01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2011 № 17/93
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:від позивача - Гордієнко М.М.
від відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Скорпіо"
на рішення Господарського суду м. Києва від 21.03.2011
у справі № 17/93 (Удалова О.Г.
за позовом ТОВ "Скорпіо"
до Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про визнання кредитного договору від 24.04.2008р. №012-05/969 та додаткових угод нього недійсними
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.03.2011 року у задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду м. Києва по справі № 17/93 від 21.03.2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього були укладені позивачем на вкрай невигідних умовах, а тому відповідно до частини 1 статті 233 ЦК України має бути визнаний судом недійсним, що підтверджується наступним:
- у зв'язку з укладанням Кредитного договору відповідно до п. 6.7. останнього позивач був змушений укладати з банком усі додаткові угоди до Кредитного договору, навіть ті, які пропонували невигідні для позивача умови, або погіршували фінансове становище позивача;
- відповідно до п. 7.5. Кредитного договору позивач не має права змінювати свій статус, проводити реорганізацію, оскільки у разі прийняття рішення про реорганізацію банк має право достроково вимагати погашення заборгованості, що негативно вплине на діяльність позивача;
- відповідно до п. 6.5. Кредитного договору позивач зобов'язаний письмово повідомити банк про внесення змін в установчі документи, зміни юридичної та фактичної адреси, номери контактного телефону, зміни реквізитів, про відкриття (закриття) поточних рахунків в інших банках не пізніше 5 днів з настання таких змін;
- надання кредитних коштів у користування позивачеві відбувалось за дуже високим процентом 12%, який потім зменшено на 11,2%, що значно не покращило становище позивача;
- згідно з п. 6.6. Кредитного договору позивач зобов'язаний 80% своїх безготівкових розрахунків проводити через рахунки, відкриті в ПАТ “Ерсте Банк”, у разі порушення даної умови відсоткова ставка за користування кредитними коштами збільшується на 2% річних;
- відповідно до п. 6.9. Кредитного договору на вимогу банку позивач зобов'язаний надавати інше додаткове забезпечення кредиту в разі, якщо укладені договори застави (поруки) не в повному обсязі забезпечують повернення кредиту або предмет застави за договором застави, що забезпечують повернення кредиту, втратив ліквідність;
- пунктом 7.3. Кредитного договору передбачено, що при розбіжності сторін та недосягнення згоди щодо зміни умов договору, банк має право достроково стягнути заборгованість товариства за кредитом, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом та неустойку, передбачену договором;
- пункт 7.4. Кредитного договору передбачає право односторонньої відмови від договору тільки банку, відповідно до якого банк має право повністю чи частково відмовитися від надання кредиту при порушенні позивачем зобов'язань, передбачених цим договором;
- відповідно до п. 7.5. Кредитного договору банк має право достроково вимагати погашення заборгованості у разі значного погіршення фінансового стану позивача (його гарантів або поручителів);
- з підписанням додаткової угоди № 2 від 23.04.2009 р. позивач був змушений віддати банку у забезпечення ще одну нежитлову будівлю, ресторан-бар-баню, загальною площею 706,5 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська обл., Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Леніна, б. 59, заставною вартістю 3 150 000,00 грн.;
- відповідно до п. 1 додаткової угоди № 3 від 16.10.2009 р. позивач був змушений віддати банку у забезпечення додатково товари в обігу заставною вартістю 20000427,18 грн.;
- пунктом 1.6. додаткової угоди № 4 від 25.12.2009 р. встановлено, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе позивач; витрати, пов'язані з купівлею або продажем валюти здійснюється за рахунок коштів позивача;
- відповідно до п. 4 додаткової угоди № 4 від 20.11.2009 р. внесено зміни до пункту 6.8. Кредитного договору, згідно з якими протягом строку дії цього договору позивач зобов'язаний узгоджувати та забезпечити узгодження ТОВ “Скорпіо” з банком будь-яких дій, спрямованих на отримання позивачем грошових позик чи кредитів від інших осіб, в тому числі банків, або оформлення боргових зобов'язань позивача перед іншими особами в будь-якій іншій формі.
Кредитний договір та додаткові угоди були укладені під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних умовах. У відповідача відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2011 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 07.06.2011 року.
В засідання суду, призначене на 07.06.2011 року відповідач повноважних представників не направив та не повідомив суд про причини їх неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Колегія суддів, вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідач враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 24.04.2008 р. між відкритим акціонерним товариством “Ерсте Банк” (після зміни назви - публічне акціонерне товариство “Ерсте Банк”) (далі - кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю “Скорпіо” (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 012-05/969 (далі -Кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 600 000,00 доларів США (ліміт кредитування), зі строком користування кредитними коштами (кредитною лінією) до 23.04.2013 р., зі сплатою 12 відсотків річних.
До вказаного Кредитного договору сторони уклали додаткову угоду № 1 від 10.09.2008 р., в якій сторони домовились викласти пункт 6.1. Кредитного договору в новій редакції. До вказаної додаткової угоди № 1 сторони уклали додаток № 1 до Кредитного договору від 24.04.2008 р. № 012-05/969.
Додатковою угодою № 2 до Кредитного договору від 23.04.2009 року сторони домовились викласти пункт 3.4 статті 3 Договору в іншій редакції. Крім того, сторони домовились замінити статтю 11 “Банківська таємниця” договору статтею 11 “Конфіденційна інформація” та викласти її в новій редакції.
Додатковою угодою № 3 до Кредитного договору від 16.10.2009 року сторони домовились викласти пункт 3.4. статті 3 Договору в новій редакції.
З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2009 року сторони уклали додаткову угоду № 4 до Кредитного договору, відповідно до якої встановили, що фактична заборгованість за кредитом (500 000 доларів США станом на дату підписання даної Додаткової угоди) збільшується на суму прострочених платежів за відсотками (на 34 401 доларів США 15 центів станом на дату підписання даної Додаткової угоди) та становить 554 401,15 доларів США. Таке збільшення проводиться шляхом приєднання суми прострочених платежів за відсотками до заборгованості за кредитом та не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику.
Згідно з п. 2 Додаткової угоди № 4 сторони домовилися, що на період з дати підписання цієї додаткової угоди по 23.04.2013 року включно відсоткова ставка за користування кредитними коштами становить 11,2% річних.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 4 сторони передбачили, що основна заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) погашається позичальником за наступним графіком:
- до 27.12.2009 р. -120 000,00 доларів США
- до 27.12.2010 р. -120 000,00 доларів США
- до 27.12.2011 р. -120 000,00 доларів США
- до 27.12.2012 р. -120 000,00 доларів США
- до 27.04.2013 р. -74 401,15 доларів США
25.12.2009 року сторони підписали додаткову угоду № 5, відповідно до якої внесли зміни до Кредитного договору.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених частиною першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 233 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми (важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене житло та банкрутства, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину).
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. При цьому стороною повинно бути доведено факт збігу тяжких обставин для сторони і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Тобто сторона, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала би правочин.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на момент укладення Кредитного договору, він перебував у вкрай тяжкому становищі (банкрутство, заборгованість по іншим зобов'язанням) та кредитний договір було укладено з метою усунення даних обставин. Позивачем не доведено факт збігу тяжких обставин для нього та наявність їх безпосереднього зв'язку з його волевиявленням вчинити правочин (укласти Кредитний договір) на вкрай невигідних для нього умовах. Також, Позивач не довів суду, що за відсутності тяжких обставин останній взагалі або на зазначених умовах не уклав би оспорюваний договір.
Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлено загальні засади цивільного законодавства, серед яких найважливіший принцип підприємницької діяльності, а саме принцип свободи договору. Принцип свободи договору має універсальне значення для всіх учасників цивільних відносин. Підтвердження цього принципу законодавством означає відмову від примушення до укладення договорів на основі обов'язкових для сторін актів.
Принцип свободи договору також закріплений рядом інших статей Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 6, 205, 627. Він полягає в тому, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента й визначенні умов договору, у виявленні волі на вступ у договірні відносини, у виборі форми договору (ст. 205 ЦК України). Волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Ця ознака договірної свободи особливо проявляється в умовах сьогоденної ринкової економіки і відповідає ідеї вільних ринкових відносин.
Всі оспорювані зміни до Кредитного договору позивач погоджував без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення додаткових угод наслідків порушення нових зобов'язань. Крім того, позивач зазначає, що він був змушений підписати додаткові угоди до Кредитного договору в силу пунктів 6.7 та 7.3 Кредитного договору, якими встановлено, що у разі збільшення вартості кредитних ресурсів та/або порядку виконання зобов'язань сторін (в т.ч. внаслідок рішень органів влади), до договору за погодженням з позивачем вносяться зміни та у разі непогодження таких змін позивач має повернути кредитні кошти та сплатити відсотки відповідно до відсоткової ставки, яка існувала до такого моменту.
Тобто, вищезазначені положення п. 7.3 Кредитного договору мають застосовуватися не до усіх змін умов договору, а виключно змін внаслідок збільшення вартості кредитних ресурсів та/або порядку виконання зобов'язань сторін.
До того ж, Додатковою угодою № 4 було проведено капіталізацію прострочених відсотків за кредитом, зменшено відсоткову ставку та розстрочена сплату заборгованості за кредитом, що не є невигідними умовами для позивача.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”(надалі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
Отже, з вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Скорпіо” не підлягають задоволенню.
Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та цілком законного висновку що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва № 17/93 від 21.03.2011 року.
Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Рішення господарського суду м. Києва від 21.03.2011 року у справі № 17/93 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 17/93 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
09.06.11 (відправлено)