01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.06.2011 № 10/250
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: Великородний А.О. - начальник відділу претензійно-позовної діяльності за довіреністю № 450-1/14 від 24.02.2011 р.;
від відповідача: ОСОБА_1. - представник за довіреністю № 190/12/10 від 21.12.2010
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2011 р. у справі № 10/250
за позовом відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі гарант» в особі Кримської філії, м. Сімферополь
до відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія», м. Київ
про стягнення 17387 грн. 70 коп.
У червні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Дженералі гарант» в особі Кримської філії звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про стягнення 17387 грн. 70 коп., з яких відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 14135 грн. 50 коп. та 3252 грн. 20 коп. пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення Правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за Полісом № ВВ/1912498 та обґрунтовані приписами ст.ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, п.п. 35.2 ст. 35, 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.06.2011 справу 2-18/2274-2010 направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2010 позовну заяву відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі гарант» в особі Кримської філії прийнято до розгляду та порушено провадження у справі 10/250.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2011 р. у справі № 10/250 позовні вимоги задоволено частково (суддя О.В. Котков).
Стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» в особі Сімферопольської філії на користь відкритого акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Дженералі гарант» в особі Кримської філії 13 825 грн. 50 коп. страхової виплати в порядку регресу, 1652 грн. 49 коп. пені та судові витрати в розмірі 3124 грн. 96 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення обґрунтоване ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 549, 551, 611, 993, 1187 ЦК України, ст. 22, ст. 29, ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», ст. 232 ГК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду відкрите акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2011 р. у справі № 10/250 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована п.п. 381.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.11 р. № 01-23/3/2 у зв'язку з виробничою необхідністю, а саме обранням судді Іваненко Ю.Г. на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінено склад колегії суду та призначено розгляд справи у складі колегії суддів: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Лосєва А.М., Борисенко І.В.
В судовому засіданні 01.06.2011 представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Згідно із ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи за договором добровільного страхування транспортних засобів №793-17086/17 від 03.08.2007р. позивачем застраховано автомобіль «ДЕУ», державний номер НОМЕР_1, страхувальником по договору є громадянка ОСОБА_2, вигодонабувачем є КРУ ЗАТ «КБ «Приватбанк».
Місцевим господарським судом встановлено, що 17.12.2007 р. сталась дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів «ДЕУ», державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3 та «ВАЗ», державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4.
Згідно постанови Київського районного суду м. Сімферополя від 15.01.2008 р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_4. Правил дорожнього руху України.
Як встановлено судом першої інстанції згідно з висновком №11764/10-18 судової авто товарознавчої експертизи, складеного 08.02.2011р., загальний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу - «ДЕУ», державний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП складає 16864 грн. 03 коп.
Відповідно до складеного страхового акту № 103608 від 18.02.2008 р. по договору страхування у зв'язку зі страховим випадком - ДТП що сталась 17.12.2007 р. за участю застрахованого автомобіля, визначено суму страхового відшкодування в розмірі 14135 грн. 50 коп. (а.с. 24, т. 1).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем фактично було сплачено на користь страхувальника 14335 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 949 від 21.02.2008р. (13712 грн. 50 коп.), видатковим касовим ордером № 182 від 21.02.2008 р. (423 грн.) та видатковим касовим ордером № 181 від 21.02.2008 р. (200грн.) (а.с. 15-16, т. 1 ).
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду, посилаючись при цьому на п.п. 38.1.1 п. 38.1 та п.п. 33.1.2 ст. 33.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням вищевказаних норм закону, оскільки вищевказаними статтями передбачене наступне.
Згідно абз. ґ) п.п. 38.1.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
П.п. 33.1.2 вищезазначеного закону передбачено обов'язок учасників дорожньо-транспортної пригоди вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.
З вищенаведених норм випливає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, якщо останній не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Таким чином, факт неповідомлення винною особою ОСОБА_4. відповідача не впливає на обов'язок відповідача виплатити страхове відшкодування позивачу, оскільки цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації автомобіля «ВАЗ», державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4., що визнаний винним у в дорожньо-транспортній пригоді згідно постанови про адміністративне правопорушення Київського районного суда м. Сімферополя від 15.01.2008 була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ВВ/1912498) (а.с. 25, т. 1).
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, котра одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до позивача перейшло в межах сплаченої суми право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Пунктом 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «ДЕУ», державний номер НОМЕР_1 відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВВ/1912498), а до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров»ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВВ/1912498) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 25500,00 грн., франшиза - 510 грн.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає обґрунтованою позицією місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суму збитків в розмірі 14335 грн. 50 коп. - 510 грн. франшиза = 13825 грн. 50 коп.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Місцевий господарський суд правомірно застосував ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Враховуючи наведені нормами права колегія суддів погоджується з розрахунком місцевого господарського суду суми пені, що підлягає стягненню з межах заявленого позову, виходячи з розміру завданої шкоди, що відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України у період з 27.12.2008 року по 27.06.2009 року, складає 1652 грн. 49 коп.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» 17387 грн. 70 коп. є обґрунтованим, а відтак, відповідно до ст. 43 ГПК України, підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 42, 43, 32, 34, 43, 85, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Залишити рішення господарського суду міста Києва від 17.03.2011 р. у справі № 10/250 без змін, апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
07.06.11 (відправлено)