"23" травня 2011 р. Справа № 07/183-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників сторін:
позивача: Левченко Р.В., довіреність № 63 від16.03.2011 р.
1-го відповідача: не з'явився,
2-го відповідача: Титаренко Н.Г., довіреність № б/н від 14.02.2011 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма «Крим», с. Віліно Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим (вх. № 1455 Х/3 від 04.04.2011 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2011 р. по справі № 07/183-10
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефянська скляна компанія»м. Мерефа Харківського району Харківської області,
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБ-ХХІ», м. Харків,
2. Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма «Крим», с. Віліно Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим
про стягнення 967 217,00 грн.,
встановила:
В липні 2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерефянська скляна компанія», м. Мерефа Харківської області, (далі -позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «КОМБ ХХІ», м. Харків (далі відповідач-1) та Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства агрофірма «Крим»с. Віліно Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим (далі -відповідач-2) про стягнення з відповідача-2 967 217,19 грн. з яких 899 384,6 грн. заборгованості за поставлений товар, 48 031,11 грн. пені за порушення строків оплати товару, 7 300,08 грн. 3 % річних, 9 501,4 грн. інфляційні втрати; солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 3 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на недотримання відповідачем-2 умов Договору поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р.
Заявою від 02.08.2010 р. позивач уточнив позовні вимоги і повідомив, що розмір заборгованості відвпіоадча-2 за поставлений товар з урахуванням проведених часткових оплат складає 786 209,84 грн. (т.1, а.с.124).
В період з 09.09.2010 р. по 07.02.2011 р. провадження у справі № 07/183-10 було зупинено до вирішення пов'язаної справи № 53/200-10.
Заявою від 15.02.2011 р. позивач збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача-2 948 535,56 грн. з яких 783 209,84 грн. заборгованості за поставлений товар, 79 986,68 грн. пені за порушення строків оплати товару, 21 846,17 грн. 3 % річних, 63 492,69 грн. інфляційні втрати; солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 3 000,00 грн. та судові витрати (т.2 а.с.1-3).
Рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2011 р. (з урахуванням ухвал від 11.03.2011 р. та від 28.03.2011 р. (суддя Інте Т.В.) заяву позивача про зміну назви 2-го відповідача задоволено. Змінено назву 2-го відповідача у справі № 07/183-10, з Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірма «Крим»на - Сільськогосподарське публічне акціонерне товариство агрофірма «Крим». В задоволенні клопотання 2-го відповідача про витребування від позивача додаткових доказів відмовлено. В задоволенні клопотання 2-го відповідача про зупинення провадження у даній справі відмовлено. Позов задоволено. Стягнуто з Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства агрофірма «Крим»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефянська скляна компанія»783 209,84 грн. основного боргу, 79 986,86 грн. пені, 63 492,69 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 21 846,17 грн., 9 485,36 грн. державного мита та 235,25 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто солідарно з Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства агрофірма «Крим»та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комб ХХІ»3 000,00 грн. основного боргу, 30,00 грн. державного мита та 0,75 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Рішення обґрунтоване тим, що письмовими доказами, залученими до матеріалів справи, а також наданим позивачем обґрунтованим розрахунком поставок та їх оплати, підтверджується, що позивач на виконання своїх зобов'язань відповідно до умов Специфікації № 1 до Договору №14-10/52 в період з 01.12.2009 р. по 21.05.2010 р. здійснив постачання товару - пляшка «Крим-ІІІ-4-63-1000»на загальну суму 902 384,60 гривень, допустивши при цьому розбіжності в асортименті погодженому сторонами у Договорі та специфікації з фактично поставленим Товаром. Судом зроблено висновок, що така розбіжність не є підставою для відмови у задоволені позову з огляду на те, що весь товар прийнято 2-им відповідачем згідно з видатковими накладними без заперечень, в подальшому жодних претензій щодо асортименту товару заявлено не було, 2-ий відповідач не відмовлявся від договору та від прийняття товару через порушення позивачем його асортименту, частина товару була оплачена з посиланням у платіжних документах саме на договір № 14-10/52 від 02.07.2009 р. Дії сторін свідчать про виконання умов договору та про погодження ними окремих відступів від договору в частині асортименту поставки.
Відповідач-2 із рішенням господарського суду Харківської області від 21.02.2011 р. у справі № 07/183-10 не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків. Викладених в рішенні обставинам справи, просить вказане рішення скасувати і прийняти нове рішення, не зазначаючи при цьому яке саме. В подальшому відповідач-2 уточнив вимоги апеляційної скарги і просив прийняти рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач-2 вказує на те, що між сторонами у випадку поставки продукції мала місце позадоговірна поставка, а тому відсутні правові підстави як для стягнення заборгованості, такі і інших компенсаційних та штрафних платежів з посиланням на Договір № 14-10/52 від 02.07.2009 р., позивачем не надано первинних документів бухгалтерського обліку, які б свідчили про існування відносин між сторонами саме в межах спірного договору. Протягом розгляду справи в господарському суді першої інстанції відповідач-2 неодноразово заявляв клопотання про передачу справу за підсудністю згідно ст.15 ГПК України до господарського суду.
Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію судді у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Гончар Т.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 р. апеляційну скаргу відповідач-2 прийнято до провадження і призначено до розгляду на 27.04.2011 р. об 14:30 год.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу відповідача-2, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2011 р. по справі № 07/183-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення.
В судове засідання 27.04.2011 р. з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача-2 і надали пояснення по справі.
Відповідач-1 свого представника до суду не направив, про причини неявки представника не повідомив.
В судовому засіданні 27.04.2011 р. розгляд справи відкладено на 16.05.2011 р., запропоновано позивачу надати пояснення щодо розбіжності типу пляшки, який зазначений в Договорі поставки № 14-10/52 від 02.07.2011 р. та специфікації № 1, та у видаткових накладних, причини поставки пляшки іншого типу, докази узгодження з відповідачем-2 поставки пляшки іншого типу.
16.05.2011 р. позивач надав до суду пояснення з додатковими документами: креслення пляшки типу Крим ІІІ-4-63-1000, додаток № 1 до Договору № 14-10/52 від 02.07.2009 р. (креслення пляшки Крим ІІІ-4-62-1000), електронний лист від 20.07.20098 р., а також статутні та реєстраційні документи.
В судове засідання 16.05.2011 р. з'явилися уповноважені представники позивача і відповідача-2 і надали пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 16.05.2011 р. було оголошено перерву до 23.05.2011 р. і запропоновано сторонам надати докази, які мають значення для повного, всебічного і об'єктивного розгляду справи.
20.03.2011 р. позивач надав пояснення, оригінал довідки ДПІ у Харківському районі Харківської області (співставлення на рівні ДПА України розбіжностей по взаємовідносинам між ТОВ «МСК»та СЗАТ Агрофірма «Крим»), копії податкових декларацій з додатком № 5 за період з грудня 2009 р. по травень 2010 р., дублікати податкових накладних за договором поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р.
В судове засідання 23.05.2011 р. з'явилися уповноважені представники позивача і відповідача-2 і надали пояснення по суті спору.
Колегія суддів, зважаючи на те, що норми ст.38 ГПК України (в редакції після 07.07.2010 р.) не містять обов'язку господарського суду самостійно витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також на те, що закінчується передбачений ст.ст.69, 102 ГПК України строк розгляди справи в суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково наданими сторонами документами.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, розглянувши доводи апеляційної скарги та повторно розглянувши справу відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
Щодо стверджуваного відповідачем-2 порушення господарським судом Харківської області норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
У даній справі відповідачами є Сільськогосподарське публічне акціонерне товариство агрофірма «Крим»с. Віліно Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим та ТОВ «КОМБ-ХХІ», м. Харків.
Підставою для залучення ТОВ «КОМБ-ХХІ»у якості відповідача до участі у дані справі є договір поруки від 09.09.2009 р., укладений між ТОВ «КОМБ-ХХІ»(Поручитель) та ТОВ «Мерефянська скляна компанія»(Кредитор), відповідно до п.1.1. якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку СЗАТ «Агрофірма «Крим»в частині зобов'язань із сплати грошових коштів за склотару, яка поставлена Кредитором за Договором поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р. Даним договором поруки забезпечені зобов'язання боржника щодо опати вартості товару поставленого за договором № 14/974 від 10.06.2008 р. за Договором поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р. в сумі 3 000,00 грн. (т.1, а.с.69-70).
З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2010 р. СЗАТ «Агрофірма «Крим»зверталося до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Мерефянська скляна компанія»та ТОВ «КОМБ-ХХІ»про визнання недійсним договору поруки від 09.09.2010 р. (т.1 а.с.161-164).
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2010 р. у справі № 53/200-10 позовні вимоги задоволені, визнано недійсним договір поруки від 09.09.2009 р., укладений між ОВ «Мерефянська скляна компанія»то ТООВ «КОМБ-ХХІ».
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.01.2011 р. у справі № 53/200-10 рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 р. в частині визнання договору поруки недійсним скасоване і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Щодо даного виду договорів за усталеною практикою Вищого господарського суду України відсутні підстави для визнання договору недійсним (Постанова Вищого господарського суду України від 07.09.2010 р. у справі № 53/86-09).
Отже, на час пред'явлення позивачем позову, за наявності дійсного правомірного правочину, яким підтверджений матеріально-правовий зв'язок між позивачем та відповідачем-1, та права позивача на вибір господарського суду, який розглядає справу за місцезнаходженням одного з відповідачів, у господарського суду Харківської області були відсутні процесуальні підстави для передачі справи до господарського суду Автономної Республіки Крим. У зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення з мотивів порушення господарським судом Харківської області правил територіальної підсудності.
Щодо встановлених господарськими судами обставин справи, колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, вірно встановлено господарським судом Харківської області і не заперечується сторонами, 02.07.2009 р. між ТОВ «Мерефянська скляна компанія»(Постачальник) та СЗАТ «Агрофірма «Крим»(Покупець) було укладено договір поставки № 14-10/52 (далі Договір), відповідно до якого Постачальник (позивач) зобов'язався поставити, а Покупець прийняти і оплатити в строки і на умовах Договору склотару із безкольорового скла типу «Крим ІІІ-4-62-1000»ємністю 1,0 л, згідно затвердженого креслення, яке є невід'ємною частиною Договору (п 1.1. Договору, т.1 а.с.11-13).
Сторони передбачили, що найменування товару, кількість, ціна та загальна вартість зазначаються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору (п.1.2. Договору).
Відвантажений товар супроводжується наступним пакетом документів: видаткова накладна на товар, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості, сертифікат відповідності (п.2.3. Договору).
Перехід права власності і ризиків на товар переходить в момент фактичного відвантаження товару Покупцю (передачі товару Перевізнику) і оформлення відповідних документів (п.2.5. Договору).
Згідно п.3.2. Договору сторони надали згоду на застосування в процесі приймання постачаємої продукції правил, передбачених Інструкціями Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (П-6) та про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості (П-7).
Згідно п.4.5. Договору, оплата здійснюється Покупцем на умовах, зазначених в специфікаціях до Договору, які є його невід'ємними частинами.
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 02.07.2010 р. і може бути пролонгований за угодою (п.9.1. Договору).
Згідно ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Ч.1 ст.626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 даної статті встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Стан виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором характеризується наступним.
02.07.2009 р. сторонами була підписана Специфікація № 1 до Договору, відповідно до якої погоджені найменування товару, кількість, ціну та загальну вартість (т.1, а.с.14).
Відповідно до специфікації № 1, сторони узгодили поставку пляшки із безкольорового скла типу «Крим ІІІ-4-62-1000»ємністю 1,0 л, кількістю 1 003 860 пляшок, по ціні 1,68 грн. з ПДВ на загальну суму 1 686 484,80 грн., в т.ч. ПДВ 281 080,90 грн.
Відповідно до умов специфікації № 1 розрахунки за кожну партію товару здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в розмірі 100 % на підставі видаткової накладної протягом 15 календарних днів з дати поставки згідно п.2.4. Договору.
В подальшому, в період з 01.12.2009 р. по 21.05.2010 р. позивачем на адресу відповідача-2 було відвантажено товар на загальну суму 902 384,60 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних.
В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідач-2 стверджував, що відносини щодо поставки пляшки із безкольорового скла за видатковими накладними, на які посилається позивач, виникли не в межах і не на виконання договору поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р., а тому у позивача відсутні підстави вимагати сплати суми заборгованості, компенсаційних і штрафних санкцій з посиланням на даний договір.
Досліджуючи обставини справи, колегія суддів встановила, що за видатковими накладними в період з 01.12.2009 р. по 21.05.2010 р. позивачем відповідачу-2 була поставлена не пляшка із безкольорового скла типу «Крим ІІІ-4-62-1000»ємністю 1,0 л, а пляшка із безкольорового скла типу «Крим ІІІ-4-63-1000»ємністю 1,0 л.
Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст.1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;
Відповідно до ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції
Усі видаткові накладні, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, містять посилання на договір поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р. (т.1, а.с.29-57).
Згідно п.7.1. Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами і доповненнями) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Згідно п.п.7.2.3. згаданого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Усі податкові накладні, видані позивачем відповідачу-2 на кожну партію поставленого товару - пляшки із безкольорового скла типу «Крим ІІІ-4-63-1000»ємністю 1,0 л - містять посилання на договір поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р.
Матеріалами справи, а саме копіями банківських виписок підтверджується, що відповідачем-2 на розрахунковий рахунок позивача 07.07.2010 р. сплачено 20 000,00 грн. та 13.07.2010 р. сплачено 56 174,76 грн. з призначенням платежу: «За пляшку згід. дог. 14-10/52 від 02.07.2009 р.»(т.1, а.с.77-78).
Всього відповідачем-2 на адресу позивача сплачено з призначенням платежу: «За пляшку згід. дог. 14-10/52 від 02.07.2009 р.»76 174,76 грн.
Протягом строку дії Договору поставлена продукція прийнята відповідачем-2 без зауважень щодо кількості та якості, вимоги щодо ненадання документів відповідачем-2 не пред'явлені, так само відсутні претензії до позивача стосовно якості чи кількості поставленої продукції.
Твердження відповідача-2 про те, що поставка товару відповідно до видаткових накладних мала місце поза межами Договору, колегію суддів визнаються необґрунтованими, виходячи з наступного.
Як вже зазначалося, згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Ч.1 ст.208 ЦК України передбачено, що у письмовій належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Єдиним наявним в матеріалах справи договором, зміст і форма якого відповідає вимогам, передбаченим вказаним вище нормам, є договір поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р.
За наявними в справі видатковими та додатково наданими податковими накладними предмет поставки співпадає за ціною, зазначеною в специфікації № 1 та довіреностях на отримання матеріальних цінностей. Поставка продукції здійснена в період строку дії договору поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р.
З огляду на вищевказане, судова колегія приходить до висновку, що усі складені та підписані сторонами видаткові накладні свідчать не про укладання сторонами окремих договорів поставок продукції, а є первинними бухгалтерськими документами в розумінні ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які в даному випадку фіксують факт здійснення господарської операції з поставки продукції в межах Договору поставки № 14-10/52 від 02.07.2009 р.
Той факт, що у видаткових накладних, податкових накладних зазначений інший тип пляшки - із безкольорового скла типу «Крим ІІІ-4-63-1000»ємністю 1,0 л замість типу пляшки з безкольорового скла «Крим ІІІ-4-62-1000»ємністю 1,0 л свідчить про те, що сторони після підписання договору узгодили поставку пляшки саме такого типу.
Товар було прийнято покупцем, у розумний строк після його одержання покупець не повідомив продавця про свою відмову від нього, а тому зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.
Виходячи з наведеного, твердження відповідача-2 про поставку товару не в межах Договору не можуть бути підставою для відмови в позові.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що підтверджена матеріалами справи заборгованість відповідача-2 перед позивачем на момент винесення рішення сладає 786 209,84 грн.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму заборгованості повинні бути визначені у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97Р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».
Позивачем заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 21 846,17 грн., а також інфляційні у розмірі 63 492,69 грн.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується з цими розрахунками
Що стосується нарахування суми пені, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Ч.1 ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст.217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п.8.2. Договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманої продукції, Покупець зобов'язаний оплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несвоєчасно сплаченої суми.
Позивачем була нараховані сума пені розмірі 79 986,86 грн., розрахунок якої наведений в додатку № 2 до заяви про збільшення розміру позовних вимог (т.2 а.с.7-9).
Перевіривши розмір нарахованої позивачем пені, колегія суддів погоджується з його обґрунтованістю.
Заперечення відповідача-2 щодо оплати в розмірі 50 000,00 грн. не підтверджені документально, оскільки відповідно до наданої відповідачем-2 банківської виписки, 50 000,00 грн. було сплачено відповідачем-2 на рахунок позивача 30.06.2010 р. з призначенням платежу «Оплата за пляшку згід. дог. 14-10/06 від 12.01.2009 р.», тобто зовсім іншого договору, в межах якого позивачем відповідачу-2 була поставлена пляшка ємністю 0,7л, що підтверджується договором № 14-10/06 від 12.01.2009 р. та специфікаціями до нього.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу.
Ст.43 ГПК визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги, наведені відповідачем-2 в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2011 р. у справі № 07/183-10 - відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 626, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 ГК України, ст.ст. 49, 99, 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма «Крим», с. Віліно Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим -залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 21.02.2011 р. у справі № 07/183-10 -залишити без змін
Головуючий суддя В.Я.Погребняк
суддя Т.В.Гончар
суддя М.М.Слободін
повний текст постанови підписано 30.05.2011 р.