01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2011 № 16/80
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипка І.М.
суддів:
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися;
від відповідача: не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу
Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія”
на рiшення
Господарського суду м. Києва
від 17.03.2011р.
у справі № 16/80 (суддя: Ярмак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Альфа Страхування” (позивач)
до Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” (вiдповiдач)
про стягнення 19 414,36 грн.
В судовому засіданні 07.06.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рiшенням Господарського суду м. Києва вiд 17.03.2011 у справі № 16/80 позов задоволено повністю.
Стягнуто із Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Альфа Страхування” 19 414,36 грн. основного боргу, 194,14 грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись iз вказаним рiшенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляцiйного господарського суду з апеляційною скаргою, в якiй просить скасувати зазначене рiшення та припинити провадження у справі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме судом не враховані положення п. 37.4 ст.37 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, яким передбачено, що страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків, а також п. 38.1 ст. 38 ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, яким встановлено випадки подання регресного позову страховика та МТСБУ.
Апелянт вважає, що чинним законодавством не передбачено право регресу за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у особи страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2011 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду та призначено на 24.05.2011р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача, розгляд справи було відкладено на 07.06.2011 р.
Представники сторін в судове засідання 07.06.2011 року не з'явились, будучи повідомлені належним чином про день та місце розгляду апеляційної скарги, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами та без участі представників сторін.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2009р. по вул. Бондарській в м. Києві сталося зіткнення автомобіля “Mitsubishi Lancer”, д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, та автомобіля “Рено Преміум”, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, в результаті чого було пошкоджено автомобіль “Mitsubishi Lancer”, д.н.з. НОМЕР_1.
Відповідно до довідки УДАІ Подільського району в м. Києві від 23.06.09р. автомобіль “Mitsubishi Lancer”, д.н.з. НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження заднього правового крила, задньої правої двері, кришки багажника.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2009р. по справі №3-4828/2009 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення водієм автомобіля “Рено Преміум” ОСОБА_2 п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001р., що підтверджується також протоколом про адміністративне правопорушення, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.
Між позивачем (страховик за договором) та ОСОБА_1 (страхувальник за договором) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 206.0024413.01.48 від 14.05.2009 року, предметом якого є майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов'язаний з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - “Mitsubishi Lancer”, д.н.з. НОМЕР_1, 2007 року випуску, зі строком дії договору: з 15.05.2009 р. до 14.05.2010р.
Згідно умов договору № 206.0024413.01.48 від 14.05.2009 р., страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку, передбаченого п.8.3 договору, в тому числі ДТП, виплатити страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі, страхову виплату.
23.06.2009р. страхувальник ОСОБА_1 звернувся із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування до позивача, згідно з умовами договору добровільного страхування наземного транспорту № 206.0024413.01.48 від 14.05.2009 р.
Відповідно до висновку спеціаліста №4550 експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 26.06.2009р., матеріальний збиток завданий власнику автомобіля “Mitsubishi Lancer”, д.н.з. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, без врахування втрати товарної вартості (ВТВ), складає 19 414,36 грн. Вартість відновлювального ремонту складає 23518,67 грн.
07.08.2009р. позивач на підставі страхового акту №1751.206.09.01.01 від 29.07.2009р. та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, виходячи з висновку № 4550, складеного 26.06.2009р., здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 24080,64 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7874 від 07.08.2009р. (а. с. 40).
08.12.2010р. позивач звернувся до відповідача із регресною вимогою за вих. №2134 (а. с. 42) про відшкодування шкоди в сумі 24080,64 грн., оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахова за договором, укладеним із ЗАТ “Українська екологічна страхова компанія” на підставі ЗУ “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” (поліс обов'язкового страхування №ВС/0919906). До вказаного листа були додані необхідні документи для здійснення такої виплати.
Зазначена регресна вимога відповідачем проігнорована.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з ч.ч.1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 206.0024413.01.48 від 14.05.2009 року, перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ “Страхова компанія “Крона” до АТ “Українська пожежно-страхова компанія” про стягнення 4 526, 80 грн.
З урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування” 19 414,36 грн. виплаченого страхового відшкодування.
Отже, судом першої інстанції під час прийняття рішення, що оскаржується, було правильно застосовані положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України “Про страхування” до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем у даній справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
За обставин, викладених вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва вiд 17.03.2011 у справі № 16/80 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
У зв'язку із задоволенням позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції вірно покладені на відповідача.
Керуючись ст. ст. 85, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2011 у справі № 16/80 залишити без змін.
3. Матеріали справи №16/80 повернути до Господарського суду м. Києва.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови підписано 08.06.2011 р.
Головуючий суддя
Судді
10.06.11 (відправлено)