79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.05.11 Справа№ 5015/1634/11
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи
За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Закарпатінтерпорт”, м.Чоп Закарпатська область.
До відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м.Львів.
За участю третьої особи-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області, м.Ужгород Закарпатська область.
За участю третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної податкової інспекції у місті Львові, м.Львів.
Про: повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 117 231,49 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність від 10.09.2011р.).
Від відповідача: ОСОБА_2 -юрисконсульт служби комерційної роботи та маркетингу -юрисконсульт служби комерційної роботи та маркетингу (довіреність №НЮ-498 від 29.07.2010р.).
Від третьої особи-1: не з'явився.
Від третьої особи-2: не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство „Закарпатінтерпорт”, м.Чоп Закарпатська область звернулось із позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця”, м.Львів про повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 117 231,49 грн. За ініціативою суду до участі у справі в якості третьої особи-1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Ужгородську міжрайонну державну податкову інспекцію у Закарпатській області, м.Ужгород Закарпатська область, в якості третьої особи-2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Державну податкову інспекцію у місті Львові, м.Львів.
Ухвалою суду від 28.03.2011р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 20.04.2011р. В судовому засіданні 20.04.2011р. розгляд справи було відкладено на 17.05.2011р.
В судовому засіданні 17.05.2011р. представник позивача подав клопотання вих. № 244 від 17.05.2011р. (вх.№ 10913/11 від 17.05.2011р.) про витребування від відповідача та третьої особи-2 доказів перерахування усієї суми, що безпідставно стягнута з позивача до Державного бюджету, а саме: декларацій відповідача з податку на додану вартість за спірний період; реєстрів виданих відповідачем та реєстрів отриманих відповідачем податкових накладних з ПДВ за спірний період; довідок про коефіцієнт розподілу відповідачем сум ПДВ, сплаченого за придбані у спірному періоді товари, роботи, послуги, між податковим кредитом та валовими витратами відповідача (між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями); матеріалів документальної податкової перевірки відповідача за спірний період у повному обсязі; письмового підтвердження від ДПІ у м.Львові, чи під час документальної перевірки відповідача вивчалося питання правильності визначення коефіцієнту розподілу вхідного ПДВ між податковим кредитом та валовими витратами; підтвердження фактичної сплати до Державного бюджету України сум ПДВ по деклараціях за спірний період.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити повністю.
З приводу заявленого позову пояснив, що позивач здійснює діяльність по перевантаженню експортно-імпортних та транзитних вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм на вагони стандарту колії 1520 мм та митне декларування вантажів. Відповідач надає позивачу послуги, які є пов'язаними з перевезенням вантажу в режимі імпорту та транзиту через територію України. Вказані послуги надаються згідно угоди про партнерство в галузі перевантаження, експедування і виконання додаткових послуг при перевезенні, договорами про подачу та забирання вагонів, договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення, угодою про взаємодію між сторонами при перевезенні вантажів, договором по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальним роботам при перевезенні експортно-імпортних і транзитних вантажів. За надані послуги, зокрема, за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів, відповідач стягнув з позивача у січні-липні 2009р. відповідну суму плати, а також суму податку на додану вартість в розмірі 117 231,49 грн. Оскільки позивач є безпосереднім учасником єдиного технологічного процесу транзитного перевезення вантажів, що підтверджується долученими до позовної заяви перевізними документами, то надані відповідачем послуги є пов'язаними з перевезенням вантажу транзитом через територію України і згідно п. 6.2.4., 5.15. Закону України "Про податок на додану вартість" підлягають оплаті без донарахування податку на додану вартість. Позивач вважає, що стягнута відповідачем сума податку на додану вартість є безпідставно набутою та підлягає поверненню позивачу відповідно до т. 1212 ЦК України.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що між сторонами не укладався договір перевезення вантажу транзитом, а також відсутні договори транспортного експедирування, договори доручення, агентські угоди тощо, які б регулювали надання транзитних послуг. Відсутність зазначених вище угод, укладених у відповідності із ст.ст. 1, 7 Закону України «Про транзит вантажів», а також відсутність належним чином оформлених залізничних накладних свідчить про те, що відповідачем на надавалися позивачу послуги, які є пов'язаними з перевезенням вантажу транзитом через територію України. Крім того, представник відповідача зазначив, що позивачем не долучено до справи жодного первинного документа, який би відображав спірну суму і свідчив би про господарську операцію, пов'язану з перевезенням вантажу транзитом. Таким чином, сума позовних вимог не ґрунтується на первинних документах, оскільки не має посилання на документи, що можна ідентифікувати за їх реквізитами, зокрема: зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції. Долучені документи не містять даних про спірні господарські операції, зокрема про приналежність вантажу до транзитного. Крім того, відповідач просив припинити провадження у справі у зв»язку з тим, що порядок нарахування, сплати і повернення ПДВ регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.
Представник третьої особи-1 в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду спору був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням № 88017 0387439 0 від 26.04.2011р. вручено 28.04.2011р.
Представник третьої особи-2 в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду спору був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням № 79003 0340793 2 від 26.04.2011р. вручено 28.04.2011р.
Представник відповідача заперечив проти поданого позивачем клопотання про витребування доказів перерахування усієї суми, що безпідставно стягнута до Державного бюджету.
Розглянувши клопотання позивача, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні з огляду на те, що докази, які позивач просить витребувати у відповідача (декларації, реєстри податкових накладних, матеріали документальних податкових перевірок, сплати ПДВ) стосуються питання оподаткування, що регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спір з питання оподаткування не відноситься до компетенції господарського суду.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу при відсутності представників третіх осіб за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:
Між ВАТ «Закарпатінтерпорт»(надалі -користувач) та Державним територіально-галузевим об»єднанням «Львівська залізниця»в особі відокремленого підрозділу «Ужгородська дирекція залізничних перевезень»(надалі -залізниця) було укладено договори про подачу та забирання вагонів, а саме № 29 від 01.02.2006р.; № 486 від 25.12.2007р.; № 164 від 16.04.2008р.; № 165 від 16.04.2008р.
Відповідно до положень вказаних договорів, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цих договорів здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станцій Чоп та Мукачево Львівської залізниці.
Згідно положень вказаних договорів користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва № 1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок -згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати вносяться щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу.
24.12.2008р. між позивачем (замовник) та відповідачем (залізниця) був укладений договір № 661 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
Предметом цього договору є надання залізницею замовнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.
По закінченні кожного місяця залізниця надає замовнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну.
10.06.2005р. між позивачем (ЗІП) та відповідачем (залізниця) була укладена угода № 409 про взаємодію Львівської державної залізниці та Відкритого акціонерного товариства “Закарпатінтерпорт” при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС.
За цим договором позивач проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів “Перевантаження “ЗІПом”.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів, за період з січня 2009 року по липень 2009 року на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами відповідач списав з особового рахунку позивача вартість наданих послуг, нараховуючи на їх вартість податок на додану вартість в сумі 117 231,49 грн.
Представник відповідача не заперечує факту надання позивачеві послуг за період з січня 2009р. по липень 2009р. та факту списання крім вартості наданих послуг також суми податку на додану вартість в розмірі 117 231,49 грн., однак вважає таке списання правомірним.
На думку позивача та за його розрахунками, відповідачем безпідставно стягнуто з сум попередньої оплати, внесених позивачем за січень 2009 року - 11 209,09 грн., за лютий 2009 року - 15 696,72 грн., за березень 2009 року - 22 493,66 грн., за квітень 2009 року - 17 676,25 грн., за травень 2009року - 18 335,82 грн., за червень 2009 року 18 354,77 грн., за липень 2009 року - 13 465,18 грн., всього 117 231,49 грн.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 117 231,49 грн. безпідставно стягнутих за період з січня по липень 2009р. коштів за послуги, пов»язані з перевезенням вантажів странзитом через територію України.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Пунктом 7.1. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Відповідно до п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000р., у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не вимагає згоди від платника в будь-якій формі на нарахування та списання податку на додану вартість.
Відповідно до ст. 3.1.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, об'єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. П. 6.1. Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Згідно 5.15. вказаного закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про транзит вантажів”, транзит вантажів -це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Транзитні послуги (роботи) -безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницькою діяльністю учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.
Згідно ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів”, транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво - чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому, договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про транзит вантажів” тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, для забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з відповідними послугами (роботами) у суміжних державах. Розрахунки між вантажовласниками та іншими учасниками транзиту здійснюються у порядку, визначеному цими договорами (контрактами), згідно з якими вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги (роботи) з їх надавачами (виконавцями), після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України як оплата цих послуг (робіт).
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, договори (контракти) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод щодо транзиту вантажів у відповідності до вимог ст. 7 Закону України “Про транзит вантажів” між сторонами не укладались. З долучених до матеріалів справи документів, зокрема відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, ВМД, залізничних накладних, не вбачається факту замовлення позивачем у відповідача послуг з транзиту вантажу, надання відповідачем транзитних послуг. При проведенні позивачем оплати наданих відповідачем послуг, не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів.
Представник позивача зазначив, що вказана плата стягувалась як плата за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів в рамках договору №661 від 24.12.2008р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги. Вказаний договір укладений у відповідності до вимог Статуту залізниць України. Згідно ст. 4 Статуту залізниць України, перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Таким чином, плата за подачу та забирання вагонів передбачена у документах, які регулюють внутрішні вантажні перевезення, а тому вони не можуть встановлювати особливостей при нарахуванні плати за транзит вантажів.
Отже, положення Закону України “Про транзит вантажів” свідчать, що належними доказами транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів та виконання транзитних послуг (робіт), пов'язаних з транзитом вантажів, є договори, що укладені у відповідності з положеннями ст.ст.1, 7 цього Закону та залізничні накладні ЦІМ (СІМ) або УМВС (СМГС), що підтверджують укладення та виконання договору його сторонами. Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, зазначені в ст.ст. 1, 7 вказаного Закону угоди не укладались, доказів зворотнього суду не надано.
Сума нарахованого відповідачем податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України відповідно до ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. На суму сплаченого податку на додану вартість відповідач надав позивачу податкові накладні. У зв'язку з цим, відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача виникло право на формування податкового кредиту. Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту позивачем суду не надано. Таким чином, позивач не позбавлений права отримати відшкодування спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування вищезазначена сума податку, не подано.
Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Позивач просить задоволити позов посилаючись на ст.ст.1212-1214 ЦК України.
Відповідно до вимог ст.ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Вищевказані норми закону регулюють відносини, які виникають у зв»язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.
У даній справі спірна сума є податком на додану вартість, яка відповідачем перерахована до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.
Тому така сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем в даному випадку є Державний бюджет України.
Отже, посилання позивача на ст. 1212-1214 ЦК України є безпідставним.
Такого ж висновку дійшов Верховний суд України (постанови від 13.12.2010р. № 26/2; від 29.11.2010р. № 19/18).
Статтею 11128 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судові витрати згідно ст.49 ГПК України покласти на позивача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України,
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст виготовлено
та підписано 23.05.2011р.
Суддя