01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.06.2011 № 14/349
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. (представник за довіреністю № 111 від
01.11.2010 року)
від відповідача: ОСОБА_2. (представник за довіреністю № 42-7956/0/2-10
від 27.12.2010);
від третьої особи -1: не з'явились;
від третьої особи -2: ОСОБА_3. (представник за довіреністю № 100 від
24.12.2010 року)
розглянувши у відкрито му судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2011 у справі № 14/349
за позовом відкритого акціонерного товариства «Будівельно - монтажна фірма «Дніпроважбуд», м. Дніпропетровськ
до Дніпропетровської обласної державної адміністрації , м. Дніпропетровськ
У липні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне казначейство України, про відшкодування майнової шкоди в розмірі 8247041грн. та моральної шкоди в розмірі 500000 грн.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.10 вказана справа була передана за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2010 р. залучено до участі у справі № 14/349 третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна Дніпропетровської області та відкладено розгляд справи № 14/349 на 01.02.2011 р.
В обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача майнової шкоди позивач посилається на приписи ст. 1166 ЦК України, згідно з якими майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивач вважає, що відповідачем, дії якого визнані судом неправомірними, а рішення незаконними в межах справи № 40/287, що розглядалась господарським судом міста Києва завдана майнова шкода за наступними підставами. Гуртожитки, які за рішенням суду вилучені із володіння позивача і на які він був позбавлений права власності і право власності на них визнане за державою в особі регіонального відділення Фонду держмайна України по Дніпропетровській області (далі - гуртожитки), входили до цілісного майнового комплексу державного підприємства «Дніпроважбуд», який в процесі приватизації як цілісний майновий комплекс був відчужений на користь створеного в процесі корпоратизації акціонерного товариства - ВАТ «БМФ Дніпроважбуд». Саме через винні дії відповідача, які встановлені судом, позивач був позбавлений частини свого майна і права власності на нього. Як стверджує позивач, вини позивача в тому, що гуртожитки увійшли до статутного фонду Товариства з наступним їх відчуженням (приватизацією) судом по справі № 40/287 не встановлено.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.03.2011 у справі № 14/349 в задоволенні позовних вимог відмовлено (суддя Гулевець О.В.).
Рішення обґрунтовано приписами ст. ст. 4, 5 Житлового кодексу Української РСР; ст. 1, ч. 2 ст. 3, п. 3 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 15.02.1995 року, яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків); п. 42 Методики оцінки об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року № 717, та п. 39 Методики оцінки об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 року № 36; ст.ст. 22, 23, 170, 321, 326, 387, 392, 611, 623, 1212, 1213, 1166, 1167 ЦК України; ч. 2 ст. 224 ГК України; ст.ст. 33, 34, ч. 2 ст. 35, 49 ГПК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відкрите акціонерне товариство «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2011 у справі № 14/349 повністю скасувати.
Прийняти нове рішення, яким стягнути з рахунків Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на яких обґрунтовуються кошти державного бюджету, на користь відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» 8247041 грн. в якості відшкодування завданої майнової шкоди; стягнути з рахунків Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на яких обліковуються кошти державного бюджету на користь відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» 500000 грн. моральної шкоди.
Стягнути з рахунку Дніпропетровської обласної державної адміністрації за кодом економічної класифікації видатків бюджету 1139 «Оплата інших послуг та інші видатки» на користь відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» понесені судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована положеннями п. 2 постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 №04-5/239; ст. ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 15.02.1995, яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків), п. 42 Методики оцінки об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 № 717, яка діяла на момент складення і затвердження відповідачем Акту оцінки цілісного майнового комплексу підприємства «Дніпроважбуд»; п. 39 Методики оцінки об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36, яка діяла на момент створення ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд»; п.п. 1, 10 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210-93 та п. 15 Положення «Про порядок корпоратизації підприємств», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508; ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на час створення відповідачем ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд»); ст.ст. 12, 16, 22, 23, 160, 237, 1166, 1167, 1173 ЦК України; ст.ст. 81, 133, 145, 147, 216, 217, 218, 225 ГК України; ст. 25 Закону України «Про власність» (який був чинним на час проведення корпоратизації); ст.ст. 12, 24, 26 Закону України «Про господарські товариства»; ст.ст. 47, 49 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»; ст. 25 Бюджетного кодексу України; ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»; п.п. 1-3, 23 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 609; а також неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 22, ст. 611, 623, ч. 2 ст. 1166 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 31.05.11 р. № 01-23/3/2 у зв'язку з виробничою необхідністю, а саме обранням судді Іваненко Ю.Г. на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ змінено склад колегії суду та призначено розгляд справи у складі колегії суддів: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Лосєва А.М., Борисенко І.В.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, з викладених в ній підстав, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі № 14/349 від 22.03.2011 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник третьої особи - 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Представник третьої особи - 2 заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» створено шляхом корпоратизації згідно з наказом Комітету економіки виконкому Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 року № 114, правонаступником якого є Дніпропетровська обласна державна адміністрація згідно ст. 3 Указу Президента України від 14.04.1992 року № 252 «Про Положення про місцеву державну адміністрацію», на підставі Указу Президента України від 15.06.1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та «Положення про корпоратизацію підприємств», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 року № 508.
Таким чином, засновником ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» виступила Дніпропетровська обласна державна адміністрація (виконком Дніпропетровської обласної ради народних депутатів).
Відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови облвиконкому 27.12.1994 року, із вартості цілісного майнового комплексу в процесі корпоратизації виключалась вартість об'єктів державного житлового фонду у сумі 33 млн. крб., які залишились на балансі ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».
Судом першої інстанції встановлено, що об'єкти соціальної сфери та комунального призначення, у тому числі гуртожитки, з вартості цілісного майнового комплексу ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» в процесі корпоратизації не виключалися, згідно Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд», затвердженого заступником голови облвиконкому 27.12.1994 року, а також Плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створене шляхом корпоратизації, затвердженого 14.06.1996 року.
Зазначене, зокрема, в частині гуртожитків № 3 та № 4 по вул. Б. Хмельницького, підтверджується Переліком нерухомого майна, що передано у власність приватизованому відкритому акціонерному товариству, створеному Облдержадміністрацією (виконкомом обласної ради народних депутатів) шляхом корпоратизації, виданим ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» згідно наказу Управління майном області Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.09.1999 року № 2-В «Про надання переліку нерухомого майна».
Таким чином, гуртожитки у м. Дніпропетровську, а саме: № 7 по вул. Калиновій, 10; № 8 по вул. Тверській, 29; № 9 по вул. Тверській, 31; № 10 по вул. Тверській, 31-а; № 3 по вул. Б.Хмельницького, 14; № 4 по вул. Б.Хмельницького, 10 увійшли в процесі корпоратизації до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд».
Згідно із постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р. у справі № 40/287, залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2010 р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010р., встановлено, що керуючись ст.ст. 4, 5, 127-13 ЖК Української РСР; ч. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 15.02.1995, яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків); ст.ст. 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; п. 42 Методики оцінки об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 № 717, яка діяла на момент складання і затвердження Акту оцінки цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд»; п. 39 Методики оцінки об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 № 36, яка діяла на момент створення ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду приватизації не підлягали, на момент створення ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» та затвердження Акту оцінки цілісного майнового комплексу державного будівельно-монтажного тресту «Дніпроважбуд» виконкомом Дніпропетровської обласної ради народних депутатів не дотримано вимог чинного на той час законодавства, що призвело до безпідставного збільшення вартості статутного фонду акціонерного товариства на вартість спірних гуртожитків. Дії Дніпропетровської обласної державної адміністрації вчинені з корпоратизації без врахування спеціальних норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» колегія суддів визнала неправомірними і зазначила при цьому, що відповідальність за проведення корпоратизації підприємства у відповідності до п. 10 Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» покладається на керівників органів, уповноважених управляти майном, що перебуває у загальнодержавній власності: центральних органів державної виконавчої влади, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів та Представників Президента України в областях.
На думку апелянта за таких обставин, він має право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок Держави, завданих винними діями його органу - Дніпропетровської обласної державної адміністрації внаслідок яких у нього вилучено з володіння гуртожитки у м. Дніпропетровську, а саме: № 7 по вул. Калиновій, 10; № 8 по вул. Тверській, 29; № 9 по вул. Тверській, 31; № 10 по вул. Тверській, 31-а; № 3 по вул. Б.Хмельницького, 14 та № 4 по вул. Б. Хмельницького, 10.
Апелянт вважає, що вина відповідача і його відповідальність за вчинення незаконних дій щодо передачі гуртожитків до статутного фонду позивача, встановлена господарським судом, рішення якого набрало законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що згідно проведеної експертною оцінкою ринкова вартість майна, що вилучене із володіння позивача і на яке він втратив право власності складає 8 287 041 грн., а саме:
- гуртожиток № 7 по вул. Калиновій, 10- 1 078 350,00 грн.;
- гуртожиток № 8 по вул. Тверській, 29 - 988 260,00 грн.;
- гуртожиток № 9 по вул. Тверській, 31- 1 880 037,00 грн.;
- гуртожиток № 10 по вул. Тверській, 31-а - 1 694 178,00 грн.;
- 2-й, 4-й, 5-й поверхи гуртожитку № 4 по вул. Б.Хмельницького, 10 - 2 646 216 грн. (а.с. 70, т. 1)
Крім того, апелянт зазначив, що через незаконні дії і рішення відповідача позивачу завдано моральної шкоди.
Моральна шкода, що завдана позивачу, полягає у втраті ним майна, вартість якого складає 8247041,00 грн., що є значним розміром і складає майже все його майно. Дане майно вилучене у позивача з мотивацією як з «незаконного володіння», тобто, позивач незаконно заволодів ним. Відповідач здійснив незаконні дії і прийняв незаконні рішення щодо включення вилученого згідно з рішеннями суду у справі № 40/287 майна до статутного фонду позивача, видав правовстановлюючі документи на нього, але негативні наслідки у вигляді позбавлення права власності і вилучення майна настали не для винної особи, а для позивача, що є обурливим з точки зору справедливості.
Виходячи з вищенаведеного, суму моральної шкоди, яка завдана відповідачем, позивач оцінює в 500 000 грн.
Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд.
Згідно ст. 5 Житлового кодексу Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Крім того, будинки відомчого житлового фонду підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції від 15.02.1995 року, яка діяла на момент приватизації спірних гуртожитків) дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються із державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються; зміну організаційно-правових форм власності колгоспів, підприємств споживчої кооперації.
Статтею 1 Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що державний житловий фонд - це житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що гуртожитки, як об'єкти державного житлового фонду, не підлягали і приватизації, зокрема в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного майна».
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що оскільки ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» було створено відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» шляхом перетворення державного підприємства, більш як 75% статутного фонду якого перебувало у державній власності у відкрите акціонерне товариство.
Відповідно до пункту 2 Указу засновниками ВАТ, що створюються на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном, центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.
Відповідно до Указу президента України від 09.09.1994 № 666/94 «Про додаткові заходи щодо делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності», Дніпропетровській облдержадміністрації було делеговано такі повноваження центральних органів і державної виконавчої влади щодо управління майном, яке перебуває у загальнодержавній власності, а саме: виступати у процесі корпоратизації засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються на базі загальнодержавної власності, контролювати ефективність використання і збереження майна, закріпленого за підприємствами, що перебуває у і загальнодержавній власності.
Відповідно до п. 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.93 № 508 з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент створення ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд») право колективної власності виникає, зокрема, в результаті перетворення підприємств в акціонерні та інші товариства, безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу.
В апеляційній скарзі апелянт посилається не те, що майно, яке увійшло до статутного фонду акціонерного товариства і яке було придбане його акціонерами шляхом купівлі акцій, складає майно акціонерного товариства.
З матеріалів справи вбачається, що гуртожитки у м. Дніпропетровську, а саме: № 7 по вул. Калиновій, 10, № 8 по вул. Тверській, 29, № 9 по вул. Тверській, 31, № 10 по Тверській, 31-а, № 3 по вул. Б. Хмельницького, 14, № 4 по вул. Б. Хмельницького, 10 увійшли в процесі корпоратизації до статутного фонду ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд». Твердження апелянта про те, що вилучене за рішенням суду майно було набуте ним на відплатній основі не підтверджено належними доказами.
Згідно із статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В свою чергу, Наказ комітету економіки Дніпропетровської обласної ради народних депутатів від 27.01.1995 № 114 та розпорядження Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 05.08.1999 № 372-р «Про порядок розгляду питань щодо права власності на нерухоме майно приватизованих акціонерних товариств, які створені облдержадміністрацією шляхом корпоратизації», яке зареєстроване в Дніпропетровському обласному управлінні юстиції 16.08.1999 за № 515 свідчать про безоплатний перехід вищезазначених об'єктів у власність позивача без сплати його ціни.
Згідно із статтею 25 Закону України «Про власність» (який був чинним на час проведення корпоратизації) державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.
Оскільки в процесі корпоратизації підприємства (об'єднання) перетворюються у відкриті акціонерні товариства, то такі підприємства (об'єднання) втрачають статус державних та набувають статусу акціонерних, що тягне зміни у формі власності на майно, оскільки майно, передане до статутного фонду, стає власністю акціонерного товариства, а держава, в свою чергу набуває права власності на акції.
Відповідно до пункту 17 Положення про порядок корпоратизації підприємств, реєстрація випуску акцій та інформація про їх випуск провадиться у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Положення про порядок реєстрації випуску акцій відкритих акціонерних товариств, створених із державних підприємств у процесі приватизації та корпоратизації, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.04.2000 № 39.
Отже, Наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 01.10.1998 № 12/62-ЗВП «Про завершення приватизації ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд», ні є підтвердженням придбання державного майна, як стверджує позивач, а свідчить про викуп державної частки акцій ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд».
Згідно із Законом України «Про управління об'єктами державної власності» Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412 регіональне відділення здійснює управління майном підприємств, установ і організацій, що перебуває в державній власності в процесі приватизації.
Відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації, а також захист майнових прав держави на території України та за її кордоном.
Отже, від імені і в інтересах держави право власності здійснюють не лише Верховна Рада України, а й відповідні органи державної влади, в тому числі - регіональне відділення, як державний орган приватизації, що створюється Фондом державного майна України та йому підпорядковується.
Так, державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації, продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств.
Виходячи з вищезазначених норм та Наказу від 01.10.1998 № 12/62-ЗВП продаж акцій здійснювало Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.
Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може заявити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується чи не визнається іншою особою, а також у випадку втрати ним документу, що засвідчує його право власності.
Крім того, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Стаття 1213 ЦК України визначає, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Оскільки в результаті розгляду справи № 40/287 було встановлено, що Дніпропетровською обласною державною адміністрацією були включені спірні гуртожитків до статутного фонду ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» з порушенням положень чинного законодавства, спірні гуртожитки підлягають поверненню з незаконного володіння ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» до державної власності в особі регіонального відділення Фонду державного майна України.
Заявлена позивачем вимога про відшкодування збитків ґрунтується на нормах статті 147 Господарського кодексу України, згідно з якою збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Апелянт посилається на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 22, ст. 611, 623, ч. 2 ст. 1166 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком апелянта зважаючи на наступне.
Частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між: протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Згідно з частиною другою ст. 623 ЦК розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
З огляду на зазначене, апелянт безпідставно стверджує про наявність причинного зв'язку між: протиправною поведінкою відповідача і шкодою, яка завдана позивачеві в результаті сплати за акції, у вартість яких увійшла вартість гуртожитків.
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т. ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, підставою для господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв'язок між. ними, вина.
Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Підставою для відшкодування збитків є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою божника та збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.
Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Колегія суддів зазначає, що апелянт не доведено його право на відшкодування майнової шкоди на майно, яке незаконно перебувало у його володінні, оскільки рішеннями судів у межах розгляду справи № 40/287 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області до Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровської облдержадміністрації, відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» про визнання актів недійсними та визнання права власності, а саме в пункті 5 резолютивної частини Постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2010, яка залишена без змін касаційною інстанцією, чітко зазначено про вилучення з незаконного володіння ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» гуртожитків у м. Дніпропетровську, а саме: № 7 по вул. Калиновій, 10, № 8 по вул. Тверській, 29, № 9 по вул. Тверській, 31, №10, по вул. Тверській, 31-А та 2, 4, 5 поверхи, прибудинкові споруди гуртожитку № 4 по вул. Хмельницького, 10, підвал, прибудинкові споруди гуртожитку № 3 по вул. Б. Хмельницького, 14.
Частиною 2 статті 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач не був добросовісним набувачем спірного майна, оскільки майно перебувало в незаконному володінні позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування з відповідача майнової шкоди в розмірі 8247041 грн.
Колегія суддів вважає вимоги про відшкодування моральної шкоди безпідставними виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В ч. 1 ст. 23 ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Під моральною (немайновою) шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив до її діяльності тощо.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не доведено наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у сумі 500000 грн. Так, позивач при обґрунтуванні вимог для відшкодування моральної шкоди в позовній заяві, не наводить жодних обставин та доказів, які б підтверджували факт приниження честі, гідності, а також ділової репутації його підприємства.
До того ж враховуючи, що як встановлено судом вище позивачем не наведеного повного складу правопорушення в діях відповідача, внаслідок яких він поніс збитки в сумі 8247041 грн., то, відповідно, і вимога позивача про стягнення 500000 грн. моральної шкоди, яка обґрунтована втратою позивачем майна з вини відповідача, вартістю 8247041 грн. задоволенню не підлягає.
Відповідно до Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, розуміються втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до п діяльності.
В обґрунтування вимог щодо відшкодування моральної шкоди апелянт посилається на такі підстави, як відсутність коштів на його поточних рахунках, оскільки із вилученням гуртожитків він втратив дохід від своєї основної діяльності - надання житла у найм, а також тим, що через винні дії відповідача позивач став потенційним банкрутом. При цьому апелянт посилається на приписи вищенаведеної ч. 1 ст. 1167 ЦК України.
Проте у відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказав, що згідно довідки АА № 224725 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, виданої Головним управлінням статистики у Дніпропетровській області 23.01.2009 року, такий вид господарської діяльності ВАТ БМФ «Дніпроважбуд» як здача житла в найом не передбачений.
Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В апеляційній скарзі та в судовому засіданні апелянт не навів жодних обставин чи будь-яких доказів на підтвердження факту приниження гідності, а також ділової репутації його підприємства, що вказує на недоведеність зазначених ним обставин.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення» із змінами і доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а тому погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Будівельно - монтажна фірма «Дніпроважбуд», а відтак, відповідно до ст. 43 ГПК України, підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 42, 43, 32, 34, 35, 43, 85, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Залишити рішення господарського суду міста Києва від 22.03.2011 у справі № 14/349 без змін, апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
07.06.11 (відправлено)