Категорія №14
про залишення позовної заяви без розгляду
12 травня 2011 року Справа № 2а-9819/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чиркіна С.М.
при секретарі : Лисенко Є.М.
за участю
позивача: ОСОБА_1
представників відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №45/5300 від 14.03.2011)
ОСОБА_3 (довіреність 45/4017 від 25.02.2011)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
14 грудня 2010 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Лисичанського міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - відповідач) про зобов'язання виплатити компенсацію за службу в понадурочний, нічні часи та матеріальну допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що до 14.09.2010 року працював старшим інспектором чергової частини 2 МВМ Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області. Виплата компенсацій за службу в понаднормовий та нічний час не здійснювалась.
Час відпочинку і харчування під час добового чергування не надавався. Кількість годин відпрацьованих надурочно в декілька разів перевищувало встановлену законодавством норму - 120 годин на рік. Просив здійснити компенсацію за службу в надурочний час у розмірі 7400 грн. та компенсацію за службу в нічний час в розмірі 1000 грн.
Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги (а.с.175-177, 183-186).
В уточненій позовній заяві від 28 березня 2011 року позивач просив зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2007 року по вересень 2010 року в сумі 15961,61 грн. Зазначив, що за 2007 рік сума заборгованості складає 176,84 грн. Посилаючись на лист Департаменту фінансового забезпечення МВС України від 10.11.2010 року зазначив, що за 2007 рік сума заборгованості складає 176,84 грн. (а.с.173-175).
Позивач на підставі вищевикладеного просить стягнути з відповідача суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 15961,61грн.
Відповідач позов не визнав, надав заперечення, в якому зазначив, що відповідач є бюджетною установою, яка фінансується коштами з державного бюджету, головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України. Особам добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку, загальна тривалість такої перерви становить 4 години, яка не враховується в робочий час. Таким чином, позивачу здійснювались нарахування основних та додаткових виплат грошового забезпечення до 20 числа та видавались розрахункові листи по їх нарахуванню.
Додатково відповідач послався на вимоги ч.2 ст.99 КАС України якою встановлений 6-ти місячний строк звернення до адміністративного суду за захистом свобод і інтересів особи, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів.
На думку відповідача, якщо позивач вважав, що йому у період проходження служби виплачували грошове забезпечення не в повному обсязі він мав можливість звернутись з рапортом до керівника або оскаржити вказані дії до суду у встановлений чинним законодавством строк. Однак, позивач з рапортом не звертався, а до суду звернувся з даним позовом лише у грудні 2010 року.
В судовому засіданні відповідач заявив клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин.
Позивач підтримав позовні вимоги, наполягав на їх правомірності та стверджував про дотримання ним строку звернення до суду.
На пропозицію суду надати клопотання з обґрунтуванням часу звернення до суду лише в грудні 2010 року, позивач послався на дотримання строку звернення до суду з урахуванням застосування процедури досудового вирішення спору шляхом звернення зі скаргами до прокуратури та Міністерства внутрішніх справ.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори з приводу прийняття громадян на публічну служби, її проходження, звільнення з публічної служби.
З позовної заяви вбачається, що позивачем оспорюється розмір грошового забезпечення, який був йому нарахований та сплачений відповідачем під час проходження служби за період з вересня 2007 року по вересень 2010 року в сумі 15961,61грн.
Відповідно до частини 3 статті 99 КАС України (зі змінами, внесеними Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
На час виникнення спірних правовідносин до 03.08.2010 року діяв Кодекс адміністративного судочинства України, редакція частини 2-ї ст. 99 якого передбачала для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином суд застосовує норми КАС України, які діють на момент звернення позивача до суду, тобто в редакції Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається, зокрема, заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо. Під час подання позову позивач з відповідною заявою не звертався.
Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 роз'яснено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною 1 статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст.233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тобто, чітко визначено, що строк звернення до суду необмежений саме при відсутності спору про розмір заробітної плати, оскільки зазначено, що звернення до суду може бути без обмеження будь-яким строком про стягнення належної (нарахованої, але не виплаченої) заробітної плати.
Як вбачається з адміністративного позову предметом спору є не нарахована позивачу сума, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування вимог ст. 233 КЗпП України в частині наявності права звертатись без обмеження строку за виплатою належної, тобто нарахованої заробітної плати.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу є Закон України “Про державну службу”.
Згідно з вимогами ст. 9 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься і Закон України «Про міліцію».
Статтею 18 Закону України «Про міліцію» встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України № 114 від 29.07.1991 року (далі - постанова № 114) та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ (далі -статут).
Постанова № 114 не передбачає досудового врегулювання спору при звільнені працівника за власним бажанням. Статут передбачає оскарження до вищестоящого керівництва лише дисциплінарних стягнень.
З урахуванням викладеного, суд вважає посилання позивача на вимоги ч.4 ст. 99 КАС України хибними.
Звернення позивача до прокуратури Луганської області та Міністерства внутрішніх справ України зі скаргами на неповне нарахування та виплату грошового утримання, які мали місце під час проходження служби та безпосередньо після звільнення (т.1 а.с.47, 206, 207) не змінюють статус спірних сум, заявлених в позові, та не є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Звернення із зазначеними скаргами оцінюються судом як обізнаність позивача про порушення свого права в розумінні вимог ст. 99 КАС України.
Сторонами визнано, що позивач був звільнений з власної ініціативи 14.09.2010 року та був ознайомлений із грошовим атестатом 20.09.2010 року (т.1 а.с.163,164).
З пояснень представників відповідача убачається, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення та корінці нарахування заробітної плати, копії яких зберігаються в особовій справі та були досліджені в судовому засіданні.
Приймаючи до уваги отримання позивачем щомісячно грошового утримання та своєчасне ознайомлення з грошовим атестатом, суд приходить до висновку про пропущення позивачем станом на 14.12.2010 року строку звернення до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З урахуванням предмету спору, суд був позбавлений можливості вирішити питання про залишення позову без розгляду під час відкриття провадження по справі.
Згідно із ч. 1 ст. 102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Позивач не звертався із заявою про поновлення строку а ні під час звернення з позовною заявою, а ні на пропозицію суду під час розгляду справи по суті, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність залишення без розгляду адміністративного позову в зв'язку із пропущенням строку звернення до суду.
Керуючись статтями 99-100, 102 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лисичанського міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про зобов'язання виплатити компенсацію за службу в понадурочний, нічні часи та матеріальну допомогу залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Роз'яснити позивачу право після усунення обставин на підставі яких було залишено позов без розгляду повторно звернутись до суду з тотожним позовом.
Особову картку ОСОБА_1 повернути Лисичанському міському відділу Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області після набрання ухвалою законної сили.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя С.М. Чиркін