01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2011 № 17/041-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 24.01.11р.,
від відповідача 1: ОСОБА_2, довіреність № 481 від 20.11.10р.,
від відповідача 2: не з'явився.
розглянувши у від- критому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»
на рішення господарського суду Київської області
від 29.04.2011 р.
у справі № 17/041-11 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг»
до 1. Відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»
2. Комунального підприємства Київської обласної ради «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації»
про визнання договору укладеним та визнання права власності
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про:
- визнання Договору застави № 11/1-08 З від 25 грудня 2008 р. дійсним;
- визнання Позивача власником нерухомого майна Відкритого акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів», а саме: бази відпочинку «Дельфін», місцезнаходження: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 9 та власником земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,0420 га, яка надана у власність для обслуговування вищевказаної бази відпочинку в с. Пухівка (Київська область, Броварський район), вул. Набережна, 9;
- скасування державної реєстрації Відповідача-1 на вищезазначене нерухоме майно;
- зобов'язання КП Київської обласної ради «Броварське міжміське БТІ» провести реєстрацію права власності Позивача на це нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Київської області у справі № 17/041-11 від 29.04.2011 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач не погодився з вказаним рішенням та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд рішення залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.
01.01.2008 р. між Позивачем та Відповідачем-1 було укладено Генеральний договір факторингу № 11-08 Ф.
Згідно із п.2.1. даного договору Позивач зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження Відповідача-1 за плату, а Відповідач-1 - відступити Позивачу своє право майбутніх грошових вимог до боржників, найменування та реквізити яких вказуються у додаткових угодах до договору.
На виконання цього положення Генерального договору факторингу № 11-08 Ф, між Позивачем та Відповідачем-1 були укладені: Додаткова угода № 61 від 26 вересня 2008 р., Додаткова угода № 62 від 30 вересня 2008 р., Додаткова угода № 63 від 02 жовтня 2008 р., Додаткова угода № 64 від 03 жовтня 2008 р. та Додаткова угода № 65 від 06 жовтня 2008 р.
У відповідності до вищезазначених додаткових угод до Генерального договору факторингу № 11-08 Ф, Відповідач-1 відступив Позивачу майбутні грошові вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗ - Техснаб» за що отримав факторингове фінансування.
Як зазначає Позивач, між ним та Відповідачем-1 було укладено Договір застави № 11/1-08 З від 25 грудня 2008 р., у відповідності до п.1.1. якого в забезпечення виконання зобов'язання Відповідача-1 перед Позивачем за Генеральним договором факторингу № 11-08 Ф та додаткових угод до нього, ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів» надав ТОВ «Арма Факторинг» в заставу належне йому на праві власності майно: базу відпочинку «Дельфін», місцезнаходження: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Набережна, 9 та земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0420 га, яка надана у власність для обслуговування вищевказаної бази відпочинку в с. Пухівка (Київська область, Броварський район), вул. Набережна, 9. Як далі зазначає Позивач у апеляційній скарзі, пунктом 3.4. Договору застави № 11/1-08 З Відповідач-1 разом із Позивачем додатково погодили, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, Договір застави № 11/1-08 Ф виступає правовстановлюючим документом та є правовою підставою для реєстрації права власності ТОВ «Арма Факторинг» на предмет застави. Проте, оскільки Договір застави № 11/1-08 Ф не є нотаріально посвідченим та не здійснена його державна реєстрація, необхідність чого передбачена у ст.577 Цивільного кодексу України, Позивач просив місцевий господарський суд визнати його дійсним, застосувавши ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, та визнати його власником на належне Відповідачу-1 нерухоме майно. Свої вимоги Позивач обґрунтовував також повідомленням направленим Відповідачу-1 про нотаріальне посвідчення договору застави за вихідним номером 3838-1 від 25 грудня 2008 р., Рішенням засідання правління ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів», оформленого протоколом № 15 від 01.10.2008 р., у відповідності до якого Відповідач-1 прийняв рішення передати належне йому на праві власності нерухоме майно у заставу Позивачу.
У свою чергу, Відповідач-1, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, звертав увагу апеляційного суду на те, що Договір застави № 11/1-08 Ф не є належним чином укладений між Позивачем та Відповідачем-1, оскільки він не нотаріально посвідчений та не здійснена його державна реєстрація, а Рішення засідання Правління ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів», оформлене протоколом № 15 не може вважатися дійсним, оскільки прийнято не уповноваженим складом осіб, що є членами Правління Відповідача-1 згідно з Протоколом № 1 від 17.03.2008 р. Також Відповідач-1 звернув увагу на те, що він перебуває у процедурі банкрутства, а тому вважає, що Позивач не мав процесуального права подавати позовну заяву з вимогами до нього, оскільки це є порушенням принципу мораторію на задоволення вимог кредиторів, який передбачений у ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
З матеріалів справи вбачається, що, окрім вищезазначених доказів наданих Позивачем та Відповідачем-1 в обґрунтування своїх правових позицій, Відповідачем-1 при розгляді справи у місцевому господарському суді зверталась увага на те, що Господарським судом міста Києва відкрите провадження у справі № 50/311-б про банкрутство ВАТ «Київський завод гумових та латексних виробів», у зв'язку з чим зазначеним місцевим господарським судом винесена Ухвала від 17.05.2010 р.
Проте, Господарським судом Київської області при розгляді справи № 17/041-11 не було надано належної правової оцінки зазначеному факту.
Як також вбачається зі скарги ТОВ «Арма Факторинг» на рішення розпорядника майна та боржника про невизнання вимог кредитора у справі № 50/311-б, яка міститься у матеріалах справи, Позивачем 03 серпня 2010 р. заявлено свої грошові вимоги до Відповідача-1 у процедурі банкрутства, підставою яких є укладений між ними Генеральний договір факторингу № 11-08 Ф. Таким чином, Позивачем одночасно заявлені грошові вимоги у процедурі банкрутства Відповідача-1 у справі № 50/311-б, що виникли на підставі Генерального договору факторингу № 11-08 Ф, а також заявлено позов про звернення стягнення на нерухоме майно належне Відповідачу-1 як вимоги, що також виникла на підставі Генерального договору факторингу № 11-08 Ф, що, у свою чергу, є предметом розгляду іншої справи - № 17/041-11.
Судова колегія бере до уваги те, що у разі задоволення вимог Позивача і у процедурі банкрутства, і у позовному провадженні, Позивач отримає подвійне задоволення своїх вимог, що виникли на підставі одного і того ж правочину - Генерального договору факторингу № 11-08 Ф.
При цьому суд зважає на те, що згідно із п.8.13 Рекомендацій ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 04 червня 2004 р. № 04-5/1193 Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ГПК України не містять приписів про заборону на прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також на вирішення спору за цим позовом по суті, оскільки порушення справи про банкрутство не віднесено ст.62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушена справа про банкрутство, і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі п.1 ст.79 ГПК України зупиняє позовне провадження та роз'яснює позивачу зміст ч.2 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначивши про це в ухвалі або протоколі судового засідання. Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації з заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі ч.2 ст.14 Закону. У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, після винесення ухвали суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст.80 ГПК України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України, що висвітлено у пунктах 54 та 55 Постанови Пленуму «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18 грудня 2009 р. № 15.
Зазначені процесуальні перешкоди розгляду справи № 17/041-11 Господарським судом Київської області не було взято до уваги, у зв'язку з чим були розглянуті позовні вимоги та винесене Рішення. Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки провадження у справі № 17/041-11 підлягає припиненню.
Відповідно до п.3 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду, зокрема, повністю і припинити провадження у справі. Як також зазначено у п.31 Інформаційного Листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 12 березня 2009 р. № 01-08/163, за змістом ч.1 ст.99 ГПК України відповідні повноваження апеляційної інстанції безпосередньо випливають з повноважень суду першої інстанції стосовно припинення провадження у справі (ст.80 ГПК України) і залишення позову без розгляду (ст.81 ГПК України). До того ж саме зазначені статті 80 і 81 ГПК України містять вичерпний перелік підстав для відповідно припинення провадження у справі та для залишення позову без розгляду, і в разі вчинення господарським судом зазначених процесуальних дій посилання на конкретний пункт тієї чи іншої з цих норм є обов'язковим для суду будь-якої інстанції. Отже, наведене положення п.3 ст.103 ГПК України кореспондується з приписами статей 80 і 81 цього Кодексу, і в разі припинення апеляційною інстанцією провадження у справі або залишення нею позову без розгляду (повністю або частково) вона має посилатися на відповідний припис як п.3 ст.103, так і статті 80 або 81 ГПК України.
Таким чином, на підставі вищевикладеного та керуючись п.2 ч.1 ст. 80, ст. 99, ст.101, п.3 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Київської області у справі № 17/041-11 від 29.04.2011 р. скасувати повністю та припинити провадження у справі.
Головуючий суддя
Судді
08.06.11 (відправлено)