"07" червня 2011 р.Справа № 15/225/10
Суддя Ржепецький В.О., розглянувши матеріали за скаргою Публічного акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Океан”
про скасування постанови Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 04.05.11р. про арешт коштів боржника, яку прийнято під час виконання наказу господарського суду Миколаївської області №15/225/10 від 28.02.11р., виданого на виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 15.02.11р. у справі №15/225/10
за позовом: Приватного підприємства “АЛИС-А”, 54051, м. Миколаїв, вул. Ленінградська, 5-В, кв. 27, код ЄДРПОУ 34376104
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Вадан Ярдс Океан”, 54050, м. Миколаїв, Заводська площа, 1, код ЄДРПОУ 14307653
про стягнення 121 200,79 грн.
за участю представників:
від скаржника: ОСОБА_1, довіреність від 11.04.11р. в
від стягувача: не з'явився,
від ДВС: ОСОБА_2, довіреність від 03.01.11р.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.02.11р. по справі №15/225/10 задоволено позов Приватного підприємства “АЛИС-А”, стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Вадан Ярдс Океан” на користь Приватного підприємства “АЛИС-А” 121 200 (сто двадцять одна тисяча двісті) грн. 79 коп. основної заборгованості, 1212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн. держмита, 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.
Найменування Публічного акціонерного товариства “Вадан Ярдс Океан” змінене на Публічне акціонерне товариство «Миколаївський суднобудівний завод «Океан»рішенням загальних зборів від 18.03.11р. (нову редакцію Статуту зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 25.03.11р., свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №492885 від 25.03.11р.).
28.02.2011р. на виконання рішення видано наказ, який звернено до виконання.
16.05.11р. на адресу суду надійшла скарга Публічного акціонерного товариства “Миколаївський суднобудівний завод “Океан” про скасувати постанови Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 04.05.11р. про арешт коштів боржника. Скаргу мотивовано тим, що вказаною постановою накладено арешт на кошти боржника, в той час, як ухвалою суду від 26.04.11р. виконання рішення у справі №15/225/10 розстрочено на три місяці та відповідну ухвалу боржником пред'явлено ДВС 10.05.11р.
Ухвалою суду від 17.05.11р. скаргу призначено до розгляду на 07.06.11р.
Корабельний ВДВС Миколаївського міського управління юстиції скаргу вважає необґрунтованою, просить відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що постановою від 04.05.11р. накладено арешт на кошти боржника в межах суми боргу 122 648,79 грн. оскільки боржником, у встановлений у постанові про відкриття провадження строк, не погашено заборгованість в добровільному порядку. Ухвалу суду від 26.04.11р. про розстрочення виконання рішення суду боржником подано до відділу 10.05.11р., тобто боржник в порушення ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»своєчасно не повідомив державного виконавця про встановлення розстрочки виконання рішення.
Вивчивши матеріали скарги, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»(далі -Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 11 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і Законом (ч. 2 ст. 11 Закону), в тому числі, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах (п.6 ч.3 ст. 11 Закону).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Як витікає з положень ч. 1 ст. 27 Закону, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 82 Закону, рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Частиною сьомою зазначеної статті встановлено вимоги до скарги у виконавчому провадженні, яка зокрема, повинна містити зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.
Відповідно до п. 8 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/365, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 26 грудня 2003 року N 14, заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК та статей 86, 121-2 ГПК. Виходячи зі змісту ст. 248-24 ЦПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
З наведеного витікає, що необхідною умовою визнання того чи іншого рішення державного виконавця неправомірним, є встановлений матеріалами справи факт порушення ним в момент його ухвалення норм закону.
Натомість, як витікає з матеріалів справи (лист за вих.№14000/110 від 10.05.2011р) та не оспорюється сторонами, ухвалу господарського суду Миколаївської області про розстрочення виконання рішення в даній справі, на яку боржник посилається як на підставу своїх доводів про незаконність оскаржуваної постанови, боржником до відділу ДВС подано після винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника.
Таким чином, останній, здійснюючи свої обов'язки по виконанню рішення господарського суду, діючи у відповідності до наведених вище положень Закону, не знав та не міг знати про обставини, пов'язані з розстроченням виконання рішення в цій справі, що виключає визнання його дій неправомірними.
При цьому господарський суд також враховує, що згідно з ч. 1 ст. 8 Закону, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржника у відповідності до ст. 12 Закону наділено правами у виконавчому провадженні, зокрема, і правом заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження.
Разом з тим, боржник в цій справі, як особа за заявою якої ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.04.2011р. встановлено розстрочення виконання рішення господарського суду в цій справі, та як особа безпосередньо зацікавлена у виконанні останнього на умовах, встановлених зазначеною ухвалою, не скористався наданими йому статтею 12 Закону правами, та, зокрема, не повідомив державного виконавця про наявність у провадженні господарського суду заяви про розстрочення, ухвалу господарського суду Миколаївської області від 26.04.2011р. надав державному виконавцю лише 10.05.2011р., що на думку господарського суду, свідчить про недбалість у користування правами сторони у виконавчому провадженні та не може бути підставою для покладення відповідальності за наслідки такої недбалості на державного виконавця.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.
Наведені обставини зумовлюють відхилення заявленої у справі скарги.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, -
В задоволенні скарги відмовити.
СуддяВ.О.Ржепецький