01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.06.2011 № 61/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Нєсвєтову Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Гроссмейстер»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2011р.
у справі № 61/18 (суддя - Івченко А.М.)
за позовом Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн - Експо»
до Приватного підприємства «Гроссмейстер»
про стягнення 66 642, 48 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2010р. у справі №61/18 позов Спільного українсько - польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн - Експо» задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства «Гроссмейстер» на користь Спільного українсько-польського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн - Експо» 49 000, 90 грн. - основного боргу, 1 174, 61 грн. - пеня та судові витрати, в решті позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2011р. у справі №61/18 скасувати в частині стягнення з відповідача 49 100, 90 грн. - основного боргу, 1 174, 61грн. - пені та судових витрат, з посиланням на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Так, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки, тим обставинам, що Договір поставки №323 від 18.06.2010р. підписано зі сторони Приватного підприємства «Гроссмейстер» генеральним директором самостійно, з перевищенням наданих йому повноважень, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює дані спірні відносини.
Відповідач, стверджує, що його Статутом передбачено такі органи - Загальні збори та Правління як виконавчий орган. Генеральний директор не є самостійним органом управління, а тому для набуття товариством цивільних прав та обов'язків він повинен був виносити питання щодо укладення спірного договору на розгляд засідання правління.
Проте питання щодо купівлі у позивача обладнання на засіданні Правління чи Загальних зборів відповідача не виносилось, а оскаржуваний договір був укладений генеральним директором одноособово та не був в подальшому схвалений або затверджений відповідним рішенням Правління відповідача.
Зокрема, апелянт вказує на те, що, оскільки, оспорюваний договір був укладений генеральним директором з перевищенням повноважень, то даний договір є недійсним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 66 642, 48 грн. заборгованості є безпідставними.
Ухвалою від 25.03.2011р.апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 20.04.2011р.
Ухвалою від 20.04.2011р. розгляд справи було відкладено на 01.06.2011р., в зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.
01.06.2011р. представники сторін в судове засідання вдруге не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату час та місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.04.2011р. №29100908, № 29100932, № 29100916, № 29100924.
Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце його розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. 3 п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Поштові відправлення з ухвалами Київського апеляційного суду по справі №61/18 були направлені сторонам за адресами, вказаними у позовній заяві та апеляційні скарзі
Підтвердженням надсилання сторонам названих ухвал суду є відповідні відмітки на зворотньому боці цих ухвал.
Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи №61/18 сторони були повідомлені своєчасно та належним чином.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції не була визнана обов'язковою, судова колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2011р. за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.
18.06.2010 Спільне українсько-польського підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн-Експо» (постачальник) та Приватне підприємство «Гроссмейстер» (покупець) уклали Договір поставки № 323 (далі - Договір), згідно з умовами якого Постачальник зобов'язується передати торговельне обладнання у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти обладнання в кількості і асортименті, узгоджених Сторонами і сплатити його вартість на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п .2.1. Договору, обладнання, що поставляється, оплачується по узгодженим цінам, згідно Специфікацій, які є невід'ємними частинами даного Договору.
Сторони погодили здійснити оплату на виконання Договору наступним чином:
п.2.3. - 30 % (сума передоплати) повинна бути перерахована на рахунок постачальника не пізніше 2-х банківських днів з дати укладення Договору;
п. 2.4. - 40 % перераховується покупцем постачальнику протягом 1-го банківського дня з моменту повідомлення постачальника про готовність обладнання до відвантаження;
п. 2.5. - 30 % щомісячно рівними частинами протягом 3-х місяців з моменту підписання сторонами накладної постачальника.
Згідно п. 2.7. Договору умови поставки та монтажу (зборки) зазначаються у відповідних Специфікаціях до даного Договору, які підписуються Сторонами та становлять його невід'ємну частину.
З матеріалів справи вбачається, що 16.07.2010 позивач та відповідач підписали накладну позивача №3972 згідно рахунку № К-00000901 від 18.06.2010р. (а.с. 17), якою узгодили суму до сплати у розмірі 143 130, 71 грн. (з ПДВ).
16.07.2010 сторони підписали Акт № НФ-0003973 щодо сплати за транспортні послуги та за послуги монтажу на суму 19 823, 00 грн. (з ПДВ).
04.08.2010 позивач та відповідач підписали накладну позивача № 4366 згідно рахунку № К-00000901 від 18.06.2010р. (а.с. 18), якою узгодили суму до сплати у розмірі 715, 97 грн. (з ПДВ).
Отже, сума необхідних до сплати грошових коштів була погоджена сторонами належним чином та згідно умов Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, що в порушення умов Договору відповідачем було здійснено часткову оплату вартості поставленого обладнання та оплачено 70 % його вартості згідно Специфікації № 1. Згідно з випискою з банківського рахунку від 16.07.2010 відповідачем всього на виконання Договору було перераховано грошових коштів на суму 114 568, 78 грн. (а.с. 20).
Отже, станом на дату подання позову до суду першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем становила 49 100, 90 грн., з яких 29 277, 90 грн. - заборгованість за поставку обладнання та 19 823, 00 грн. - заборгованість за транспортні послуги та монтаж обладнання, з чим повністю погоджується колегія суддів.
Вищевикладене повністю підтверджує, що відповідач прийняв на себе зобов'язання щодо виконання умов Договору, а отже твердження скаржника про те, що Договір поставки підписано неповноважною особою з перевищенням повноважень без подальшого схвалення повноважним органом є голослівними та не приймаються колегією суддів, з огляду на таке.
Колегія суддів вказує на те, що своїми діями відповідач схвалив правочин, прийнявши та частково оплативши товар відповідно до Договору поставки товару №323 від 18.06.2010 р.
Також, необхідно зазначити, що оспорюваний Договір який укладений між Спільним українсько-польським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Модерн - Експо» та Приватним підприємством «Гроссмейстер» скріплений їх печатками та підписаний повноважними особами, а отже, зазначений Договір укладався з відома керівництва відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.) (див. п. 9.2. Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 із змінами та доповненнями).
Враховуючи вищевикладене, посилання відповідача в апеляційні скарзі на недійсність Договору з підстав перевищення генеральним директором повноважень щодо його підписання та несхвалення Договору в подальшому керівництвом є голослівним та формальним, оскільки відповідач, скріпивши печаткою Договір поставки товару № 323 від 18.06.2010р., прийнявши та частково оплативши товар, фактично схвалив своїми діями оспорюваний правочин.
Таким чином, судом першої інстанції було винесено обґрунтоване та правомірне рішення про часткове задоволення позову, з чим повністю погоджується судова колегія, зважаючи на таке.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір поставки є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. (ч. 1 ст. 193 ГК України)
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
В зв'язку з несплатою відповідачем позивачу заборгованості у сумі 49 100, 90 грн. за укладеним між сторонами Договором відповідач порушив умови вказаного Договору, що є неприпустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Також, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 49 100, 90 грн.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 174,61грн., оскільки згідно п. 4.1. Договору за порушення строків оплати відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 174, 61 грн., згідно наданого позивачем розрахунку суми пені,який відповідає умовам Договору та не суперечить чинному законодавству.
Також,позивачем заявлено до відшкодування з відповідача суми штрафу 16 366, 97 грн., що стягується у розмірі 10% від загальної суми, вказаної у відповідній Специфікації у разі порушення покупцем строку оплати, встановленого в п. 2.4. та/або 2.5. Договору, більш як на 10-ть днів.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з п. 4.4. Договору за порушення покупцем строку оплати, встановленого в п. 2.4. та/або 2.5. Договору, більш як на 10-ть днів, Покупець зобов'язаний на письмову вимогу Постачальника додатково сплатити останньому штраф у розмірі 10 % від загальної суми, вказаної у відповідній Специфікації протягом 3-х банківських днів з моменту отримання письмової вимоги постачальника.
Проте, позивачем не було доведено, а матеріалами справи не підтверджується факт направлення на адресу відповідача письмової вимоги щодо додаткової сплати штрафу у розмірі 10 % від загальної суми, вказаної у відповідній Специфікації, в розмірі 16 366,97 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимоги щодо сплати штрафу, розмір якого передбачений п. 4.4. Договору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Обов'язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія зазначає, що відповідачем, не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду жодних доказів (в розумінні ст. 32 ГПК України) того, що відповідач належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором поставки№323 від 18.06.2010р., а також того, що оспорюваний Договір підписаний з перевищення повноважень та не схвалений в подальшому керівництвом відповідача.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2011р. у справі №61/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2011р. у справі №61/18 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Гроссмейстер» залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №61/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
06.06.11 (відправлено)