01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
11.05.2011 № 42/378
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_2. за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради
на рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2011р.
у справі № 42/378 (суддя - Паламар П.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 5 849 138, 50 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2011р. у справі № 42/378 позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» 3 196972, 41 грн. - основного боргу, 1 016091, 25 грн. - інфляційних, 220 579, 31 грн. - 3% річних та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2011р. скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2011р. прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення, а також з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування своїх доводів скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги, що відповідач лише забезпечує надходження коштів на транзитний рахунок КП ГІОЦ КМДА на виконання договору з позивачем, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості з відповідача за договором. Крім цього, зазначає, що позивачем нарахування відповідачу здійснюються за теплову енергію у гарячій воді - гігакалорію, а відповідачем безпосереднім споживачам, відповідно до чинних розпоряджень КМДА, здійснюються нарахування за гарячу воду у метрах кубічних, а за опалення -у метрах квадратних пропорційно опалювальній площі. Тому при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних утворюється різниця в тарифах. Суми, що утворюють різницю в тарифах не є заборгованістю ні відповідача, ні мешканців і повинні відшкодовуватись з місцевого бюджету виробнику послуг - АЕК “Київенерго”.
На підставі апеляційної скарги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2011 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 21.03.2011р. порушено апеляційне провадження.
Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011р., у зв'язку з перебуванням судді Нєсвєтової Н.М. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий по справі суддя - Корсакова Г.В., судді - Кондес Л.О., Майданевич А.Г.
Публічним акціонерним товариством «Київенерго» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2011 року у справі № 42/378 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 1 листопада 2003 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) та КП УЖГ Шевченківського району (споживач) укладено договір № 33-0015 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу у вигляді гарячої води для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач - зобов'язувався отримати її та оплатити відповідно до умов викладених в цьому Договорі.
Згідно з пп. 2.2.1 Договору постачальник зобов'язався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з відповідачем для потреб: опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.
Відповідно до п. 2.3.1 Договору споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначених у Додатку 2.
Згідно з п.2.3.5. Договору споживач зобов'язався забезпечувати:
своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційно-обчислювального центру (ГІОЦ) КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію;
своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок позивача за теплову енергію, спожиту орендарями.
Додатком № 1 до Договору сторонами погоджені обсяги постачання теплової енергії.
Згідно з додатком № 2 до Договору (тарифи та порядок розрахунків):
у разі встановлення у відповідача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії, кількість спожитої теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3, 4) (п. 2);
у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії відповідача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначних цими приладами обліку, відповідачем додаються теплові витрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п. 1.3 Додатку 1 (п. 3);
дата зняття відповідачем показників будинкових приладів обліку -по 25 число поточного місяця (п. 4);
відповідач, що має будинкові прилади обліку, щомісячно надає позивачу звіт по фактичному споживанню теплової енергії в МВРТ-1 - не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 6);
у разі відсутності у відповідача будинкових комерційних приладів обліку, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається:
на опалення -як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7, з урахуванням середньомісячної температури теплоносія;
на гаряче водопостачання -як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7, з урахуванням температури теплоносія (п. 8);
відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число отримувати в МВРТ-1 за адресою: вул. Жилянська, 63, оформлену позивачем платіжну вимогу - доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник позивачу протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 9);
відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10).
Строк дії договору відповідно до умов п. 4 договору встановлений з дня його підписання до 31 грудня 2003 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку господарському суду не надано.
Як вказує позивач, за період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р. на виконання умов договору він поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 13 980059,57 грн., що підтверджується табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії. Відповідач же частково оплатив надані позивачем послуги на суму 9958093,37 грн. Отже, неоплаченою на дату звернення до суду залишилась поставлена за спірний період теплова енергія на суму 4021966,20 грн.
У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Згідно ст. 20 Закону України “Про теплопостачання” тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
З матеріалів справи вбачається, що вартість поставленої на підставі спірного договору теплової енергії протягом грудня 2008-лютого 2009 років позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1780/1 від 25 грудня 2008 р., № 127, № 128 від 5 лютого 2009 р.
Згідно з Указами Президента України відповідно №№ 1199/2008 від 24 грудня 2008 р., №65/2009 від 3 лютого 2009 р., №76/2009 від 9 лютого 2009 р. зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.
До 1 грудня 2008 р. тарифи на теплову енергію, що виробляється позивачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27 листопада 2008 р. про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р. скасоване.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 2 березня 2009 р. з 10 лютого 2009 р. поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності проводити нарахування плати за теплову енергію для потреб нежилих приміщень, спожиту протягом грудня 2008-лютого 2009 років, за тарифами згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 р. в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 р.
Докази наявності між сторонами розбіжностей щодо обсягів спожитої за договором теплової енергії в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, згідно із здійсненим судом першої інстанції перерахунком, вартість поставленої теплової енергії на підставі чинних на час передачі тарифів на теплову енергію, становить 13155065,98 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р. виконав частково на суму 9958093,37 грн., у зв'язку з чим станом на 01.10.2010р. неоплаченою залишилась теплова енергія на суму 3196972,41 грн. (13155065,98 грн.- 9958093,37 грн.).
Як визначено ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У даному випадку, за умовами Договору боржником є саме відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА, а до 25 числа поточного місяця - сплатити вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком (п. 10 Додатку 2), а отже, він має зобов'язання вчинити на користь позивача (кредитора) дії по оплаті наданих послуг.
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 758 від 30.06.2009р., яким з 01.10.2010р. змінено порядок розрахунків за теплову енергію для бюджетних установ та власників (орендарів) нежитлових приміщень, згідно з яким кошти сплачені бюджетними установами та власниками (орендарями) нежитлових приміщень надходять на транзитний рахунок КП ГІОЦ. Проте, зазначені доводи відповідача не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки періодом заборгованості у даній справі є період з 01.10.2007р. по 01.10.2010р., а тому зміна порядку розрахунків з 01.10.2010р. не стосується спірних правовідносин.
Доводи скаржника, що позивачем нарахування відповідачу здійснюються за теплову енергію у гарячій воді - гігакалорію, а відповідачем безпосереднім споживачам, відповідно до чинних розпоряджень КМДА, здійснюються нарахування за гарячу воду - у метрах кубічних, а за опалення - у метрах квадратних пропорційно опалювальній площі, що при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів кубічних та метрів квадратних призвело до утворення різниці в тарифах, а суми, які утворюють цю різницю не є заборгованістю ні відповідача, ні мешканців і повинні бути відшкодовані з місцевого бюджету виробнику послуги, тобто у даному випадку АЕК «Київенерго», не приймаються судовою колегією до уваги, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 2.2.2. Договору постачальник зобов'язується щомісячно оформляти для споживача величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях(табуляграму), та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць).
Відповідно до п.1. додатку 2 до Договору розрахунки з споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими КМДА за кожну відпущену гігакалорію (1Гкал/грн..) без урахування ПДВ.
Відповідно до п.1 „Порядку розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам -виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування”, затвердженого рішенням Київської міської ради від 09.07.2009 р. №767/1823, даний порядок визначає механізм розрахунків, обліку та відшкодування різниці в тарифах підприємствам - виробникам послуг тепло-, водопостачання та водовідведення у випадку невідповідності фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам для населення, затвердженим (погодженим) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - різниця в тарифах).
Відповідно до умов Договору підприємством -виробником послуг є позивач, а відповідач є споживачем даних послуг.
Правовідносини між сторонами врегульовані Договором № 33-0015 від 01.11.2003 р., а тому обумовленні ним зобов'язання сторін є обов'язковими до виконання сторонами, в тому числі обов'язок відповідача своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку 2 до Договору.
При цьому вказаний Договір не містить положень щодо витрат, які утворюються внаслідок різниці у тарифах. Скаржником не надано доказів внесення подібних змін до Договору чи укладення додаткових угод щодо врегулювання даних питань, зміни порядку визначення вартості послуг та їх оплати.
Доводи відповідача щодо відсутності у нього зобов'язання по оплаті теплової енергії, спожитої для потреб опалення та гарячого водопостачання мешканців належних йому жилих будинків, суперечать вимогам чинного законодавства та змісту укладеного між сторонами договору, спростовані матеріалами справи, а тому є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач не надав доказів погашення основного боргу, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3196972,41 коп. основного боргу.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 185141,65 грн. пені та 86215,76 грн. штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.
Згідно з частиною 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції у визначеному цією частиною ст. 231 ГК України розмірі застосовуються у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт, послуг).
Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання ст. 231 ГК України не встановлено.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
В договорі на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.11.2003 року № 33-0015 сторони не визначили, ні розміру неустойки, ні розміру штрафу.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову про стягнення з відповідача пені в розмірі 185 141,65 грн. та штрафу в розмірі 86 215,76 грн.
Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1278311,24 грн та 3 % річних в розмірі 277503,64 грн.
Суд першої інстанції здійснивши перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних з простроченої суми з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1016091,25 та 3 % річних в розмірі 220579,31 грн.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду як законними, обгрунтованими обставинами та матеріалами справи та не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2011р.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є необгрунтованими та не заслуговують на увагу.
З огляду на зазначене, керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2011р. у справі № 42/378 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2011 року у справі № 42/378 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 42/378 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді