Виноградівський районний суд Закарпатської області
____________________________________________________________ Справа № 2-а-1423/11
Номер рядка звіту 70
11.05.2011 м.Виноградів
Суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області Левко Т.Ю., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ПФУ у Виноградівському районі про визнання діяння відповідача протиправними та зобовязання відповідача нарахувати та виплатити у повному обсязі як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку із 21.09.2010 року по 21.03.2011 року, та зобов»язання відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% від прожиткового мінімуму,
ОСОБА_1 22.04.2011 року звернулася до суду із позовом до УПФУ у Виноградівському районі про визнання діяння відповідача протиправними та зобовязання відповідача нарахувати та виплатити у повному обсязі як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку, та зобов»язання відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% від прожиткового мінімуму, згідно ст..6 Закону України. Ухвалою судді від 26.04.2011 року провадження у справі відкрито за вимогами щодо періодичних виплат із 21.09.2010 року по 21.03.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на щомісячну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Виплата надбавки повинна була здійснюватись відповідачем. Вказане право було обмежено прийнятими законами про бюджет. Однак рішеннями КСУ від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року вказані зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Однак відповідачем у 2007,2008,2009,2010 роках вказане підвищення нараховувалось та виплачувалось у зменшеному розмірі - 10% прожиткового мінімуму. Тому позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоодержану надбавку, а також зобов'язати відповідача виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% від прожиткового мінімуму.
Відповідачем подано заперечення проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, яке мотивовано тим, що норма закону, якою встановлено право дітей війни на підвищення, не вказує який саме орган здійснює нарахування та виплату вказаного підвищення. Крім того, дана норма була зупинена законом про бюджет у 2007 році. Також, законом встановлено, що фінансування витрат на вказане підвищення здійснюється із державного бюджету, а не із бюджету Пенсійного фонду. Реалізація пенсійних програм здійснюється за рахунок Пенсійного фонду України. Тому відповідач вважає свої дії такими, що вчинені виключно у межах та на підставі повноважень, визначених Конституцією та законами України. крім того, мінімальний розмір пенсії за віком на думку відповідача може застосовуватися виключно для визначення розміру пенсії. Чіткого механізму надання підвищення дітям війни такі не встановлено.
Дослідивши подані докази, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, прийшовши до висновку, що є достатньо підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суддя прийшов до переконання про часткову обґрунтованість вимог позивача, з наступних міркувань.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є «дитиною війни» в розумінні статті 1 Закону України № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни». Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером і йому призначено пенсію по віку. Відповідно до чинної редакції статті 6 Закону України № 2195-IV позивач має право на отримання державної соціальної підтримки у вигляді підвищення до пенсії.
Із поданих доказів встановлено, що відповідачем на виконання ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у 2008-2010 рр позивачуОСОБА_1.нараховувалась та виплачувалась надбавка (підвищення) до пенсії у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розглядаючи справу в межах позовних вимог, в частині яких відкрито провадження у адміністративній справі, суддя констатує, що правовідносини, які відповідають встановленим фактам, врегульовані ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» (далі-Закону), зокрема на дані правовідносини поширюється дія ст.6 в ред. Закону від 18.11.2004 року.
Так, нова редакція ст.6 вказаного Закону була Рішенням Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнана неконституційною. Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відтак із 22.05.2008 року вказана норма діє у наступній редакції: «Дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, то суд приходить до висновку, що на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність, і ця норма не суперечить ч.1 ст.2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», згідно якої прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. На цій підставі спростовується посилання відповідача на те, що розмір мінімальної пенсії за віком не може застосовуватись як розрахункова величина для підвищення пенсії позивачу на підставі ст.6 Закону.
За законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення, на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій. Пунктом 1.1. Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року завданням Управлінь є забезпечення призначення та виплати пенсій. Отже суд приходить до висновку, що в даному конкретному випадку саме на відповідача покладено обов'язок здійснювати нарахування та забезпечувати виплату підвищення до пенсії позивачу ОСОБА_1
У відповідності до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак прямим порушенням даної конституційної норми є застосування відповідачем на виконання покладених законом обов'язків статті 6 Закону № 2195-IV в ред. від 28.12.2007 року починаючи із 22.05.2008 року і до цього часу, в тобто в редакції, що визнана неконституційною, а відтак є нечинною. Такі дії відповідача є протиправними.
Таким чином, починаючи із 22.05.2008 року розмір підвищення, яке належало нараховувати до пенсії позивача, повинен був становити 30% мінімальної пенсії за віком. Обов'язок нарахування та забезпечення такого підвищення покладено на відповідача. А відтак, відповідачем допущено діяння, що полягало у неприведенні розміру підвищення, що нараховувалося до пенсії позивача, до розміру, що встановлено чинним законом та нарахування і виплату підвищення у меншому розмірі.
Такі діяння відповідача призвели до порушення законних прав позивача на отримання на підставі чинної редакції ст.6 Закону державної соціальної підтримки, зокрема, починаючи із 22.05.2008 року, у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Отже, суддя приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, що стосуються виплат позивачу за минулий період, а в даному випадку в період із 01.10.2010 року, відповідачем підвищення до пенсії на підставі ст.6 Закону в розмірі меншому, ніж передбачений Законом.
Відповідно до ч.2 ст.11, ст..162 КАС України, в межах визначених повноважень суду надано право виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. На цій підставі суддя вважає за необхідне визнати встановлені під час розгляду справи діяння відповідача такими, що призвели до порушення законних прав позивача, а відтак - неправомірними, а порушені права такими, що підлягають відновленню шляхом зобовязання відповідача здійснити нарахування та забезпечити виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період із 21.09.2010 року по 21.03.2011 року включно із урахуванням виплачених сум підвищення та ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглядаючи вимогу позивача про зобов'язання відповідача виплачувати в подальшому «державну соціальну надбавку», суддя констатує, що вказана вимога стосується майбутніх виплат, а відтак майбутніх прав позивача, які ще не порушені. У відповідності до ст.6 КАСУ, адміністративний суд розглядає звернення осіб, які вважають, що порушені її права, свободи або інтереси. Тобто, звернення за захистом ще не порушених прав у сфері публічно-правових відносин не підлягає судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.
Отже, оцінивши досліджені під час розгляду справи повідомлені сторонами обставини, підтверджені поданими доказами, у їх сукупності, суддя приходить до переконання, що вимоги позову ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.64 Конституції України, ст.ст.3,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 8,10,31,60,212,213,214,215 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати діяння Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі в частині неприведення розміру підвищення, що нараховувалося до пенсії позивача ОСОБА_1 на підставі ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», до розміру, що встановлений чинним законом, та нарахування і виплати підвищення у меншому розмірі - неправомірними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі здійснити нарахування та забезпечити виплату ОСОБА_1, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період із 21.10.2010 року по 21.03.2011 року включно із урахуванням виплачених сум підвищення та ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти вимог позову - відмовити.
На постанову може бути подана апеляція протягом десяти днів з дня отримання її копії до Апеляційного суду Закарпатської області через районний суд.
Суддя Т. Ю. Левко