбачених п.2.9 Кредитного договору (зокрема, у випадку несвоєчасної сплати позичальником процентів та/або повернення кредиту/частини кредиту), вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів.
В зв'язку з наведеними вище фактами порушення Відповідачем-1 умов Кредитного договору, стягненню підлягає вся сума кредиту (як прострочені платежі, так і очікувані), несплачена сума процентів за користування кредитними коштами, несплачена комісія за управлінням кредитом та сума нарахованої пені.
Відповідно до п.5.3 договору №325-07/1 про заставу майна (заклад) від 07.11.2007р. (надалі - «Договір застави»), укладеного між Позивачем та Відповідачем-2, усі спори, що пов'язані з із цим договором, його укладенням або такі, що виникають в процесі виконання умов цього договору, вирішуються шляхом переговорів між представниками сторін. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору у порядку, визначеному відповідним чинним в Україні законодавством.
13 грудня 2010 року Позивачем було направлено (рекомендованим листом з повідомленням про вручення) на адресу Відповідача-2 вимогу від 08.12.2010р. (вих.№27-13067/10) /фотокопію вимоги долучено до матеріалів справи/ про погашення заборгованості Відповідача-1 за кредитним договором №325-07 від 07.11.2007р.
16 грудня 2010 року Відповідачем-2 було одержано вищезгадану вимогу, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /фотокопію повідомлення долучено до матеріалів справи/.
Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу»звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду (ч.2 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Із змісту вищевказаної норми Конституції України випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.08.2002р. №15-рп/2002 (справа №1-2/2002) виходив з того, що положення ч.2 ст.124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.6 ст.55 Конституції України).
Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист.
Згідно зі ст.19 Закону України «Про заставу»за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Пунктом 5.9 кредитного договору № 325-07 від 07.11.2007р., укладеного між Позивачем та Відповідачем-1, визначено, що банк, у випадках, передбачених п.2.9 кредитного договору (зокрема, у випадку несвоєчасної сплати позичальником процентів та/або повернення кредиту/частини кредиту), вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів.
Звертаючись до суду з позовом Позивач скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми боргу (як простроченої, так і строкової заборгованості).
Тобто, грошові вимоги Позивача на момент їх задоволення співпадають з ціною позову, яку вказано у позовній заяві.
Щодо посилання Відповідача-2 на наявність у ціні позову суми непростроченої (строкової) заборгованості, то відповідно до п.З ч.2 ст.22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»розмір забезпеченої обтяженням вимоги включає сплату основної суми боргу. Будь-яких додаткових вимог до основної суми боргу, наприклад, її розмежування на прострочену та строкову заборгованість, вищезгаданий Закон не містить.
Необхідно також зазначити, що згідно з п.1.1 Договору застави заставодержатель (Позивач) має право у разі невиконання позичальником (Відповідачем-1) своїх зобов'язань за кредитним договором, отримати задоволення за рахунок вартості заставленого заставодавцем (Відповідачем-2) майна у повному обсязі:
Щодо посилання Відповідача-2 на відсутність у Договорі застави всіх необхідних істотних умов, то згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про заставу»у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
Договір застави (пункти 1.1, 2.1) містить всі істотні умови, визначені Законом.
Відповідно до п.2.2 кредитного договору №325-07 від 07.11.2007р. термін остаточного повернення кредиту - 03.11.2012р.
Згідно з п.4.3 Кредитного договору позичальник сплачує проценти (23,0% річних) у валюті кредиту щомісяця, але не пізніше останнього банківського дня місяця, за який вони нараховані.
Відповідно до пп.4.1.3 п.4.1 кредитного договору за управління кредитом позичальник щомісячно сплачує банку комісію у сумі 500,00 грн.
Пунктом 5.1 кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені Кредитним договором (згідно з встановленим у цьому ж пункті графіком повернення кредитних коштів).
Згідно з п.7.1 кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальник, на вимогу банку, сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки.
Всі вищевикладені пункти кредитного договору за своєю сутністю є грошовими зобов'язаннями.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Тобто, у випадку невиконання (неналежного виконання) забезпеченого заставою зобов'язання в момент настання терміну його виконання, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Отже, Позивач набув право звернення стягнення на предмет застави за Договором застави у момент порушення Відповідачем-1 своїх грошових зобов'язань (вищевказаних пунктів кредитного договору) перед Позивачем за кредитним договором №325-07 від 07.11.2007р.
Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною 2 статті 11 Закону України «Про заставу»визначено, що заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Майнова порука за своєю правовою природою є солідарним обов'язком заставодавця (майнового поручителя) за основним зобов'язанням, обмеженим вартістю переданого у заставу майна. Адже майновий поручитель несе відповідальність за порушення боржником основного зобов'язання лише у межах вартості предмета застави.
Тому, змістом майнового поручительства є не перехід речового права на майно заставодавця до заставодержателя, а виконання грошових зобов'язань перед кредитором за рахунок майна заставодавця. У заставодержателя відсутнє речове право на предмет застави, а є право на звернення стягнення на предмет застави для отримання задоволення грошового зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Отже, Позивач, реалізуючи своє право, визначене ч.1 ст.543 ЦК України, правомірно звернувся з позовними вимогами одночасно до боржника та майнового поручителя.
Заява відповідача-2 щодо необхідності вирішення спору у третейському суді відхиляється, оскільки договір між позивачем та відповідачем-2 передбачає вирішення спорів за установленою підвідомчістю та підсудністю у судовому порядку.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відтак, стягненню підлягає:
•кредит - 9495000,00 грн.;
•проценти - 2030280,26 грн.;
•комісія - 2 000,00 грн.;
•пеня - 300450,84 грн., а разом- 11827731,11 грн.
Керуючись ст.12 ст.49, 82-84 ГПК України, ч.1 ст.193 ГК України, ст.526 та ч.1 ст.625 ЦК України, на підставі ст.ст.590 та ч.2 ст.1050 ЦК України, ст.ст.66, 67 ГПК України, ст.19, ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу»та ч.1 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також п.п.5.9, 7.1 кредитного договору №325-07 від 07.11.2007р. (в редакції від 28.08.2009р.) та п.1.1, пп.3.3.2 п.3.3 договору №325-07/1 про заставу майна (заклад) від 07.11.2007 р., суд
Позов задоволити.
Стягнути з Спільного українсько-литовського підприємства “Ламія” ЗАТ 35600 Рівненська обл. м.Дубно, вул.Д.Галицького, 53, код за ЄДРПОУ 25319961 та з Товариства з обмеженою відповідальністю “Золочівагро” 80750 Львівська обл. Золочівський р-н с.Ясенівці, код за ЄДРПОУ 31691832 на користь Публічного акціонерного товариства “Кредобанк” 79026 м.Львів вул.Сахарова, 78 код за ЄДРПОУ 09807862 (поштова адреса: 33000 м.Рівне, вул.Кавказька, 2)
- борг за кредитним договором №325-07 від 07.11.2007р. (в редакції від 28.08.2009р.) в загальній сумі 11827731,11 грн. (одинадцять мільйонів вісімсот двадцять сім тисяч сімсот тридцять одна гривня 11 копійок), що складається з:
основного боргу-9495000,00 грн.;
боргу зі сплати процентів - 2030280,26 грн.;
боргу зі сплати комісії - 2 000,00 грн.;
пені - 300450,84 грн.
- суму судових витрат (25500,00 грн. - державне мито та 236,00 грн. -інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), здійснених Позивачем в зв'язку з поданням позовної заяви;
стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю “Золочівагро” 80750 Львівська обл. Золочівський р-н с.Ясенівці, код за ЄДРПОУ 31691832 звернути виключно на предмет закладу (згідно з договором №325-07/1 про заставу майна (заклад) від 07.11.2007р.) - цукор-пісок у кількості 11500,0 тонн, загальною заставною вартістю 25875000,00 грн., що зберігається на складі за адресою: Львівська обл., Золочівський р-н, с.Ясенівці, вул.Заводська, 1, шляхом його реалізації на прилюдних торгах за початковою ціною 2500,00 грн. за 1,0 тонну.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Войтюк В.Р.
Повний текст складений та підписаний "28" травня 2011 року