Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 310
Іменем України
21.03.2011Справа №5002-34/300-2011
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин"
(95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Глинки/Ж.Дерюгіної, 57в/2а; 95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Турецька, 12)
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 22 608,87 грн.
за зустрічним
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарин"
(95022, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Глинки/Ж.Дерюгіної, 57в/2а; 95011, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Турецька, 12)
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
про стягнення 6842,50 грн.
Суддя А.Р. Ейвазова
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - ОСОБА_2. за довіреністю № 64 від 20.12.2010р.
Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду АР Крим з позовом та просить:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 05.02.2010р. до договору №1/160 від 10.12.2009р., яка укладена між нею та відповідачем у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Аквамарин";
- стягнути з відповідача 22 608,87грн., у т.ч. 17 150грн. основної заборгованості за виконані підрядні роботи, 2 131,74грн. пені, 1 327,14грн. відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, 2 000грн. збитків у вигляді додаткових витрат.
В обґрунтування заявлених вимог в частині визнання недійсною додаткової угоди, позивач посилається на те, що спірна угода укладена всупереч:
- ч.3 ст.632 ЦК України, яка забороняє зміну ціни у договорі після його виконання;
- ст.638 ЦК України, ч.4 ст.180 ГК України, оскільки сторонами не досягнуто домовленості щодо таких істотних умов договору як обсяг та зміст робіт, комплектація, вартість та графік фінансування відповідних робіт, які мало містити додаток №1 до спірної угоди, що не підписаний відповідачем
Вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості, пені, штрафних санкцій відповідно до п.6 ст.231 ГК України, збитків мотивовані порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати виконаних робіт в установлений договором строк (а.с.3-5, 81).
До початку розгляду справи по суті, позивачем подано клопотання, яке за своєю суттю є заявою про зміну підстав позову в частині стягнення відсотків, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача, у т.ч. 1 325грн. штрафних санкцій, наявність права на нарахування яких мотивує ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому, як вбачається з такого клопотання, фактично позивач просить стягнути проценти та інфляцію на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, називаючи відповідні нарахування штрафними санкціями та нараховуючи проценти виходячи з облікової ставки НБУ та застосовуючи індекс інфляції до відповідної суми (а.с.122-124,127-128).
Крім того, відповідно до зазначеного клопотання позивачем фактично зменшено розмір заявлених ним вимог в частині стягнення пені до 1 325,06грн. за період з 30.12.2009р. по 23.07.2010р. (а.с.126).
Відповідач у справі - ТОВ «Аквамарин» у письмову відзиві заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на те, що у нього не має заборгованості за виконані позивачем роботи за договором, а існує переплата таких робіт у розмірі 6 842,50грн.
Вимоги позивача в частині визнання недійсною спірної угоди відповідач спростовує, вказуючи на те, що спірна угода відповідає чинному законодавству, яке дозволяє змінювати ціну, зокрема, на умовах, встановлених договором. При цьому, пп.9.1, 9.2 договору №1/160 від 10.12.2009р., який укладено сторонами, передбачає зміну договору шляхом укладення додаткової угоди у письмові формі, яка скріплюється підписами сторін. Крім того, відповідач оспорює факт підписання сторонами актів виконаних робіт 20.01.2010р. та вказує, що відповідні акти підписані вже після підписання спірної додаткової угоди (ас.84-86).
До розгляду спору по суті заявлених вимог, відповідачем для спільного розгляду з первісним подано зустрічний позов до позивача про стягнення 6 842,50грн., який прийнято до розгляду відповідно до ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.02.2011р. (а.с.80).
У поданій зустрічній позовній заяві ТОВ «Аквамарин» просить стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 6 842,50грн., посилаючись на те, що відповідні грошові кошти є переплатою робіт за договором.
При цьому, відповідач вказує, що фактично роботи позивачем виконано лише на суму 177 307,5грн., а оплачені у сумі 184150грн. (а.с.59-60).
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов просить у його задоволенні відмовити.
Зустрічні позовні вимоги відхилені позивачем з тих підстав, що:
- відповідачем не доведено, що грошові кошти у сумі 7 000грн., перераховані відповідно до платіжного доручення №295 від 21.01.2010р., сплачені в рахунок виконання робіт за договором №1/160 від 10.12.2009р., зважаючи на інше призначення такого платежу, зазначене у платіжному доручені;
- сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов спірної додаткової угоди, яка передбачала зменшення загальної вартості робіт за договором;
Крім того, у відзиві на зустрічний позов позивач оспорює факт пошкодження вивіски з вини його працівників та посилається на недотримання відповідачем вимог ГПК України при поданні зустрічного позову.
В судовому засідання позивач підтримав вимоги первісного позову, а представник відповідача - зустрічні позовні вимоги.
Представник відповідача проти первісного позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позову, а позивач вимоги зустрічного позову не визнав, підтримуючи доводи відзиву на зустрічний позов.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивача та представника відповідач, суд
10.12.2009р. між сторонами у справі - ТОВ «Аквамарин» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір №1/160, за умовами якого позивач за замовленням відповідача взяв на себе зобов'язання виконати роботи з облаштування торгових залів першого та другого поверхів Торгової галереї ПАЛАС, яка розташована у м. Дніпропетровську по вул. Горького, 6, Горького, 6а, а відповідач - прийняти такі роботи та оплатити на умовах, визначених таким договором.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
За своєю правовою природою зобов'язання, які виникли в силу факту укладення відповідного договору сторонами є підрядними і врегульовані гл.61 ЦК України.
Так, згідно ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до умов укладеного сторонами договору, сторонами визначено, що роботи по облаштуванню поверхів ТГ Палас виконуються у відповідності та у строки, встановлені календарним планом та фінансовим планом робіт (додаток №2) (п.2.1. договору).
Вартість робіт за договором визначена у його п.3 та складає 194 300грн. (без ПДВ).
Як встановлено під час розгляду спорів у даній справі, позивачем виконані роботи, передбачені умови договору, що підтверджується актами виконаних робіт складеними за періодами, визначеними додатком №1 до договору. При цьому, відповідними актами, які підписані представниками сторін, у т.ч. відповідача, визначено, що роботи за договором виконані у повному обсязі та у строк (а.с.21-23).
Відповідно до графіку виконання робіт, всі роботи, передбачені договором, мали завершитись 18 січня 2010р. (а.с.17), отже, враховуючи засвідчення відповідними актами сторонами факту виконання робіт у строк, у суду не має підстав вважати, що відповідні роботи виконані з порушення відповідних строків, визначених додатком №2 до договору.
Одним із предметів спору у даній справі є виконання відповідачем зобов'язань за таким договором в частині оплати виконаних робіт за договором та застосування до нього відповідальності, встановленої умовами договору та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором сторонами визначили, що фінансування робіт здійснюється поетапно згідно додатку №2 до договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахункових рахунок позивача. При цьому, після укладення договору, відповідач перераховує позивачу аванс у розмірі 157 150грн. (без ПДВ) на здійснення підготовчих робіт, а подальше фінансування здійснюєте відповідно до додатку №2.
Додатком №2 визначено графік фінансування робіт, який передбачає строк сплати авансових платежів за кожним етапом робіт та строк здійснення розрахунків по кожному етапу та під етапу. При цьому, графік фінансування встановлює строк лише для частини платежів за договором, сукупний розмір яких складає 194050грн. (а.с.17), а ціна робіт за договором визначена його п.3 та становить 194 300грн.
Поряд з цим, п.3 договору визначено, що кінцевий розрахунок здійснюється протягом 3 банківських днів після підписання актів здачі-приймання робіт.
Таким чином, враховуючи встановлення сторонами у договорі умови щодо остаточного розрахунку у строк протягом 3 банківських днів після підписання актів здачі-приймання робіт, відповідача можна вважати таким, що допустив порушення виконання зобов'язань з оплати робіт за договором лише після спливу відповідного строку.
Враховуючи підписання сторонами актів виконаних робіт із засвідченням факту їх виконання у строк, умови договору (графік виконання робіт), відповідно до яких кінцевий строк виконання робіт встановлено до 18.01.2010р., зобов'язання з проведення остаточного розрахунку за виконані роботи мало бути виконано до 21.01.2010р. включно.
Як встановлено судом, відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт виконані лише частково, а саме: 14.12.2009р. перераховано 137950грн. платіжним дорученням №455 (а.с.71); 14.01.2010р. перераховано 19 200грн. платіжним дорученням №502 (а.с.72); 08.02.2010р. перераховано 20 000грн. платіжним дорученням №115 (а.с.76). Всього на момент розгляду спору у даній справі по суті позивачу перераховано в рахунок оплати робіт за договором 177 150грн.
Зазначені грошові кошти перераховані за відповідача третіми особами - ПП «Нибела» та ПП «Крайс» відповідно до договорів доручення відповідно: №51/136 від 11.12.2009р. (а.с.70), №58/138 від 26.01.2010р. (а.с.75).
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу ст.528 ЦК України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто; у цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Договором передбачена можливість виконання відповідного зобов'язання за відповідача ПП «Нибела» (п.3 договору). При цьому, відповідний договір прямо не передбачає заборону на виконання зобов'язання відповідача з оплати виконаних робіт іншими особами.
Враховуючи зазначене, не можна вважати порушенням умов договору виконання зобов'язання з оплати вказаних робіт за відповідача вказаними третіми особами і таке зобов'язання не можна вважати виконаним у відповідній частині неналежною особою.
У поданій зустрічній позовній заяві та судовому засіданні відповідач наполягав на тому, що також в рахунок оплати робіт за договором, платіжним дорученням №295 від 22.01.2010р. ПП «Граниум» перераховано позивачу 7 000грн. У підтвердження відповідних доводів відповідачем надано договір доручення №60/137 від 12.01.2010р. та вказане платіжне доручення (а.с.73,74).
Згідно вказаного договору, відповідач доручив ПП «Граніум» здійснити платіж у розмірі 7 000грн. на розрахунковий рахунок ОСОБА_1. в строк до 01.02.2010р. за роботи по облаштуванню торгових залів 1 та 2 поверхів Торгової галереї Палас в м. Дніпропетровську по вул. Горького 6 та Горького, 6а
Разом з тим, в графі «призначення платежу» платіжного доручення №295 від 22.01.2010р. зазначено «за ремонт вивіски ТГ Палас за договором доручення №60 від 21.01.10 з ТОВ «Аквамарин»…, переплата».
Отже, відповідне платіжне доручення не може підтверджувати виконання ПП «Граніум» зобов'язань за договором доручення №60/137 від 12.01.2010р., оскільки містить посилання на договір за іншим номером, від іншої дати та призначення платежу такого платіжного доручення відрізняється від призначення платежу, яке мала здійснити така особа відповідно до п.1 згаданого договору доручення.
Крім того, відповідне платіжне доручення не може бути прийнято як доказ здійснення оплати у розмірі 7 000грн. за виконані роботи відповідно до договору №1/160 від 10.12.2009р. зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому, ці дані встановлюються такими засобами письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Вимоги, що пред'являються до доказів визначені ст.34 ГПК України. Згідно вказаної норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 (в редакції, чинній на момент здійснення платежу).
Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у т.ч. платіжних доручень.
Так, відповідно до п.2.1 Інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. При цьому, згідно п.2.3 Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.
Зокрема, згідно п.3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа “призначення платежу”, оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції
В силу п.3.8 Інструкції, реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "призначення платежу".
Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.
Згідно п.2.29 Інструкції, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку.
Між тим, відповідачем не надано доказів відкликання відповідного платіжного доручення у зв'язку з допущеною помилкою.
Таким чином, відповідне платіжне доручення виконано банком з урахуванням визначеного у ньому призначення такого платежу.
Крім того, судом встановлено, що сторонами у справі підписано додаткову угоду №1 від 05.02.2010р. до договору №1/160 від 10.12.2009р.
На умови зазначеної угоди відповідач посилається, стверджуючи, що за домовленістю сторін ціну робіт за договором №1/160 від 20.12.2009р. зменшено до 187 307,5грн. та встановлено, що частина оплати таких робіт, а саме у розмірі 10 000грн. здійснюється лише після підтвердження виконання позивачем додаткових зобов'язань щодо відновлення вивіски ДП "Твоя кімната - Дніпропетровськ" та відсутність претензій згідно акта прийому-передачі протягом 2 банківських днів.
На вказані обставини відповідач посилається, вказуючи про те, що, оскільки позивачем не виконані зобов'язання щодо виконання відповідних робіт з відновлення вивіски, що могло підтверджуватись відповідним актом, строк виконання зобов'язання з оплати 10 000грн. за виконані роботи за договором не настав.
Поряд з цим, дійсність зазначеної додаткової угоди є одним із предметів первісного позову.
Заявляючи вимоги щодо визнання такої додаткової угоди недійсною, позивач посилається на те, що вона суперечить чинному законодавству, а також вказує на не досягнення сторонами домовленості щодо вартості, комплектації та графіку фінансування додаткових робіт.
Відповідні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Як вже вказувалось, спірною додатковою угодою сторонами передбачалось зменшити вартість робіт за договором №1/160 до 187 307,5грн. При цьому, відповідно до п.2 такої додаткової угоди, позивачка бере на себе додаткові зобов'язання по відновленню вивіски ДП "Твоя кімната -Дніпропетровськ", а відповідач щодо оплати відновлювальних робіт згідно графіка фінансування; вартість, комплектація робіт та графік фінансування вказується у додатку №1 до такої додаткової угоди. Також, спірною додатковою угодою визначено, що до 09.02.2010р. відповідач сплачує 20 000грн. за роботи по облаштуванню торгових залів 1-го та 2-го поверхів Торгової галереї ПАЛАС, а сума, яка залишається до сплати - 10 000грн. за роботи по облаштуванню вказаних торгових залів сплачується після підтвердження ДП "Твоя кімната-Дніпропетровськ" прийняття робіт по відновленню вивіски, відсутності претензій згідно акта прийому-передачі протягом двох банківських днів. Інші умови договору зазначеною додатковою угодою залишені без змін.
Таким чином, із змісту вказаної додаткової угоди вбачається, що сторонами передбачалось досягнення згоди щодо певних умов такої додаткової угоди, а саме щодо вартості відновлювальних робіт, комплектації робіт та графіку їх фінансування шляхом підписання додатку №1 до додаткової угоди.
Позивачка посилалася на те, що сторонами у встановленому порядку, а саме шляхом підписання додатку №1 до такої додаткової угоди згоди щодо таких умов додаткової угоди не досягнуто. Відповідач не спростував відповідного факту шляхом надання відповідних доказів суду.
Під час розгляду спорів у даній справі судом також не встановлено, що сторонами досягнуто згоди щодо таких істотних умов відповідної додаткової угоди.
Зазначені умови договору є істотними, оскільки за заявою сторін, яка міститься у п.2 спірної додаткової угоди, щодо них мало бути досягнуто згоди шляхом підписання додатку №1 до такої додаткової угоди.
Так, згідно чч.2,3 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому, при укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Аналогічне визначення істотних умов договору надано і ч.2 ст.638 ЦК України.
Відповідно до ч.8 ст.181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Отже, враховуючи не досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такої додаткової угоди, спірну додаткову угоду не можна вважати укладеною. При цьому, суд враховує те, що зменшення ціни робіт передбачалось такою додатковою угодою і пов'язано, як вбачається із змісту такої додаткової угоди, з наданням позивачу додаткового обсягу робіт та отримання ним додаткового прибутку від виконання таких робіт, які мали оплачуватись відповідачем.
Разом з тим, неузгодження сторонами істотних умов договору не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, в такому випадку, в силу ч.8 ст.181 ГК України, він є взагалі неукладеним (таким, що не відбувся).
Враховуючи відсутність факту укладення спірної додаткової угоди, заявлені вимоги в частині визнання її недійсною не підлягають задоволенню, враховуючи відсутність самого факту порушення (укладення угоди, зокрема, всупереч чинному законодавству) .
Зважаючи на відповідні обставини, а саме не досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов додаткової угоди №1 від 05.02.2010р. не можна вважати, що зобов'язання відповідача з оплати робіт за договором в силу відповідної додаткової угоди змінилось, а саме змінилась ціна робіт, які відповідач мав оплатити.
До того ж слід зазначити, що спірна додаткова угода фактично передбачає виникнення зобов'язання по прийняттю додаткових робіт від позивача у третьої особи - ДП "Твоя кімната-Дніпропетровськ", що б прямо суперечило ст.511 ЦК України.
Таким чином, враховуючи виконання відповідачем обов'язку з оплати робіт за договором лише частково (у сумі 177 150грн.), не виконання ним у встановлений п.3 договору строк обов'язку з остаточного розрахунку за виконані роботи, вартість яких визначена п.3 договору за взаємною згодою сторін та становить 194 300грн., відповідач, в силу ст.610 ЦК України, є таким, що порушив зобов'язання.
Так, згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 17 150грн. (194 300 - 177 150) обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з клопотання позивача, поданого до початку розгляду справи по суті у судовому засіданні 21.03.2011р., ним заявлені вимоги на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за період з 31.12.2009р. по 23.07.2010р. (а.с.122-124,127-128)
Однак, позивачкою невірно здійснений розрахунок відповідних вимог (не окремо за процентами та збитками від інфляції, а шляхом перемноження процентів та збитків від інфляції; без врахування встановленого розміру процентів тощо).
Так, зазначеною нормою встановлений розмір процентів, що підлягають до сплати особою, яка допустила прострочення грошового зобов'язання, у разі якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У договорі сторони не змінили відповідне загальне правило щодо розміру процентів, визначне ч.2 ст.625 ЦК України; не встановлює і інший розмір процентів чинне законодавство.
Частина 6 ст.231 ГК України, на яку посилалась позивачка до зміни підстави вимог у відповідній частини, визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Між тим, проценти та збитки від інфляції, нарахування яких передбачено ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями, оскільки до них, в силу ч.1 ст.230 ГК України, віднесено лише неустойку, штраф та пеню.
Крім того, ч.6 ст.231 ГК України не визначає розмір таких штрафних санкцій, а встановлює лише їх форму. При цьому, договором розмір штрафних санкцій встановлено у його п.6- пеня у розмірі 0,05% і відповідні вимоги заявлені позивачем у даній справі.
За розрахунком суду сума процентів, розрахована відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за ставкою 3% (не змінена сторонами у договорі) становить 285,9грн., а збитків від інфляції - 222,95грн.
Розраховуючи відповідні суми, суд виходив з того, що зобов'язання щодо здійснення кінцевого розрахунку за виконані роботи є простроченим з 22.01.2010р. (строк виконання зобов'язання - до 21.01.2010р./18.01.2010р.+3 банківські дні/). При цьому, відповідні проценти та збитки від інфляції розраховані судом з 22.01.2010р. по 07.02.2010р. на суму забогованості - 37150грн., а з 08.02.2010р. по 23.07.2010р. (до заявленої позивачем дати) на суму заборгованості - 17 150грн. (оплата 08.02.2010р. - 20000грн.)
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 285,9грн. процентів та 222,95грн. збитків від інфляції.
В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
В силу п.6 договору, сторонами встановлена відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати послуг позивача у розмірі 0,05% від суми невиконаного у строк зобов'язання за кожен день прострочення.
Розмір пені, встановлений сторонами у договорі, у період з 08.07.2010р. перевищує максимальний розмір пені, визначений ст.343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (у відповідний період облікова ставка НБУ становила 8,5%, подвійна облікова ставка НБУ за день - 0,047%).
Пеня позивачем обрахована, без врахування шестимісячного строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України, зі спливом якого припиняється нарахування пені, якщо інше не встановлено договором. При цьому, сторонами договором не передбачено, що нарахування пені не припиняється із спливом строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України.
За розрахунком суду, розмір пені за період з 22.02.2010р. (наступного за останнім днем здійснення остаточного розрахунку) за шість місяців, яка нарахована на суму не виконаного зобов'язання, а саме з 22.01.2010р. по 07.02.2010р. на суму забогованості - 37150грн., а з 08.02.2010р. на суму заборгованості - 17 150грн., зважаючи на розмір пені, встановлений договором з 08.02.2010р. по 07.07.2010р. - 0,05%, а з 08.07.2010р. - максимальний розмір пені, встановлений чинним законодавством (подвійна облікова ставка НБУ) становить 1 713,85грн.
Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у розмі 1713,85грн.
У задоволенні вимог позивача в частині стягнення збитків у розмірі 2 000грн., що полягають у додаткових витратах, понесених у зв'язку з оплатою транспортних послуг, слід відмовити з урахуванням наступного (а.с.81).
В силу ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з ч.2 цієї норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Відповідно до ст.218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст.224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Позивачем в установленому порядку не доведено наявності причинного зв'язку між порушенням відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати виконаних робіт у встановлений таким договором строк та понесенням позивачем відповідних витрат.
Зустрічні позовні вимоги, що полягають у стягнення з позивача 6 842,50грн., які відповідач вважає переплатою робіт за договором, задоволенню не підлягають, зважаючи на таке.
Під час розгляду спорів у даній справі встановлено, що має місце не виконання зобов'язань відповідачем у встановленому договором розмірі в частині оплати робіт у передбачений таким договором строк; факт сплати коштів понад встановлену договором ціну робіт не доведений відповідачем.
Крім того, слід зазначити, що відповідач, заявляючи відповідні зустрічні вимоги наполягає на тому факті, що строк виконання зобов'язання в частині оплати 10 000грн. (п.4 спірної додаткової угоди) не настав.
Однак, як з'ясовано спірну додаткову угоду не можна вважати укладеною і вона не є підставою для виникнення, припинення чи зміни прав та обов'язків сторін у справі, у т.ч. зміни зобов'язання відповідача за основним договором.
Також, слід зазначити, що чинне законодавство за загальним правилом не забороняє дострокове виконання зобов'язань.
Так, згідно ст.531 ЦК України, боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Умови договору не встановлюють зборони дострокового виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати виконаних робіт; не встановлює такої заборони для відповідного зобов'язання і чинне законодавство.
Отже, навіть у разі, якщо б відповідну спірну додаткову угоду можна було вважати укладеною, підстав для повернення коштів, сплачених в рахунок оплати робіт за договором, навіть у випадку, якщо б строк виконання відповідних зобов'язань не настав, не було б, зважаючи на те, що підставою перерахування таких коштів є виконання зобов'язань за договором підряду, який не розірвано та не визнано в установленому порядку; доказів відмови від такого договору відповідачем не надано.
За таких обставин, підстав для задоволення вимог зустрічного позову не має.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем за первісним позовом у зв'язку з оплатою позову державним митом та сплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі відповідно: 266,57грн. та 202,23грн.
Клопотання позивачки щодо відшкодування їй додаткових витрат у вигляді оплати транспортних витрат та витрат на відрядження, обумовлених необхідністю участі в судовому процесі, у загальній сумі 1 359грн. підлягає відхиленню, оскільки відповідні витрати не є судовими витратами у розумінні ст.44 ГПК України (див. пост.ВГСУ від 07.09.2005р. №15/8).
Так, відповідні витрати, понесені позивачкою, не мають статусу обов'язкових, оскільки позивачка могла не понести відповідні витрати у разі доручення представництва її інтересів іншій особі; участь в судових засіданнях є правом сторони; суд не визнавав обов'язковою явку особисто ОСОБА_1.
До інших витрат, у розумінні ст.44 ГПК України відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (також див. п.1 роз'яснення ВАСУ від 04.03.98р. №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України»).
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквамарин» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 17150грн. основної заборгованості, 1 713,85грн. пені, 285,9грн. процентів, 222,95грн. збитків від інфляції, 266,57грн. в рахунок відшкодування витрат по оплаті позову державним митом та 202,23грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині вимог первісного позову відмовити.
4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 24.03.2011 р.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Ейвазова А.Р.