01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2011 № 18/227-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:від позивача - Ліщук С.В.
від відповідача - ОСОБА_2
розглянувши апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
на рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2011
у справі № 18/227-10 (Кошик А. Ю.
за позовом ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд"
до Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
третя особа відповідача
третя особа позивача
про стягнення 193 756,60 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 10.03.2011 року у справі № 18/227-10 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (08132, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Міськжитлобуд” (04073, м. Київ, вул. Скляренка, 5, код 30153713) 193756,60 грн. боргу, 1937,57 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження та скасувати рішення господарського суду Київської області від 10.03.2011 року у справі № 18/227-10. Прийняти нове рішення, яким частково задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд», стягнувши з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 140235,3 грн.
Суд першої інстанції помилково вважав, що сторонами не було встановлено терміну виконання позивачем зобов'язань щодо оплати товару, а відповідачем щодо поставки товару. Помилково не застосовано строк позовної давності.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 07.06.2011 року.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно усної домовленості сторін про поставку пиломатеріалів, Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Міськжитлобуд” здійснило на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 передплату на підставі виставлених останнім рахунків-фактур № 4/10 від 04.10.2006 року на суму 13900 грн.; № 4/10 від 04.10.2006 року на суму 12315 грн.; № 12/15 на сумі 8050 грн., 12/16 на суму 6200 грн., 12/17 на суму 3500 грн. від 12.10.2006 року; № 23/18 на суму 8950 грн. та № 23/18 на суму14700 грн. від 23.10.2006 року; № 31/3 на суму 8110 грн. та 31/4 на суму 9850 грн. від 31.10.2006 року; № 9/4 на суму 4300 грн., 9/5 на суму 2890 грн., 9/6 на суму 10400 грн. від 09.11.2006 року; № 16/4 на суму 1570 грн., 16/5 на суму 13831 грн., 16/6 на суму 4210 грн., 16/7 на суму 24100 грн. від 16.11.2006 року; № 29/19 на суму 60990 грн. від 29.11.2006 року; № 13/28 на суму 4750 грн. від 13.12.2006 року; № Ѕ на суму 174317 грн. від 01.03.2007 року; № 14/4 на суму 14750 грн. від 14.03.2007 року; № 24 на суму 145500 грн. від 03.04.2007 року; № СФ-0000002 на суму 3132 грн. від 23.07.2007 року; № РН-17/10 на суму 13950 грн. від 30.08.2007 року; № СФ-0000009 на суму 4464 грн. від 01.10.2007 року.
Позивач перерахував відповідачу в період з 05.10.2006 року по 11.10.2007 року 568 729,00 грн. попередньої оплати за поставку пиломатеріалів. В ході розгляду спору судом оглянуті відповідні рахунки-фактури та докази здійснення оплати, копії долучені до матеріалів справи. Відповідачем факт отримання від позивача коштів не заперечено та не спростовано.
З матеріалів вбачається, що на виконання домовленостей сторін відповідач поставив позивачу в період з 04.10.2006 року по 23.03.2009 року пиломатеріали на загальну суму 374 972,40 грн.
На решту передплачених коштів відповідач зазначений в рахунках-фактурах товар не поставив, у зв'язку з чим, позивач 02.08.2010 року звертався до відповідача з вимогою поставити пиловник та дверні блоки у семиденний строк (копії вимоги та доказів відправлення/отримання вимоги наявні в матеріалах справи).
Не отримавши відповіді на зазначену вимогу, позивач повторно звертався до відповідача з вимогами від 19.08.2010 року та від 22.09.2010 року про поставку спірного товару, однак такі вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо поставки пиломатеріалів на суму 193 756,60 грн., позивач 19.10.2010 року звернувся до відповідача з вимогою повернути в семиденний термін передплачені кошти в сумі, на яку не здійснено поставку товару.
Матеріалами даної справи доведено, що вимога позивача від 19.10.2010 року отримана відповідачем 05.11.2010 року, про що свідчить наявне у справі поштове повідомлення про вручення. Однак, на день розгляду справи відповідачем передплачений товар (згідно рахунків-фактур, заявлених в матеріалах даної справи) на загальну суму 193 756,60 грн. не поставлено, сплачені позивачем кошти у зазначеній сумі не повернуто, що відповідачем не заперечено та не спростовано.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, вважає, що на момент звернення позивача до суду дія відповідних договорів закінчилась. Крім того, просить суд застосувати визначений ст. 256, 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності до вимог, які виникли до 13.12.2007 року, оскільки позов подано 13.12.2010 року.
Судом першої інстанції встановлено, що позов подано до Господарського суду Київської області 15.12.2010 року (вх. № 5770).
Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з правочинів. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
З огляду на норму ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Слід зазначити, що за своєю правовою природою правочини, який відбулись між позивачем та відповідачем (виставлення та оплата рахунків-фактур № 4/10 від 04.10.2006 року на суму 13900 грн.; № 4/10 від 04.10.2006 року на суму 12315 грн.; № 12/15 на сумі 8050 грн., 12/16 на суму 6200 грн., 12/17 на суму 3500 грн. від 12.10.2006 року; № 23/18 на суму 8950 грн. та № 23/18 на суму14700 грн. від 23.10.2006 року; № 31/3 на суму 8110 грн. та 31/4 на суму 9850 грн. від 31.10.2006 року; № 9/4 на суму 4300 грн., 9/5 на суму 2890 грн., 9/6 на суму 10400 грн. від 09.11.2006 року; № 16/4 на суму 1570 грн., 16/5 на суму 13831 грн., 16/6 на суму 4210 грн., 16/7 на суму 24100 грн. від 16.11.2006 року; № 29/19 на суму 60990 грн. від 29.11.2006 року; № 13/28 на суму 4750 грн. від 13.12.2006 року; № 1/2 на суму 174317 грн. від 01.03.2007 року; № 14/4 на суму 14750 грн. від 14.03.2007 року; № 24 на суму 145500 грн. від 03.04.2007 року; № СФ-0000002 на суму 3132 грн. від 23.07.2007 року; № РН-17/10 на суму 13950 грн. від 30.08.2007 року; № СФ-0000009 на суму 4464 грн. від 01.10.2007 року, в яких зазначено призначення платежу) є домовленістю щодо поставки товару, проте при укладенні таких правочинів сторонами не встановлено терміну виконання позивачем зобов'язань щодо оплати товару, а відповідачем зобов'язань щодо поставки товару.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів даної справи, в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо поставки пиломатеріалів, позивач звертався до відповідача з відповідними вимогами 02.08.2010 року, від 19.08.2010 року, від 22.09.2010 року та від 19.10.2010 року (зокрема, про повернення коштів). Враховуючи норму ст. 530 Цивільного кодексу України термін виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки пиломатеріалів настав у 2010 році. Таким чином, трирічний строк позовної давності до заявлених у справі вимог не вважається таким, що минув на день звернення позивача до суду.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач не звертався до позивача з вимогою про сплату коштів у певний строк, в той час, як позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про поставку передплаченого товару чи повернення коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання зі сплати коштів, а враховуючи наявні в матеріалах справи листи позивача (з вимогами про поставку товару та повернення коштів), відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання щодо поставки товару.
Відповідно до п. 2, 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який отримав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання.
Згідно з ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 193756,60 грн. передплачених позивачем коштів, на які не поставлено товар.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Рішення господарського суду Київської області від 10.03.2011 року у справі № 18/227-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 18/227-10 повернути до господарського суду Київської області.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
09.06.11 (відправлено)