Постанова від 02.06.2011 по справі 13/315-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2011 року Справа № 13/315-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.

при секретарі: Соловйової О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. б/н від 23.02.11 р.)

від відповідача: представник у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 р. у справі № 13/315-10

за позовом Приватного підприємства “Юридична агенція Магістр” м.Хмельницький

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” м.Дніпропетровськ

про стягнення 70 000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 14.12.10 р. у справі № 13/315-10, яке підписано 24.12.2010 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Первушин Ю.Ю.), частково задоволено позов приватного підприємства “Юридична агенція “Магістр” м. Хмельницький до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” про стягнення 157 734 грн. 60 коп. заборгованості по орендній платі, в тому числі 130 269 грн. 30 коп. основній заборгованості, 12 341 грн. 76 коп. інфляційні, 3 200 грн. 46 коп. 3 % річних та 11 923 грн. 08 коп. пені та судові витрати.

Вказаним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 130 269 грн. 30 коп. заборгованості по орендній платі, 12 341 грн. 76 коп. інфляційні, 3 200 грн. 46 коп. 3 % річних, 2 313 грн. 07 коп. пені, 4 500 грн. оплату послуг адвоката, 1 481 грн. 24 коп. витрати на оплату державного мита та інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 221 грн. 62 коп.

В частині стягнення пені у сумі 9 610 грн. 01 коп. відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив відновити строк для подання апеляційної скарги, скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою від 14.01.2011 р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд відновив процесуальний строк для подання апеляційної скарги і прийняв апеляційну скаргу до розгляду.

Підставою для скасування рішення скаржник обґрунтовує тим, що висновки рішення не відповідають обставинам справи, що рішення не є обґрунтованим та ухвалене із порушенням норм як матеріального так і процесуального права, а саме ст. 16, ч. 1 ст. 43 ГПК України та ст. 23 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Відповідач вказує в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не звернув увагу і проігнорував твердження відповідача стосовно перевищення повноважень представника відповідача - директора Хмельницької філії ПАТ КБ “Приватбанк” Браницького Ю.О., який підписав договір оренди приміщення від 21.11.2008 р. після закінчення дії довіреності за № 1814, яка діяла до 07.05.2007 р.

Особа, яка подала скаргу, вказує, що суд дійшов хибного висновку стосовно того, що договір оренди відповідачем виконувався, судом не враховано те, що представник банку не уповноважувався юридичною особою на підписання як договору оренди приміщення, так і акту здачі-приймання приміщення. З боку юридичної особи ПАТ КБ “Приватбанк” не схвалено вказаний правочин, про що свідчить те, що відповідач не приступив до його виконання.

Відповідач також зазначає, що в ході збирання доказів по справі № 2-13794/10 йому стало відомо, що 19.11.2009 р. спірне приміщення продане ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які на даний час є власниками спірного приміщення.

В договорі купівлі-продажу приміщення від 19.11.2009 р. вказано, що нежитлова будівля універмагу-кафе не надано в користування наймачем (орендарям), такі відомості зазначені у відповіді ОСОБА_4 на запит банку.

Так як договір переуступки прав вимог укладено вже після продажу приміщення, скаржник вважає, що позивач просить стягнути неіснуючу заборгованість за період з 10.12.2008 р. по 15.04.2010 р.

Розпорядженням від 07.02.2011 р. № 156, в зв'язку з зайнятістю суддів Головко В.Г. та Логвиненко А.О. в іншому судовому засіданні та на підставі наказів голови суду №№ 5,7 від 17.01.11 р. справу передано на розгляд постійної колегії суддів.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення по даній справі без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, так як не погоджується з доводами скаржника, вказаними в апеляційній скарзі з наступних підстав.

Позивач звертає увагу на те, що, приймаючи приміщення, директор філії діяв, як вказано в акті здачі-приймання приміщення від 21.11.2008 р., на підставі довіреності від 16.05.2007 р. № 4366.

Заперечуючи наявність повноважень у керівника філії на підписання відповідних договорів, відповідач не надав суду нову довіреність.

08.02.2011 р. представник позивача не з'явився в судове засідання, а листом від 04.02.11 р. повідомив суд про неможливість вчасно прибути у судове засідання 08.12.11 р. на 10 год. 40 хвилн., а тому просив суд відкласти розгляд справи.

У зв'язку з неявкою позивача, а також необхідністю витребування додаткових доказів, колегія суддів задовольнила клопотання позивача.

Ухвалою від 08.02.2011 р. Дніпропетровський апеляційний господарський суд витребував від відповідача довіреність № 4178 від 16.05.2007 р., яка була посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 16.05.2007 р. за № 4366, яка була видана ЗАТ КБ “ПриватБанк” директору Хмельницької філії ПриватБанку Браницькому Юрію Олександровичу та докази, на якій підставі відкликана ця довіреність.

24.02.2011 р. ПАТ КБ “Приватбанк” (відповідач) подав клопотання про призначення судової експертизи щодо визначення періоду внесення до спірного Акту здачі-приймання приміщення до договору № 1 оренди приміщення, дати його складання (21.11.2008 р. та договору в тексті Акту (21.11.08 р.).

Підстави призначення і проведення судової експертизи передбачені ст. 41 ГПК України.

Колегія суддів відмовила відповідачу у задоволенні поданого клопотання, так як не вбачає необхідності у проведенні експертизи з тих підстав, що вказані у клопотанні.

Також 24.02.2011 р. відповідач подав клопотання про зупинення розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею цивільної справи № 2-13794/10 Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької обл. про визнання договору оренди № 1 приміщення від 21.11.2008 р. недійсним.

Вказане клопотання відповідача задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 р. поновлено провадження у даній справі, після усунення обставин, що зумовили його зупинення і справу призначено до розгляду на 02.06.2011 р. на 11 год.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, не надав суду докази, витребувані ухвалою від 08.02.2011 р., про час і місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні.

Неявка представника відповідача не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній доказами.

Розпорядженням секретаря судової палати від 01.06.2011 р. № 755 змінено склад колегії суддів в зв'язку з закінченням чергової відпустки судді Лотоцької Л.О. та на підставі наказів голови суду №№ 5,7 від 17.01.2011 р.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (орендодавець) та Закритим акціонерним товариство комерційний банк “ПриватБанк” (орендар) укладено договір оренди приміщення № 1 від 21.11.2008 р.

Відповідно до умов пункту 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове користування (оренду) приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 151,3 кв. м, що належить орендодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 14.09.2004 р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 Старокостянтинівського районного нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 3180.

Приміщення надано орендареві для використання його у банківській діяльності орендаря (п.1.4 договору).

Умовами розділу 2 договору сторонами встановлено, що приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем (п.2.1).

Пунктом 2.2 договору оренди встановлено, що орендна плата підлягає сплаті до 10 числа місця, наступного за розрахунковим, із розрахунку 70 грн., без ПДВ, за 1 кв.м, що у цілому складає : 10 591 грн. без ПДВ.

Відповідно до пункту 5.1 договору передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання приміщення у оренду.

Повернення приміщення орендодавцеві здійснюється за актом здачі-приймання. Обов'язок по складанню акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору.

Факт передачі в оренду приміщення орендарю підтверджено Актом здачі-приймання приміщення до договору № 1 оренди приміщення від 21.11.2008 р. (т.2, а.с. 14).

Згідно до п. 5. 2 договору, приміщення та інше майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акту здачі -приймання. У момент підписання цього акта орендар/орендодавець передає орендодавцеві/орендареві ключі від приміщення.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і набирає чинності з 21 листопада 2008 року та діє до 21 жовтня 2011 року.

У зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України “Про акціонерні товариства” Закрите акціонерне товариство “Комерційний банк “ПриватБанк” змінив найменування на Публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”, що підтверджено Статутом останнього, затвердженим загальними зборами акціонерів від 30.04.2009 р., погодженим Національним банком України 15.07.2009 р., державна реєстрація змін до установчих документів проведена 17.07.2009 р.

22 грудня 2009 року між Приватним підприємством "Юридична агенція Магістр" (далі -позивач, новий кредитор) та ОСОБА_6 (далі -первісний кредитор) укладено договір про заміну кредитора у зобов'язанні (далі -договір-2) (а.с. 16 т. 1), відповідно до п. 1 якого первісний кредитор передає всі права та вимоги з приводу стягнення з Закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості по орендній платі згідно договору №1 оренди приміщення від 21.11.2008 р. новому кредитору, а новий кредитор приймає усі ці права та вимоги.

Відповідно до п. 2 Договору-2 новий кредитор займає місце первісного кредитора у договорі №1 оренди приміщення від 21.11.2008р., який укладено первісним кредитором з Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк".

Згідно з п. 3 Договору-2 до прав, які переходять новому кредитору, належать, зокрема (але не виключно), право на стягнення заборгованості з Закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" по орендній платі згідно з договором №1 оренди приміщення від 21.11.2008 р.

Позивач посилається на те, що відповідачем належним чином не виконувались умови договору оренди та не сплачувалась орендна плата, у зв'язку з чим 22.04.2010 р. позивачем на адресу відповідача направлено лист № 07 з вимогою сплатити заборгованість по орендній платі, відповідь на який не отримано, сума заборгованості по орендній платі яка не оплачена складає 130 269,30 грн., що і є причиною спору.

Згідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання відповідно до приписів ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушення зобов'язання є його невиконання (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами з оренди, які регулюються нормами законодавства про оренду, в тому числі параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або в строк встановлений договором найму.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав та обов'язків іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на укладення договору оренди представником банку з перевищенням повноважень, оскільки представник не мав право на укладення угоди, після закінчення дії довіреності та вбачає всі підстави стверджувати про недійсність правочину. Крім того відповідач зазначає, що банком не схвалено вказаний правочин, про що свідчить те, що він не приступив до його виконання, а саме не отримував ключі від приміщення, не користувався вказаним приміщенням, не здійснював орендної плати, а, отже, договір оренди не створив жодних прав та обов'язків для банку.

Разом з тим, суд відхиляє такі доводи відповідача з огляду на наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2. ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, договір № 1 оренди приміщення від 21 листопада 2008 року є укладеним, тобто таким, в якому сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, також договір підписано представниками сторін, підписи скріплено печатками.

При цьому, судом враховується роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" за яким угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Згідно з п. 5.1 Договору передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення засвідчується актом здачі -приймання приміщення в оренду.

Відповідно до п. 5.2 Договору приміщення та інше майно вважаються фактично переданими орендареві з моменту підписання акта здачі -приймання. У момент підписання цього акта орендодавець передає орендареві ключі від приміщення.

Приписами ч. 1, 2 ст. 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Аналізуючи наведені пункти договору та приписи цивільного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір виконувався сторонами, оскільки матеріали справи містять підписаний акт здачі -приймання приміщення, з огляду на що суд відхиляє безпідставні доводи відповідача про неотримання ключів від приміщення, фактично сторони вчинили конклюдентні дії, що свідчать про прийняття правочину до виконання, а отже правочин вважається схваленим.

Відповідна правова позиція наведена в п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", відповідно до якого наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладання. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника, або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її до виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволення не підлягає.

Як випливає з відзиву відповідача, Ю.О. Бараніцький, який підписав Договір оренди, на час його підписання працював на тій самій посаді, яка була зазначена в Договорі, і це не заперечував в судовому засіданні представник відповідача. На вимогу суду представник відповідача не надав суду відомостей про наявність та зміст довіреності якою мав користуватися Ю.О. Бараніцький станом на час підписання Договору 21 листопада 2008 р.

З огляду на вищенаведені обставини справи та приписи законодавства, суд першої інстанції не знайшов підстав вважати договір №1 оренди приміщення від 21.11.2008 р. нікчемним. Крім того, ні Позивач, ні Відповідач не надали суду відомостей щодо визнання договору оренди недійсним судом.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на умови Договору щодо строку оплати орендної плати, строк оплати орендної плати, є таким, що настав.

Доказів оплати орендної плати відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, його розміру не спростував.

Не надав суду, відповідно до умов п.5.1 договору, Акт про повернення орендодавцю орендованого приміщення.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу з орендної плати за період з 10.12.2008 р. по 15.04.2010 р. у розмірі 130 269, 30 грн.

Крім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2008 року по квітень 2010 року у сумі 12 341, 76 грн., 3 % річних за період з 10.12.2008 р. по 01.04.2010 р. у сумі 3 200,46 грн., та пеню за період з 15.04.2009 р. по 15.04.2010 р. у сумі 11 923, 08 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3 Договору встановлено, що у випадку заборгованості по виплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Матеріалами справи встановлено наступне.

- позивач нарахував пеню за період з 15.04.2009 р. по 15.04.2010 р. у розмірі 11 923,08 грн. (розрахунок пені -а.с. 7-8 т. 2),

- згідно до п.2.2 договору, орендна плата підлягає сплаті до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, з розрахунку 10 591,00 грн. за місяць без ПДВ.,

- тобто, пеня нарахована за кожний несплачений щомісячний платіж складає суму 10 591 грн. * 0,01 % (в день) * 182 дні = 192,76 грн.

- оскільки позивач нараховує пеню за кожним несплаченим щомісячним платежем за період з 15.04.2009 р. по 15.04.2010 р., тобто за рік, то 192,76 грн. *12 місяців = 2 313,07 грн.

- тобто, до стягнення підлягає пеня за період з 15.04.2009 р. по 15.04.2010 р. у розмірі 2 313,07 грн.

Таким чином, наведені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 11 923, 08 грн. судом першої інстанції правомірно задоволені частково.

Оскільки порушення строку оплати орендної плати підтверджується матеріалами справи, суд першої інстанції визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 15.04.2009 р. по 15.04.2010 р. у розмірі 2313,07 грн., інфляційні втрати за період з грудня 2008 року по квітень 2010 року у сумі 12 341,76 грн., 3 % річних за період з 10.12.2008 р. по 01.04.2010 р. у сумі 3 200,46 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги щодо судових витрат, так як відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Тобто, до судових витрат відноситься і оплата послуг адвоката, які визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (ч.3. ст. 48 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно Роз'яснення Вищого господарського суду України від 04.03.98 р. №02-5/78 (Із змінами і доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до п. 5 інформаційного Листа ВГСУ від 14.07.2004 р. №01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги в господарському процесі від 07.09.2010 року, укладений між адвокатом ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Юридична агенція Магістр", відповідно до п. 1 якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у спорі з Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 01 грудня 2010 року (а.с. 46 т. 2) до договору про надання правової допомоги в господарському процесі від 07.09.2010 р., встановлено що загальна вартість послуг складає 4 500,00 грн. без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана сума була перерахована платіжним дорученням №0000000811 від 01 грудня 2010 року (а.с. 39 т. 2) на користь ОСОБА_1, призначення платежу -правова допомога згідно договору про надання правової допомоги в господарському процесі від 07.09.2010 р. без ПДВ.

Враховуючи викладене, господарський суд цілком обґрунтовано стягнув з відповідача вартість послуг адвоката з надання правової допомоги згідно до договору від 07.09.2010 р. в розмірі 4 500,00 грн.

З урахуванням встановлених обставин справи, заявлені позивачем вимоги про стягнення суми заборгованості по орендній платі - 130 269,30 грн., 12 341,76 грн. -інфляційних, 3 200,46 грн. -3 % річних та пені у розмірі 2 313,07 грн. такими, що підлягають задоволенню, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 9 610,01 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

З урахуванням викладеного, доводи скаржника, вказані в апеляційній скарзі, є безпідставними, а рішення господарського суду є таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи і при його винесенні судом не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, а відтак відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку “Приватбанк” м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2010 р. у справі № 13/315-10 залишити без змін.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді: Л.О. Лотоцька

О.С. Євстигнеєв

Повний текст постанови виготовлено 07.06.2011 р.

З оригіналом згідно:

Пом. судді І.Г.Логвиненко

Попередній документ
16112648
Наступний документ
16112650
Інформація про рішення:
№ рішення: 16112649
№ справи: 13/315-10
Дата рішення: 02.06.2011
Дата публікації: 16.06.2011
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори