Рішення від 06.06.2011 по справі 36/146

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/14606.06.11

За позовом Київської геофізичної розвідувальної експедиції Державного

геофізичного підприємства “Укргеофізика”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОТ”

про стягнення 9 394, 97 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 -по дов. №01/03-11 від 21.03.2011р.

Від відповідача не з”явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Київської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства “Укргеофізика” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТОТ” 9 394, 97 грн., із яких: 7000 грн. заборгованість по договору №1 від 30.12.2008р., 1 216, 100 грн. -інфляційні, 1 178,97 грн. -пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2011р. порушено провадження у справі № 36/146, розгляд справи призначено на 11.05.2011р.

Відповідач в судове засідання повноважних представників не направив.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез'явлення в засідання представників сторін.

Оскільки представник відповідача в судове засідання не з'явився, суд визнав за доцільне розгляд справи відкласти на 06.06.2011р.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців. Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

30 грудня 2008 року між Київською геофізичною розвідувальною експедицією Державного геофізичного підприємства “Укреофізика” (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОТ»(далі відповідач) був укладений договір №1 відповідального зберігання.

Відповідно до умов даного договору відповідач передав позивачу на відповідальне зберігання майно, перелік якого зазначено в акті прийому -передачі від 30.12.2008р.

Приймання та передача майна здійснюється на підставі акта прийому -передачі фактичного майна, підписаного сторонами (п.2.1 договору).

30.12.2008р. між сторонами був підписаний акт прийому -передачі будівельних матеріалів на відповідальне зберігання відповідно до договору зберігання №1 від 30.12.2008р.

Вартість послуг, які надаються згідно умов цього договору складають 2000 грн. за один календарний місяць.

Відповідно до п. 4.3 договору відповідач зобов'язаний не пізніше 10-го числа кожного місяця вносити плату за зберігання майна згідно п.2.2 цього договору, згідно розрахунків, виставлених позивачем.

01.06.2009р. позивач по акту прийому -передачі повернув відповідача будівельна матеріали відповідно до договору №1 від 30.12.2008р.

При розгляд справи судом встановлено, що відповідач повного розрахунку по договору №1 від 30.12.2008р. з позивачем не провів

Станом на день подання позову сума основної заборгованості за Договором склала 7000 грн. ( за лютий 2009р. -1000 грн., березень 2009р. -2000грн., квітень 2009р. - 2000грн., травень 20009р. -2000 грн.)

Статтею 42 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У погоджений сторонами строк, Відповідач розрахунки з Позивачем в повному обсязі не провів.

Станом на день розгляду справи Відповідач за послуги із зберігання в повному обсязі не розрахувався, доказів проведених розрахунків суду не надав, заборгованість Відповідача перед Позивачем не погашена та становить 7 000 грн. 00 коп.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судом в судовому засіданні досліджені оригінали наданих представником Позивача доказів.

Таким чином, враховуючи те, що Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, отже суд дійшов висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 7 000 грн. 00 коп. заборгованості за надані послуги із зберігання за Договором правомірна та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач заявив про стягнення з Відповідача 1 216 грн. 00 коп. -інфляційних витрат та 1 178 грн. 97 коп. -пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторонами в договорі передбачена відповідальність відповідача за несвоєчасне проведення оплати послуг у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення (п. 5.3 договору).

Оскільки відповідачем допущено прострочення оплати за надані послуги, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 11 178,97 грн. пені підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

З огляду на викладене, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних в сумі 1 216 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Державне мито та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОТ»(01025, м. Київ, Печерський узвіз, 2/12, код ЄДРПОУ 24720957) на користь Київської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства “Укргеофізика” (04114, м. Київ, вул.. Автозаводська, 78, код ЄДРПОУ 01432782) 7000 грн. основного боргу, 1 178 грн. 97 коп. пені за прострочку платежу, 1 216 грн. -інфляційні, 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Повний текст рішення складено

07.06.2011р.

Попередній документ
16108656
Наступний документ
16108659
Інформація про рішення:
№ рішення: 16108657
№ справи: 36/146
Дата рішення: 06.06.2011
Дата публікації: 16.06.2011
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи:
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (06.06.2011)
Дата надходження: 12.04.2011
Предмет позову: стягнення заборгованості в розмірі 9 394,97 грн.